Орден Жовтого Дятла

роззявити свого круглого рота і, жалібно промовивши «ква-а-а», відлетіти в куток.

Та Принц уже заспокоївся і повів свою гостю до палацу. А який палац! Молочно-білі стіни з коралів і попід узористим коралевим склепінням — низка з ніжних перлин, що колихаються при найменшому сплеску хвилі. Підлога з мінливого перламутру була така рівна, що Емілія тричі посковзнулася.

Принц Срібна Рибка сказав, звертаючись до свого прем’єр-міністра:

— Покличте всіх моїх придворних. Я влаштовую свято на честь моєї прекрасної гості. І скажіть моєму візникові дядечкові Крабу, щоб приготував парадну карету для прогулянки по морському дну. Йдіть!

Ой, ця прогулянка по дну морському! То була, мабуть, найкраща прогулянка з усіх, які траплялися Кирпі в її житті! Парадна карета повільно котилася по сніжно-білому піску, запряжена шестернею морських коників і керована дядечком Крабом. У морських коників були голівки, наче в іграшкових конячок, і хвости, мов у риб, а дядечко Краб замість прутика поганяв їх своїми власними вусами: «Ану, поїхали!..»

Ой, які гарні місця! Коралеві ліси, зарості живих губок, поля водоростей найхимерніших видів. Мушлі, мушлі — всіх форм і всіх кольорів. Вугри, морські їжаки, восьминоги — багато морського люду тут було!

— Риба-меч! — раптом злякано зойкнув Принц, показуючи на величезну рибу з довгим гострим носом, що швидко наближалася до них. І гукнув до візника: — Назад! Поганяй!

Дядечко Краб, діставши наказ повертати, ляснув своїми вусами по спинах морських коників і пустив їх учвал.

До палацу повернулися саме на обід. Кирпа, сидячи поруч Принца, не переставала дивуватись, як гарно оздоблено стіл та які вишукані різноманітні страви.

— Це такі вправні сеньйорита Сардинка та її сестри, — сказав Принц. — Чудові куховарки і які чепурні!

Кирпа потай подумала: «Ось чому вони завжди так чепурненько лежать у бляшанці…»

Щораз подавали нові страви: котлети з водоростей, філе з молюска, омлет з яєць колібрі…

Поки господарі й гості їли, оркестр цикад і коників грав якусь приємну музику — «три-лі, три-лі», — під керуванням маестро тангара, який тримав у дзьобі диригентську паличку і в пориві натхнення настовбурчував пір’ячко.

Під час перерви між музикальними п’єсами три світляки-штукарі показували фокуси, з яких особливо сподобався Кирпі номер пожирача вогню. Ніхто краще за світлячків не вміє ковтати вогонь, то вже повірте!

Кирпа була в такому захваті від усього побаченого, що весь час радісно вищала і плескала в долоні.

Розділ третій Розмовні пілюлі

Відразу ж по обіді Кирпа подалася з Емілією до лікаря Слимака.

Лікар погодився лікувати ляльку і, вийнявши заповітні пілюлі, покликав пацієнтку до себе:

— Не бійтеся, сеньйоро Еміліє, ідіть-но сюди. Відкрийте рота. Ось так.

Лікар вибрав одну пілюлю і поклав у рот Емілії.

— Ковтай відразу! — порадила Кирпа, показуючи, як треба ковтати пілюлі. — І не кривися так. Пам’ятай, що очі у тебе з ниток і можуть лопнути. Ну ковтай-бо!

Емілія проковтнула пілюлю, потім ковтнула повітря — і сказала: «Ой, які гіркі ліпюлі». І почала, почала, почала — цілісіньку годину не замовкала. У Кирпи аж у голові запаморочилося, і вона стала просити лікаря, чи не можна, будь ласка, дати Емілії інші пілюлі — мовчазні.

— Немає потреби, — відповів досвідчений лікар. — Вона кілька годин пробалакає, а потім видихається і буде така, як усі люди. Це в неї давній запас невитрачених слів, він вичерпається — і все буде гаразд.

Так і сталося. Емілія розмовляла три години тонень-ким-тоненьким голосом, а потім замовкла.

— Слава богу, — сказала Кирпа, — тепер можна поговорити по-людськи. Скажи, Еміліє, як ти себе почуваєш? Тобі що-небудь треба?

— Ковдру, напнути на голову.

— Хустку, Еміліє.

— Ко-в-дру.

— Хустку, дурненька!

— Ковдру! Я хочу напнути на голову ковдру, бо поки лікар Качка…

— Лікар Слимак, Еміліє!

— Лікар Ка-чка! Поки лікар Качатка мене лікував, мені стало долохно.

— Холодно! — востаннє поправила Кирпа, сунувши Емілію до кишені; напевне, язиком лялька ще не досить добре орудувала. Нічого, згодом він зміцніє.

Кирпу лякало інше: у ляльки, мабуть, була вперта і задиркувата вдача, про все вона думала по- своєму, і їй, видно, подобалося говорити дурниці. «А втім, — подумала Кирпа, — може, воно й на краще. У нас вже й так двоє розумних — бабуня й тітонька Настасія. А Емілія завжди скаже що-небудь новеньке, з нею не занудьгуєш».

Розділ четвертий Плаття з морської хвилі

А потім Принц познайомив Кирпу з найкращою крав-чихою в королівстві. Це була донна Павучиха. Вона вміла шити дуже гарні плаття, такі гарні, що аж очі вбирають. Вона сама і матерію ткала, і фасон видумувала.

— Донно Павучихо, — сказав Принц, — я хочу, щоб ви пошили нашій милій гості найкрасивіше плаття в світі. Я хочу зробити їй подарунок.

Сказав і поплив собі. Донна Павучиха взяла сантиметра і з допомогою шести маленьких павучат, дуже спритних, почала знімати мірку. Потім заходилася хутко-хутко ткати, і не збігло й кількох хвилин, як вона сказала — готово… Кирпа, що сиділа в кутку з Емілією на руках і терпляче ждала, підвелася:

— Можна подивитися?

— Ще ні,— мовила чудесна кравчиха.

Кирпа чемно сказала:

— Я бачила, знаєте, багато павуків у нас, в бабусиному будинку, але вони всі вміють тільки плести павутину, ніхто з них не годен навіть ситцю виткати на фартух…

— Таж у мене великий досвід, — пояснила донна Павучиха, — мені вже тисяча років, я найстаріша кравчиха на світі. Я багато дечого вмію. Я ж бо довго працювала в Країні Фей; між іншим, це я шила Кагляночці те плаття, в якому вона була на балі…

— Та що ви кажете. От чудасія! І Білосніжці теж ви шили?

— Авжеж. Саме тоді, як шила їй весільну сукню, зі мною скоїлось лихо: я впустила ножиці і відтяла собі ліву ногу. Правда, мене потім лікував лікар Слимак, він хороший лікар, нічого не скажеш, але все ж однієї ноги у мене не вистачає, тож тепер тільки сім.

— Лікар Слимак вилікував мою ляльку, — сказала Кирпа, — вона вже розмовляє. Еміліє, скажи що- небудь.

— Було б рохоше, — сказала Емілія, — щоб я також мала коток у животі: дуже зрунчо. А коли нитка кінчається, ви інший коток ковтаєте чи як?

— Нитка ніколи не кінчається, — поважно відповіла донна Павучиха.

Поки вони так розмовляли, кравчиха все шила та шила, обернувшись до Кирпи плечима, але плаття