зблід.
— Не все так однозначно, Герміоно, — озвався він. — Правильне лише одне з трьох твоїх припущень. Я не допомагав Сіріусові проникнути в замок і, звісно ж, не бажаю Гаррі смерті... — дивна судома перебігла його обличчям. — Але не стану заперечувати — я вовкулака.
Рон зробив геройське зусилля, щоб підвестися, але впав навзнак, застогнавши від болю. Люпин стурбовано кинувся до нього, але Рон простогнав:
Люпин завмер на місці. Тоді важко глянув на Герміону й запитав:
— Давно ти про це дізналася?
— Давно, — прошепотіла Герміона. — Відколи написала реферат для професора Снейпа...
— О, він зрадіє, — холодно зауважив Люпин. — Адже він загадав вам цей реферат з надією, що хтось збагне, про що свідчать симптоми моєї хвороби. Ти перевірила місячні фази і зрозуміла, що я завжди хворію під час повного місяця? Чи, може, помітила, що ховчик, коли мене бачить, завжди перетворюється на місяць?
— І те, і те, — тихо відказала Герміона.
Люпин силувано всміхнувся.
— Я ще не зустрічав такої розумної чаклунки твого віку, Герміоно.
— На жаль, це не так. Якби я була хоч трішечки розумніша, я б усім розповіла, хто ви такий!
— Але ж вони це знають, — сказав Люпин. — Принаймні вчителі.
— Дамблдор прийняв вас на цю посаду, знаючи, що ви вовкулака? — здивувався Рон. — Він що, божевільний?
— Багато хто саме так і думає, — зізнався Люпин. — Він ледве переконав деяких учителів, що мені можна довіряти...
— АЛЕ ВІН ПОМИЛИВСЯ! — закричав Гаррі. — УВЕСЬ ЦЕЙ ЧАС ВИ ДОПОМАГАЛИ ЙОМУ! — Він показав на Блека, що підійшов і впав на ліжко, затуливши обличчя тремтячою рукою. Криволапик стрибнув до нього і, муркочучи, вмостився на його колінах. Рон, притримуючи ногу, почав від них відповзати.
— Я не допомагав Сіріусу, — повторив Люпин. — І якщо ви дасте мені змогу, я поясню. Ось...
Він кинув Гаррі, Ронові й Герміоні їхні чарівні палички. Гаррі приголомшено впіймав свою.
— Отож, — сказав Люпин і застромив за пояс свою паличку. — Ви — озброєні, а ми — ні. Тепер ви мене вислухаєте?
Гаррі не знав, що й думати. Може, це чергова пастка?
— Якщо ви йому не допомагали, — люто зиркнув він на Блека, — то як дізналися, що він тут?
— З карти, — пояснив Люпин. — 3 Карти мародера. Я роздивлявся її в своєму кабінеті...
— Ви знаєте, як вона діє? — підозріло запитав Гаррі.
— Авжеж, знаю, — нетерпляче махнув рукою Люпин. — Я ж допомагав її малювати. Муні — то я. Мене так прозивали мої шкільні друзі.
— Найголовніше, що я цілий вечір не відводив від неї очей, оскільки здогадувався, що ти, Рон і Герміона спробуєте таємно вибратися з замку, щоб підтримати Геґріда перед стратою гіпогрифа. І я мав рацію, чи не так?
Він почав міряти кроками кімнату, здіймаючи хмарки пилюки й поглядаючи на друзів.
— Ти, Гаррі, певно, був у батьковім плащі-невидимці...
— Як ви дізналися про плащ?
— Скільки разів я бачив, як Джеймс під ним зникав... — знову нетерпляче махнув рукою Люпин. — Хитрість у тім що, навіть коли ви сховані під плащем-невидимкою, то на Карті мародера вас однак видно. Я бачив, як ви перетнули галявину й зайшли в Геґрідову хатину. Через двадцять хвилин ви звідти вийшли і рушили назад до замку. Але тепер з вами був іще хтось...
— Що? — здивувався Гаррі. — Нікого там не було!
— Я не повірив своїм очам, — вів далі Люпин, крокуючи кімнатою й не звертаючи уваги на Гарріні слова. — Я навіть подумав, що з картою щось сталося. Як він міг опинитися з вами?
— З нами нікого не було! — вигукнув Гаррі.
— І тут я помітив ще одну цяточку. Вона стрімко наближалася до вас і була підписана Сіріус Блек... Я бачив, як ви зіткнулися, і як вона затягла двох із вас під Войовничу Вербу..
— Одного з нас! — сердито озвався Рон.
— Ні, Роне. Двох.
Люпин раптом зупинився і вп'явся очима в Рона.
— Чи не міг би я глянути на твого пацюка? — спокійно запитав він.
— Що? — перепитав Рон. — А до чого тут Скеберс?
— До всього, — відповів Люпин. — Будь ласка, можу я на нього поглянути?
Повагавшись, Рон запхав руку в кишеню, і на світ з'явився Скеберс, — він шалено звивався, аж Рон мусив ухопити його за довгий лисий хвіст. Криволапик настовбурчився на Блекових колінах і стиха зашипів.
Люпин підійшов до Рона. Затамувавши віддих, він пильно розглядав Скеберса.
— Ну що? — знову спитав Рон, перелякано притискаючи Скеберса до грудей. — До чого тут мій пацюк?
— Це не пацюк, — раптом процідив Сіріус Блек.
— Як це?.. Звичайно ж, пацюк...
— Ні, не пацюк, — спокійно підтвердив Люпин. — Це чарівник.
— Анімаг, — додав Блек, — а звати його Пітер Петіґру.
Муні, Червохвіст, Гультяй, Золоторіг
Минуло кілька секунд, поки вони збагнули всю абсурдність такого твердження.
— Ви просто божевільні! — озвався Рон, висловивши те, про що думав і Гаррі.
— Це нісенітниці! — кволо вимовила Герміона.
— Пітер Петіґру мертвий! — вигукнув Гаррі. — Дванадцять років тому він його вбив! — Гаррі вказав на Блека, чиє обличчя спотворила гримаса.
— Я хотів, — прохрипів той, вишкіривши жовті зуби, — але крихітка Петіґру мене перехитрив... Але тепер йому це не вдасться!
І Блек кинувся на Скеберса. Криволапик полетів на підлогу, Рон заверещав з болю: Блек навалився на його зламану ногу.
— Сіріусе, НЕ ТРЕБА! — крикнув Люпин, хапаючи Блека й відтягаючи його від Рона, — ЗАЧЕКАЙ! Так робити не можна... Їм треба все пояснити...
— Пояснимо пізніше! — гаркнув Блек, відштовхуючи Люпина. Він відчайдушно перебирав пальцями у намаганні дістати Скеберса, що верещав, як порося, дряпаючи Ронові обличчя й шию.
— Вони... мають... право... знати... все! — задихано вигукував Люпин, повиснувши на Блекові. — Це було Ронове звірятко! У цій історії навіть я не все розумію! А Гаррі... ти мусиш розповісти Гаррі правду, Сіріусе!
