Гаррі Поттер і в'язень Азкабану

А під стовбуром пес затягував Рона у велику нору між корінням Верби... Рон упирався з останніх сил, але його голови й тулуба вже не було видно...

— Рон! — закричав Гаррі, кидаючись на допомогу та здоровенна гілляка, що ошаліло розгойдувалася в повітрі, не давала йому підійти.

Вони бачили тільки Ронову ногу, якою він зачепився за корінь і з останніх сил не давав псові затягти себе далі під землю. Раптом щось жаско хруснуло, мовби стрілила рушниця, Ронова нога зламалася і зникла з очей.

— Гаррі... треба бігти по допомогу.. — крикнула Герміона. Вона теж була закривавлена — Верба подерла їй плече.

— Ти що?! Та тварюка може його загризти, нема часу!

— А як ми туди потрапимо?..

Ще одна гілляка замахнулася на них, стиснувши, мов кулаки, свої галузочки.

— Якщо той псяра зумів туди пролізти, то й ми зможемо, — захекано метався Гаррі, марно намагаючись проскочити крізь норовисті гілки.

— Рятуйте, допоможіть, — у відчаї шепотіла Герміона, розгублено пританцьовуючи на одному місці. — Будь ласка...

Криволапик раптом метнувся вперед. Він змією прослизнув поміж знавіснілих гілок і торкнувся лапою якогось сучка на стовбурі.

Зненацька дерево завмерло і мовби скам'яніло. На ньому не ворушився жоден листочок.

— Криволапику! — розгублено прошепотіла Герміона і боляче стиснула Гарріну руку. — Звідки він це знав?

— Він приятелює з тим псом, — похмуро озвався Гаррі. — Я бачив їх разом. Ходімо... Тільки тримай напоготові чарівну паличку...

Вони підбігли до стовбура, але Криволапик їх випередив — махнувши своїм пухнастим хвостом, він зник у норі. Гаррі кинувся за ним. Він проліз туди вперед головою і земляним схилом з'їхав на дно низенького тунелю. Криволапик чекав попереду, поблискуючи очима у сяйві чарівної палички Гаррі. Наступної миті до нього сповзла Герміона.

— Де Рон? — перелякано запитала вона.

— Десь там, — зігнувся Гаррі і подався за котом.

— Куди цей тунель веде? — ледь чутно видихнула Герміона.

— Не знаю... він позначений на Карті мародера, але Фред із Джорджем казали, що ним ще ніхто не користувався. Він веде за межі карти, начебто до Гоґсміда...

Вони дуже поспішали, хоч пересувалися мало не рачки. Попереду то з'являвся, то зникав Криволапиків хвіст. Тунель ніяк не закінчувався. Здавалося, він був не коротший, аніж перехід до 'Медових руць'. Але Гаррі думав тільки про Рона і про те, що з ним може зробити той псисько... Уривчасто дихаючи, вони бігли, пригинаючись до землі...

І ось тунель почав підійматися вгору, тоді зазміївся, і Криволапик десь зник. Гаррі побачив невиразну цятку світла, що пробивалося крізь маленький отвір. Вони з Герміоною, відсапуючись, на хвильку зупинилися, підняли чарівні палички й зазирнули всередину.

Там була кімната — запилюжена й захаращена кімната з обдертими шпалерами, з мовби навмисне поламаними меблями та вікнами, забитими дошками.

Гаррі глянув на Герміону, що хоч і мала переляканий вигляд, проте кивнула головою.

Гаррі визирнув з отвору й роззирнувся довкола. Кімната здавалася порожньою, але праворуч були відчинені двері, що вели в темний передпокій. Раптом Герміона знову схопила Гаррі за руку. Вона злякано розглядала забиті дошками вікна.

— Гаррі, — прошепотіла вона, — здається, ми у Верескливій Халупі.

Гаррі ще раз роззирнувся. Неподалік стояло дерев'яне пошарпане крісло на трьох ніжках. Хтось видер з нього цілі шматки.

— Привиди такого не роблять, — проказав він. Тієї миті нагорі щось рипнуло. Вони втупилися в стелю. Герміона так міцно вчепилася Гаррі за руку, що в нього заніміли пальці. Він знову глянув на неї, запитально звівши брови. Герміона знову кивнула і відпустила його руку.

Якомога тихіше вони пробралися в передпокій і почали підійматися хиткими сходами. Усе було вкрите товстим шаром пилюки, але на підлозі залишилася широка чиста смуга, мовби тут щось тягли нагору.

Дійшли до темного сходового майданчика.

— Нокс, — прошепотіли вони разом, і світло на кінцях їхніх паличок погасло. Одні-єдині двері перед ними були відчинені. Підкравшись, вони почули там якийсь шурхіт, тихенький стогін і гучне протяжне муркотіння. Востаннє обмінялися поглядами і помахами голів.

Міцно стискаючи перед собою чарівну паличку, Гаррі штурхнув ногою двері.

На розкішному ліжку з брудною запоною і стовпчиком на кожному куті розлігся Криволапик і голосно до них муркотів. На підлозі біля нього, тримаючись за ногу, що стирчала під неприродним кутом, сидів Рон.

Гаррі з Герміоною кинулися до нього.

— Роне... що з тобою?

— А де пес?

— То... не пес, — простогнав Рон, скриплячи зубами від болю. — Гаррі, це пастка...

— Що?..

— Це він пес... Він — анімаг...

Рон дивився за Гарріну спину. Гаррі озирнувся: якийсь чоловік, схований в затінку, зачинив двері.

Брудне скуйовджене волосся звисало йому аж до пояса. Якби у глибоких і темних очницях не поблискували білки очей, його можна було б сприйняти за трупа — воскового кольору шкіра так щільно обтягувала кістки обличчя, що воно нагадувало череп. Його жовті зуби вишкірилися в посмішці. Це був Сіріус Блек.

— Експеліармус! — гаркнув він, спрямувавши на них Ронову чарівну паличку.

Палички Гаррі й Герміони вирвалися з їхніх рук і, злетівши в повітря, опинилися в Блека. Не спускаючи очей з Гаррі, він наблизився до них.

— Я знав, що ти прийдеш на допомогу другові. — Голос Блека звучав так неприродно, ніби він давно вже ним не користувався. — Твій батько вчинив би так само заради мене. Сміливо, що й казати: ти навіть не побіг по вчителів. Я вдячний... це значно полегшує справу..

Глузлива згадка про батька обпалила Гаррі, наче блискавка. В його душі закипіла хвиля ненависті, витіснивши страх. Уперше в житті він прагнув мати в руці чарівну паличку не задля оборони, а щоб напасти. .. і вбити. Не роздумуючи, він кинувся вперед, але його відразу ж схопили дві пари рук.

— Гаррі, не треба! — нажахано прошепотіла Герміона, але тут, насилу зводячись на ноги, до Блека заговорив Рон.

— Якщо хочеш убити Гаррі, тобі доведеться вбити й нас! — розлючено вигукнув він, захитавшись від виснажливого болю.

Щось блиснуло в затьмарених Блекових очах.

— Краще ляж, — тихо промовив він. — Бо так ти ще гірше пошкодиш ногу.

— Ти чув? — кволо вимовив Рон, хапаючись за Гаррі, щоб утриматися на ногах. — Тобі доведеться убити нас трьох!

— Сьогодні тут буде тільки одне вбивство, — вишкірився Блек.

— А чого б це?! — Гаррі вивільнився з рук Рона й Герміони. — Минулого разу тобі було на таке начхати! Ти не вагався, коли вбивав тих маґлів довкола Петіґру.. Невже в Азкабані ти розм'як?

— Гаррі! — заскімлила Герміона. — Мовчи!

— ВІН УБИВ МОЇХ МАМУ Й ТАТА! — заревів Гаррі, вирвався від Рона з Герміоною і кинувся вперед...