такий, що задивишся, у газеті подивіться.
Сама дивувалася з себе. Ніби й справді була новою Соломією. Тільки маленька пташечка ночами в серці жалібно пищала та шкребла кігтиками мишка-шкряботунка. Та ще Маруся прикрощів завдала.
Спершу взялася гадати, як братика ци сестричку назвуть.
— А ти сама вибереш, як народиться, — сказала Соломія.
Та через годину мовчазного сидіння в куточку:
— Я вже вибрала. Як братик — то Васильком, як наш дєдько. А як сестричка — то Соломкою.
— Соломкою? У нас же є дві Соломки, — спробувала заперечити.
— Ну й що? — Маруся сплеснула в долоньки. — Буде третя. А то не хороше — бабця Соломка є, мама Соломка — є, а сестрички Соломки нима.
— Ну, ти й мала видумаха, — Соломія поцілувала доньку й подумала, що, мо’, й справді назвати Соломією.
«Нє, нє, — заперечила собі. — Не тре’. І в мами ни зувсім така доля, як хотіла. А про мене, то й ни кажу».
— То що, будуть такі імена?
Соломія дочці не вміла відмовляти. Кивнула головою. Та по часниці мовчання Маруся ошелешила:
— Мамо, а в братика або сестрички тоже ни буде тата? Ци буде? Соломія ледь стримала сльози. Пригорнула доньку.
— У вас є мама. І бабуся, і дідусь, і дєдько Василь. І тітка Варка. І пожартувати спробувала:
— На тата в мене грошей не хватило.
— То, може, щось продамо?
Ну що ти їй скажеш? Щоб донька не побачила сліз, пуйшла на двір поратися.
Через місяць по тій розмові народилася таки донька, яку назвали Соломією.
3
А через пару тижнів після уродин, наприкінці жнив, на поле завітав голова колгоспу. Велів од рвання льону одірватися, бо
тре’ провести збори ланки. Соломка, що хоч мала тепер право на декретну відпустку (і до села дійшли ті закони), на прохання голови тоже вийшла на роботу. А як жінки зібралися в кружок, то сказав, опустивши очі, ще тверезі:
— Тут таке питання, що, той, маєте собі нову ланкову вибрати. Або ми призначимо. Як хочете.
— А то що за новості з бабського радіва? — Вірка аж присвиснула та затим сплюнула набік. — Нам Соломка добра, то чого мінєти? У неї ж никого зновика не посадили, здається. Та й чєс ни той.
Федось Без повертів у руках свого білого картуза. Було видно, що муляє і його те, що сказав. Нарешті по мовчанці мовив:
— Я ніц проти Соломки ни маю. І робите ви добре. Тико таке указаніє з райкома прийшло. Ну, нащот тої, моралі, там казали. Ну, жіночки рідненькі ви мої, я би з дорогою душею Соломку лишив. Тико є указаніє. Ну, недобре, кауть, що в ланкової двоє дітей, а чоловіка нима. То вибирайте.
На Соломчине диво, не тико Вірка, а й Явдоха, і Любка, й геть усі инші сказали, що ніякої нової ланкової обирати ни будуть.
— Тоді я назначаю Лідію Гарасюк, — сказав Без і мерщій до брички, й уже звідти гукнув: — Не хочете Ліди, то завтра скажіте, кого вибрали.
І помчався. Побачив Соломіїну ланку на другий день вранці, ледь планьорку провів, коло контори. Без Соломки. Бо вчора, як не казала Соломія, що хай вже, вона не хоче бути далі ланковою, побула й хватить, хай Лідка справді буде — ні в яку, ми тебе обі- дити не дамо, хай знає той вилупок ци теї райкомівські мудрагелі, що ми щося значимо.
Отож, ціла кумпанія — запримітив пару жінок з інших ланок — увірвалась до Безового кабінету.
— О, ланочка дорога. Кандідатуру свою хочете придложити?
І тут йому виклали таке, що у Федося Петровича очі на лоба
полізли й рідкі волосини на лисині заворушилися. Вони не підуть з контори, доки не скаже, що Соломка лишається ланковою.
Без поглянув на жінок — у руках кожної по серпу і сапці, у Люби — коса, а у Вірки — навіть вила в руках.
— Та ви що — подуріли ци з ранку пообпивалися? — сказав голова. — То ж форменний бунт робите. Таке в Совєтськім Союзі не позволітєльно. Вражеського радіва, чи що, наслухалися? Та знаєте, що вам за те буде?
— Що би не було, — сказала Вірка. — А ми од свого не одсту- пимося. Правда, жіночки?
Усі загукали — правда. Вони не проти совєтської власті, а проти несправедливості. Соломка що — чоловіку змінила ци покинула дитей? Та такою, як вона, сам би товариш Хрущов гордився. Матір-одиночку та ще й вдову фронтовика тре’ підтримувати, а ни такого — топтати.
— Добре, — здався товариш Федось, побачивши, що з цим розпасійований жіноцтвом каші не звариш. — Я мушу з районним начальством порадитися.
— То радьтеся.
