'ОЛІВАНДЕР. Виготовляємо чарівні палички з 382 року до н.е.' В запорошеній вітрині на вицвілій пурпуровій подушечці лежала одним-одна чарівна паличка.
Коли вони увійшли, десь у глибині крамнички задзеленчав дзвіночок. У тісному приміщенні стояв лише хиткий стілець, на якому й умостився Геґрід. Гаррі мав дивне відчуття, мовби він опинився у великій бібліотеці; він затамував у собі безліч нових запитань і взявся натомість оглядати тисячі вузьких коробочок, що рівненькими стосами здіймалися аж до стелі. Не знати чому Гаррі відчув поколювання в шиї. Навіть пилюка й тиша були, здавалося, насичені загадковими чарами.
— Добридень, — пролунав лагідний голос, і Гаррі аж підскочив. Мабуть, і Геґрід підскочив, бо щось тріснуло, і він притьмом підвівся зі свого хиткого стільця.
Перед ними стояв старий чоловік, великі вицвілі очі якого сяяли в крамничних сутінках, немов два місяці.
— Привіт, — незграбно привітався Гаррі.
— Ага! — сказав чоловік. — Так-так. Я знав, що скоро побачу тебе, Гаррі Поттер. — Старий не запитував, а стверджував. — У тебе мамині очі. Здається, лиш учора вона й сама була тут, купувала свою першу чарівну паличку. Завдовжки в десять із чвертю дюймів, елегантну, вербову. Чудова паличка для чаклування.
Містер Олівандер підступив ближче до Гаррі. Гаррі хотілося, щоб старий бодай раз кліпнув, бо від тих сріблястих очей по тілу повзли мурашки.
— А твій батько, натомість, вибрав паличку з червоного дерева. Одинадцять дюймів. Гнучку. В ній трохи більше сили, і вона напрочуд добра для трансфігурацій. Що ж, я сказав, вибрав батько, а насправді паличка, звичайно, сама вибирає собі чарівника.
Містер Олівандер підступив так близько, що мало не зачепив своїм носом ніс Гаррі. Хлопець побачив у його туманних очах своє відображення.
— Ось де… — довгим білим пальцем містер Олівандер доторкнувся до шраму у формі блискавки на Гарріному чолі. — Прикро казати, але це я продав ту паличку, що заподіяла цю рану, — вимовив він стиха. — Тринадцять з половиною дюймів. Тисова. Могутня паличка, дуже могутня, але в лихих руках… Ох, якби ж я знав,
Старий скрушно похитав головою і аж тоді, на Гарріну втіху, зауважив Геґріда:
— Рубеусе! Рубеусе Геґрід! Як приємно бачити тебе! Дубова, шістнадцять дюймів, трохи зігнута, так?
— Атож, прошу пана, — підтвердив Геґрід.
— То була добра паличка. Але, здається, її зламали навпіл, коли тебе вигнали? — раптом суворо запитав містер Олівандер.
— Е-е… власне, так, — відказав Геґрід, човгаючи ногами. — Я ще дотепер маю ті кавалки, — додав він жваво.
— А ти не користуєшся ними? — гостро докинув містер Олівандер.
— Иой, пане, ні, — мерщій заперечив Геґрід. Гаррі помітив, що, відповідаючи, Геґрід міцно стиснув свою рожеву парасольку.
— Гм, — протягнув містер Олівандер, пронизавши Геґріда поглядом. — Ну що ж, містере Поттер. Зараз подивимось. — Він витяг з кишені довгу вимірювальну стрічку із срібними позначками. — Якою рукою триматимете паличку?
— Е-е… взагалі я роблю все правою, — сказав Гаррі.
— Випростайте руку. Ось так. — Старий зміряв Гаррі від плеча до пальців, тоді від зап'ястка до ліктя, від плеча до підлоги, від коліна до пахви, а потім його голову. Міряючи, він пояснював:
— Містере Поттер, кожна чарівна паличка Олівандера містить у собі потужну магічну субстанцію. Ми використовуємо волосся єдинорогів, пір'їни феніксових хвостів і драконячі серцеві струни. Кожна паличка Олівандера унікальна й не тотожна ніякій іншій, так само як немає однакових єдинорогів, драконів чи феніксів. А взявши паличку іншого чарівника, звісно, ніколи не досягнете пристойних результатів.
Раптом Гаррі усвідомив, що стрічка, яка вимірювала відстань між його ніздрями, робила це самостійно. Містер Олівандер бігав собі між полицями, знімаючи звідти коробки.
— Годі, — наказав він, і стрічка впала на підлогу. — Гаразд, містере Поттер. Прошу спробувати оцю. Бук і серцеві струни дракона. Дев'ять дюймів. Гарна й еластична. Прошу взяти й махнути нею.
Гаррі взяв паличку і, ніяковіючи, трохи нею помахав, але містер Олівандер майже відразу вихопив її йому з рук.
— Клен і феніксова пір'їна. Сім дюймів. Досить пружна. Спробуйте.
Гаррі спробував, та не встиг він піднести паличку, як містер Олівандер вихопив і її.
— Ні-ні — ось: чорне дерево з волосом єдинорога, вісім з половиною дюймів, гнучка. Нумо, нумо, спробуйте її.
Гаррі пробував. Пробував і пробував. Він навіть не уявляв, чого домагається містер Олівандер. На хиткому стільчику виростала дедалі вища купа випробуваних чарівних паличок, та що більше містер Олівандер діставав їх з поличок, то щасливішим видавався.
— Непростий покупець, га? Не журіться, ми таки підберемо найкращий варіант… А що, як… авжеж, чом би й ні… незвична комбінація… гостролист і феніксова пір'їна, одинадцять дюймів, гарна й пружна.
Гаррі взяв паличку і раптом відчув у пальцях тепло. Він підняв паличку над головою, махнув нею донизу в запилюженому повітрі, і з її кінця зірвався, немов феєрверк, струмінь червоних і золотистих іскор, відкидаючи на стіни мерехтливі відблиски. Геґрід скрикнув і заплескав у долоні, а містер Олівандер закричав:
— Браво! Так, справді, дуже добре! Ну-ну-ну… як дивно… але ж як дивно…
Він поклав Гарріну паличку назад до коробки й загорнув її в брунатний папір, не перестаючи бурмотіти:
— Дивно… дивно…
— Перепрошую, — насмілився Гаррі, — але
Містер Оллівандер вп'явся в Гаррі своїми ви-Цвілими очима:
— Містере Поттер, я пам'ятаю кожну паличку, яку продав коли-небудь. Кожнісіньку. Так сталося, що той фенікс, чия пір'їна з хвоста міститься у вашій паличці, лишив мені ще й другу пір'їну — одну-однісіньку. А дивне тут те, що вам судилася паличка, рідна сестра якої… авжеж, її сестра позначила вас цим шрамом.
Гаррі зробив ковток.
— Так, тринадцять з половиною дюймів. Тисова. Дивно, як таке трапляється. Пам'ятайте: паличка вибирає чарівника. Думаю, містере Поттер, від вас варто сподіватися чогось видатного… Зрештою, Той- Кого-Не-Можна-Називати мав видатні досягнення, — хоч і жахливі, зате видатні.
Гаррі здригнувся. Він уже не знав, чи подобається йому містер Олівандер. Він заплатив за свою чарівну паличку сім золотих ґалеонів, і містер Олівандер, уклонившись, провів їх зі своєї крамнички.
Сонце було вже на вечірньому прузі, коли Гаррі й Геґрід розвернулися й пішли алеєю Діаґон назад, пройшли через мур і вже безлюдний цієї пори 'Дірявий Казан'. Дорогою Гаррі мовчав і навіть не бачив, як витріщалися на них люди в метро, розглядаючи їхні чудернацькі пакунки й полярну сову, що дрімала в Гаррі на колінах. Ще один ескалатор вгору — і вони на станції 'Педінґтон'. Гаррі отямився лише тоді, коли Геґрід поплескав його по плечу:
— Треба трохи підкріпитиси, заки не пішов поїзд.
Він купив Гаррі гамбурґер, і вони посідали на пластикові стільчики, щоб поїсти. Гаррі розглядався на всі боки, і все йому чомусь видавалося дивним.
— Всьо файно, Гаррі? Ти якийсь тихенький, — занепокоївся Геґрід.
Гаррі не знав, чи зможе він пояснити свій стан. Це був найкращий день народження в його житті, а проте… Прожовуючи гамбурґер, він підшукував слова.
— Кожен думає, ніби я особливий, — сказав він нарешті. — Всі ці люди в 'Дірявому Казані' — професор Квірел, містер Олівандер, але про чари я не знаю нічогісінько. Як вони можуть сподіватися від мене чогось видатного? Я знаменитий, але навіть не можу пригадати чому. Я не знаю, що сталося тієї ночі, коли Вол… перепрошую, тобто коли мої батьки загинули.
Геґрід перехилився через стіл і під його дикою бородою й кошлатими бровами ховалася лагідна усмішка:
— Не журиси, Гаррі. Ти швиденько навчишся. Усі в Гоґвортсі зачинают з нічого, але всьо налагодиться.
