За кілька день, бачу, перед моїм балконом посаджено три дерева: два каштани й
явір...
М. X. Пилипенко, виявляється, рано-вранці прийшов, сам викопав три ями і сам
посадив три дерева. Причім він сам, на своїх плечах приніс ті дерева й посадив...
І досі ті дерева ростуть.
Щоправда, міськрада випрохала в мене один каштан (чудесний каштан!) і
пересадила його кудись (для ансамблю), а натомість посадила мені «дорослу» липу..
І тепер перед моїм балконом ростуть три дерева, що їх посадив Михайло
Харлампович Пилипенко.
Вони ростимуть довго! Але пам'ять про М. X. Пилипенка, про замічательного
артиста, про к р е п к у людину, чесну людину, переросте ці дерева...
Пам'ять йому буде вічна!
Що ще хочеться сказати?
М. X. Пилипенко за все своє життя не випив, мабуть, і отакунької чарки горілки, не
викурив жодної цигарки, — і ви дивіться: інфаркт! Серце! І людини нема! Фізично він був
як дуб! Та він же сам, своїми руками повикопував ями біля театру ім. Франка, посадив
дерева, — сам, самотужки, тягав воду, поливав ті дерева і т. ін.
Здавалося, що здоров'ю цього здоров'яка кінця не буде.
І от вам: інфаркт — і людини нема.
Хай же буде йому земля така легка, така весела, як він був сам!
Ой, неправильно. Обвинувачувати Ол. Прокоф'єва в непатріотизмі?
Цього ладозького бідняка, комбєда, мужика, безконечно залюбленого в Росію, в
Батьківщину...
Я не знаю — треба або нічого не розуміти, або... краще не говорити...
А Маяковський?
Я не знаю, чи буде в мене час, щоб написати про В. В. Маяковського так, як я його
знаю.
Здохну, може, — і не напишу!
Повинен поки що сказати, що Маяковський був в е л и к и й чоловік, з отакенним
серцем.
Благородства надзвичайного.
Мені пощастило знати Маяковського так, як, може, ніхто його не знав.
чарівність, всю її лукаву посмішку, всю її, — а де слів ізнайти?! — щоб познайомити Вас з
її тільки непомітними рухами, її хитрими оченятами, її закопиленими губенятами.
Ось вона біжить до мене:
— Дзід! Дзєд! (Це значить: «Діду! Діду!»)
Їй півтора року...
У діда на столику лежать цукерки...
Скільки хитрощів у Мар'янки (її звуть Мар'янка), щоб отой цукерок до неї потрапив.
Вона (їй півтора року) — хитрує. Вона діда гладить, вона до діда посміхається, вона
діда забавляє, щоб дід не помітив, як вона простягає рученятко і бере цукерка.
А ви бачили, як у дитини засвічуються огні-оченята? І які в неї робляться щічки? І як
губенята розтягаються в лукаву посмішку?
Яким треба бути письменником, щоб змалювати це все!
З чим порівняєш посмішку дитини?
Я дивлюсь, дивлюсь на оте мале, що стоїть передо мною, і не знаю, як передати
