3 сер О повісили трубки й сумно узялися писати заповіти, — два піші батальйони — це, здавалося їм, надто мало, щоб урятувати їх і вирвати з рук дикого гірського племені…
“Дике гірське плем’я” тим часом майже цілком зібралося на головному плацу перед Сольготелем. 3 сер О позапинали вікна ковдрами й боялися навіть визирнути туди. До них досягав тільки стриманий гомін сполошеного натовпу. Цей гомін видавався їм за лиховісні, зухвалі бойові вигуки одчайдушних дикунів і, хто знає, може, навіть канібалів… 3 сер О забули, звісно, що геліопольці майже вегетаріанці, і зовсім не знали про те, що на цілий Геліополь усієї зброї є чотири заржавілі мушкети, якими тут, за звичаєм, салютували в найбільше річне свято — в Свято врожаю.
Дике гірське плем’я шумувало, отже, на головному плацу перед Сольготелем. Півтори чи дві тисячі мешканців збіглися сюди, сполошені канонадою та непевними чутками. Конфлікт їхнього патрона і старшини Нен-Сагора з приїжджими англійцями вже також був широко відомий. Ніхто не сумнівався, що це саме вони, ці три капосні англійські начальники, накликали на Геліополь англійське військо, і, правду сказати, не одне засмагле обличчя, незважаючи на миролюбство своєї сонячної конституції, з ненавистю й загрозою оберталося до запнутих ковдрою вікон Сольготелю. 3 сер О, безперечно, мали деяку підставу писати свої заповіти.
Дозорці дикого племені приїхали з Нурійського перевалу й сповістили, що королівське військо вже вийшло з ущелини й підходить до перевалу. Натовп похмуро прийняв це сповіщення і почав ладнатися до зустрічі.
Два десятки найстаріших, залишивши натовп біля готелю, на чолі з Нен-Сагором рушили головним шляхом назустріч військові. Вони мали, за дідівським середньовічним звичаєм, подати начальникові війська ключ від брами міста. Брами цієї, правда, не існувало з півстоліття, але півметровий, добре заіржавілий ключ, як стара регалія спеціально для аналогічних випадків переховувався у швейцарській Сольготелю поруч з іншими, звичайними ключами.
Попереду дідів йшло з півста наймолодших дівчат, що, теж за середньовічними звичаями, мало символізувати цілковиту лояльність, прихильність, а коли що — то й покору місцевого населення. Дівчата, проте, як і всі інші жінки, хутенько позапиналися в довгі одежі: іти назустріч англійцям у звичайному геліопольському туалеті, тобто голими, було рисковано.
За дівчатами й дідами поволі посувався і цілий геліопольський натовп…
Не дійшла ця мирна процесія й повороту з головного шляху до Спектрарія, як на верховині раптом блиснула зброя і амуніція військового загону губернатора Імлійса…
До Геліополя, отже, вступило два піші батальйони, взвод кіннотників і дві польові гармати. В небі до того ж ширяв розвідувальний літак. Крім того, їхав ще неодмінний автомобіль із знайомим уже геліопольцям поліцейським агентом. За автомобілем турчало десятків зо два’ поліцейських мотоциклів.
Позаду військових колон, позаду гармат і позаду автомобіля їхала ще одна машина — блискучий новенький “ролс-ройс”, що особливо вигравав поруч із старою калошею поліцейського “доджа”. Це було авто пенджабського губернатора, сера Едвара Імлійса.
Військова валка спинилася. Полковник Дубл скочив з свого арабського жеребця і взяв з рук Нен- Сагора півметрового ключа від уявної брами Геліополя й передав його серові Едварові Імлійсові.
В цей же час ковдри на вікнах покоїв 3 сер О впали, вікна широко розчинилися, й звідтіля визирнули радісні обличчя трьох членів королівської ревізійної комісії. Вони махали своїми, допіру написаними, але вже непотрібними заповітами.
— God save Britannia![22] — гукали вони.
Сер Едвар, не сходячи з авто, неуважно вислухав традиційну привітальну промову старшинства і недбайливо відповів на привітальний хор наймолодших дівчат. Потому він звернувся до Нен-Сагора.
— Хазяїне, — сказав він, додержуючи місцевого звичаю в зворотах, — після того, як я відвідаю трьох англійських джентльменів, що, перебувають тут, у вашому маєтку, я матиму розмову з вами. Попрошу вас чекати на мене тут і нікуди далеко не йти.
Нен-Сагор подарував серові Едварові його неввічливий тон і поштиво схилився.
— До послуг панові губернаторові, - відказав він, — ви знайдете мене в приймальні нашого готелю, я чекатиму там на вас, сер.
Сер Едвар з полковником Дублом та поліцейським комісаром зійшли нагору до сера Овена Прайса та його двох компаньйонів.
По дорозі їх перестріли Думбадзе з Коломійцем і скористали з цього, щоб тут же негайно назватися:
— Думбадзе і Коломієць, кореспонденти.
Сер Едвар не виказав ніяких почуттів і віддав чемний уклін. Поліцейського комісара, як старого знайомого, Думбадзе дружньо поляскав по плечу. Потім, коли губернатор, полковник та комісар зникли за дверима покоїв 3 сер О, Думбадзе потяг Коломійця хутенько вниз.
— Чорт забирай, я гадаю, що нам треба якнайшвидше ретируватися, поки наше інкогніто ще не скомпрометовано. Ах, чорт забирай! — зітхнув він од щирого серця, — вперше я жалкую, що я радянський громадянин. Нам не тільки не можна взяти активної участі в усіх цих подіях, а навіть не вільно додивитися всю цю історію до кінця.
В покоях 3 сер О тим часом відбувалася зворушлива сцена. Сер Овен Прайс, сер Освальд Кеммері та сер Олівер Вебенс по черзі трусили руку губернаторові, полковникові Дублові, навіть комісарові.
— Ви наші рятівники! — захлинався сер Овен Прайс.
— Ви наші визволителі! — заходився сер Освальд Кеммері.
— Рятівники, визволителі! — погоджувався гаряче сер Олівер Вебенс.
— Хіба загрожувала небезпека, панове? — сполошився губернатор. — Негідники дозволили собі якесь насильство над вами, англійськими джентльменами? О, вони зазнають за це тяжкої кари!
— Як вам сказати, — зам’явся сер Овен Прайс. — Насильство поки що було більше моральне. Але немає сумніву, що коли б не з’явилося оце ваше військо, насильство моральне перетворилося б на насильство фізичне. Це жахливий народ, вони ходять голі, і в них, ви можете собі уявити, мало не соціалістичний лад! їхній патрон, цей бузувір, знахар і варвар, сам учора признався, що… що… я не можу говорити цього, що соціалізм найдосконаліша форма суспільного ладу.
— Негідник!
— Він договорився до того в своєму злочинному фана тизмі, що поставив чисту науку в залежність від суспільного ладу.
— Нахаба!
— Він мав нахабство твердити, що тільки в Союзі Радянських Соціалістичних Республік, в цій країні варварства, анархії, насильства й дикунства, — що тільки в ній медицина та й інші науки здобули собі справжні умови для розвитку і тільки там стоять на твердому грунті, спершися на широкі маси трудящого населення. Ви можете це собі уявити?
— Ні, - щиросердо признався сер Едвар.
Нен-Сагор чекав сера Едвара сам у приймальнім залі Сольготелю.
Нарешті двері з покоїв 3 сер О відчинилися, і губернатор, полковник та поліцейський комісар з’явилися перед Нен-Сагором.
— Сідайте, — запропонував сер Едвар, випереджуючи аналогічну пропозицію з боку Нен-Сагора і тим наче приймаючи на себе роль господаря. — Сідайте, я маю поставити вам кілька запитань.
Нен-Сагор сів. Полковник Дубл і комісар теж посідали.
— Я слухаю вас, сер!
Сер Едвар кивнув своєму урядовцеві:
— Ви можете починати, Біл.
Біл, губернаторів урядовець для особливих доручень, кашлянув і, стоячи поруч із своїм начальником, почав виконувати свої особливі доручення:
— Хазяїне, — почав він, — до сера Едвара Імлійса, губернатора Пенджабу, дійшли відомості, що ви, містер Нен-Сагор, належите до таємної партії комуністів і, живучи тут, у північному Нурі, запроваджуєте в життя ідеї цієї забороненої законом і невгодної богові партії. Чи стверджуєте ви це, містер?
