Ілюзії

минуле.

Обрати iнше минуле? Буквально чи образно? Як це зрозумiти?..

— Схоже на те, Доне, що мiй розум розладнався. Не знаю, чи здатен я навчитися такого.

— Практика. Трохи теорiї i багато практики, — сказав вiн. — На це потрiбно десь пiвтора тижня.

— Пiвтора тижня?

— Еге ж. Повiрте у те, що знаєте всi вiдповiдi, i ви знатимете усi вiдповiдi. Повiрте у те, що ви Вчитель, i ви — станете ним.

— Я нiколи не казав, що хочу бути Вчителем.

— Ваша правда, — мовив вiн. — Не казав.

Посiбник я залишив у себе, i Дон так i не попросив його повернути.

5

Для процвiтання на Середньому Заходi фермеровi потрiбна добра земля. Так само й мандрiвним пiлотам, їм треба триматися ближче до своїх клiєнтiв, а для цього пiдшуковувати гарнi майданчики неподалiк вiд населених пунктiв. Щойно викошенi луки, сiножатi, лани пшеницi або вiвса, i щоб жодних тобi корiв, якi так i тягнуться покуштувати на зуб тканину з крила чи хвоста лiтака; бажано, щоб поблизу тих майданчикiв пролягали автомобiльнi дороги, а в огорожах були проходи для людей, до того ж мiсце має бути таке, щоб лiтаку нiде не доводилося пролiтати низько над будiвлями, i досить рiвне, щоб лiтак не розсипався на друзки, котячись по землi iз швидкiстю п’ятдесят миль на годину, i досить довге, щоб на ньому можна було безпечно злiтати й приземлятися в цi спекотнi днi у розпалi лiта; i, звiсно, потрiбен ще дозвiл власника землi на отi польоти.

Саме про це я й думав того суботнього ранку, коли ми летiли на пiвнiч, Месiя i я. Попiд нами, на вiдстанi в тисячу футiв, пропливала зелена й золота земля. «Тревел-ейр» Дональда Шiмоди гуркотiв поблизу мого правого крила, пускаючи на волю снопи сонячних зайчикiв, що зiскакували з його дзеркальної поверхнi. Гарний лiтак, подумав я, але трохи завеликий як для справжньої важкої працi мандрiвних пiлотiв. Так, вiн може взяти на борт одразу двох пасажирiв, але ж i важить вiн удвiчi бiльше за «Флiт», отож потребує значно бiльшого майданчика, аби вiдiрватися вiд землi й повернутися на неї. Колись i в мене був «Тревел- ейр», та зрештою я помiняв його на «Флiт», який може вдовольнитися й крихiтними майданчиками, що їх куди легше знаходити поблизу мiстечок i селищ. З «Флiтом» я мiг працювати на галявинi в п’ятсот футiв, тодi як «Тревел-ейр» вимагав простору в тисячу — тисячу триста футiв. Приставши до цього чоловiка, подумав я, ти зв’яжеш себе розмiрами майданчикiв, потрiбних його лiтаковi.

I справдi, тiєї ж митi, як менi сяйнула ця думка, я помiтив невеличкий охайний випас для худоби поблизу мiстечка, над яким ми саме пролiтали. Звичайна фермерська дiлянка завдовжки в тисячу триста двадцять футiв, подiлена навпiл. Другу її половину, певно, продали мiсцевiй громадi пiд бейсбольний майданчик.

Знаючи, що лiтак Шiмоди приземлитися там не зможе, я поклав свою легку машину на лiве крило, трохи догори носом, i, утримуючи двигун на малих обертах, з грацiйнiстю сталевого сейфа пiрнув у напрямi бейсбольного майданчика. «Флiт» торкнувся трави одразу ж за огорожею, що вiдокремлювала лiву частину дiлянки. Я трохи пiдрулив до повної зупинки, залишивши поруч iз собою чимало вiльного мiсця. Все, чого я прагнув, — це влаштувати невеличку виставу, продемонструвати можливостi «Флiта», коли його ведуть належним чином.

Я дав газ, розвертаючись для зльоту. Та тiльки-но пiдготувався до розбiгу, як побачив, що й «Тревел-ейр» заходить на посадку. Хвiст униз, праве крило догори — вiн скидався на величного й елегантного кондора, який зiбрався сiсти на шорстку траву.

Вiн був уже низько й летiв повiльно, тож волосся на моїй потилицi пiднялося дибом: ще трохи — i я стану свiдком катастрофи. Аби приземлитися за огорожею, «Тревел-ейр» має утримувати швидкiсть щонайменше шiстдесят миль на годину, Трохи повiльнiше — i лiтак, утративши швидкiсть до п’ятдесяти миль, каменем упаде на землю. Та натомiсть я побачив, як бiлий iз золотим бiплан завис у повiтрi. Звiсно, не буквально завис — вiн летiв зi швидкiстю, не бiльшою за тридцять миль, а щоб ви знали, лiтак, який «застрягає» на п’ятдесяти, практично зупиняється в повiтрi. А потiм я почув шерех, i «Тревел-ейр» сiв на три точки. Йому вистачило половини чи, може, трьох чвертей площi, на якiй приземлився «Флiт».

Я мовчки сидiв у кабiнi й спостерiгав, як Дон пiдрулює до мене i вимикає двигун. А я тiльки витрiщав очi й не мiг здобутися на жодне слово.

— Гарний майданчик ви знайшли! I до мiстечка близько, еге? — звернувся до мене Дон, так наче нiчого й не сталося.

Нашi першi клiєнти — два хлопцi на мотоциклi «хонда» — видимо зацiкавились тим, що вiдбувається на їхнiх очах.

— Що значить близько до мiстечка? — прокричав я, перекриваючи гуркiт од двигуна, який усе ще лунав у моїх вухах.

— Ну, рукою подати.

— Та нi, я не те.Як розумiти це приземлення?Як ти змiг посадити «Тревел- ейр»?

Дон пiдморгнув менi:

— Чари!

— Нi, Доне… справдi! Я ж бачив, як ти приземлився!

Вiн добре бачив, який я вражений — i то не просто вiд страху.

— Рiчарде, ти хочеш знати, чому ширяють у повiтрi гайковi ключi, як зцiлювати вiд усiх хвороб, перетворювати воду на вино, ходити по хвилях i саджати «Тревел-ейр» на стофутовому майданчику? Ти хочеш знати, в чому секрет усiх цих чудес?

У мене було таке вiдчуття, наче вiн нацiлив на мене лазер.

— Я хочу знати, як ти тут приземлився…

— Слухай-но! — гукнув вiн через безодню, що роздiляла нас. — Що таке цей свiт? I все в ньому? Iлюзiї, Рiчарде! Кожна його часточка —iлюзорнаЦе ти розумiєш?

Тепер вiн не пiдморгував i не всмiхався, так наче раптом розгнiвався на мене через те, що я не вiдав цього ранiше, ще хтозна-вiдколи.

Мотоцикл зупинився бiля хвоста його лiтака — хлопцям не терпiлося полiтати.

— Гаразд, — тiльки й спромiгся вимовити я. — Iлюзiї то й iлюзiї.

Хлопцi полетiли з ним, а менi належало знайти власника дiлянки, перше нiж вiн знайде нас, i попросити в нього дозволу скористатися з його випасу для польотiв.

Єдино можливий спосiб описати зльоти й посадки, що їх того дня робив лiтак Шiмоди, — це припустити, нiби вiн був лише пiдробкою пiд «Тревел-ейр». Скажiмо, нiби то був «Е-2» чи вертолiт, що його убрали в шати «Тревел-ейра». Для мене набагато легше було сприйняти те, що гайковий ключ дев’ять шiстнадцятих плаває в повiтрi, наче невагомий, анiж зберiгати спокiй, спостерiгаючи, як злiтає важкий бiплан з двома пасажирами на борту iз швидкiстю тридцять миль на годину. Одна рiч — вiрити в вознесiння, коли ти його бачиш, i зовсiм iнша — вiрити в чудеса.

Я затято розмiрковував над Доновими словами. Iлюзiї. Хтось говорив про це ранiше… у моєму дитинствi, коли я навчався фокусiв. Це говорилифокусники! Вони обережно переконували нас: «Погляньте, те, що ви зараз побачите, зовсiм не чудо, i не чаклування. Насправдi це — iлюзiя чуда». Потiм вони виймали канделябр iз волоського горiха i обертали слона на тенiсну ракетку.

У спалаху проникливостi я витяг з кишенi«Посiбник Месiї»i розгорнув його. На сторiнцi було лише два речення.

Не iснує проблеми,
яка б не несла тобi