— Поливай-поливай, дощику, мою гречечку.
Здитинів.
У серпні мали гречку косити. Лєнин батько ледве знайшов косарку, бо ті дві, єдині на всю область, стояли заржавілі без діла багато років. Він був ладен вручну косити, але хтось сказав, що з гречкою так не можна, це тобі не сіно, все насіння пообсипається. Довелося косарку ремонтувати, і Лєнин батько позичив гроші в стареньких діда з бабою. Ті на похорон складали.
Цілий липень Лєна була зайнята вступними іспитами й не дуже цікавилася цвітом сімейного бізнесу. Тільки казала батькові:
— Дивися, головне гречку вчасно скосити, бо вона швидко обсипається і тоді весь урожай в землю піде.
— Ти вчися, вчися, — відповідав їй батько, — нехай тебе моя гречка не колише, — і додавав при нагоді: — Треба тобі все-таки на економіку вступати, допоможеш мені з бізнесом. Потім, як гроші підуть, зможеш усе якось по-людськи оформити. Ну там, від податків ухилятися, чорну зарплату працівникам виплачувати, щоб дебет із кредитом сходився.
— Наймеш когось, — казала Лєна. — Я буду філософом. Найбільше на філософію розраховую.
Але з філософією все від самого початку пішло не туди. При вступі на філософський факультет вимагали знання історії, а з історією в Лєни не склалося ще в школі. Любила допридумати і перекрутити. Власну думку висловити. Проте з’ясувалося, що професорам були потрібні тільки точні дати й імена гетьманів, причому в хронологічній послідовності. А цих гетьманів, скаржилася Лєна пізніше, до чорта розвелося, деколи навіть два водночас правили, їх просто неможливо всіх запам’ятати!
Вона так і сказала професорові, що приймав усний іспит: «Навіщо всіх цих гетьманів знати, якщо вони все одно все просрали?»
Професор сказав Лєні: «Дитино, ти не туди вступаєш».
— Чого це не туди?! — кричала Лєна. — Я на філософію вступаю, а не на історію! Навіщо філософу знати гетьманів?! І взагалі, ця ваша історія — суцільне словоблудство!
Лєна так розійшлася, що професор викликав медсестру з медпункту, і та вколола їй заспокійливе. Тоді Лєна зрозуміла, що кар’єра філософа їй не світить. Наступного дня пішла здавати фізику.
Із фізикою все повинно було пройти гладко, бо, на відміну від філософії, тут усе значно чіткіше, за формулами, ніякого словоблудства. Але чорт поплутав Лєну заблудитися самій. Їй випало «Швидкість світла і теорія ймовірності». Лєна це знала і любила, говорила швидко і ясно, професор фізики тільки мовчки підкручував собі вуса і задоволено кивав головою. Насамкінець Лєні захотілося розказати більше, показати, що вона мислить не тільки підручниками, а й головою. Вона сказала:
— А знаєте, пане професор, я думаю, що швидкість світла — це не фундаментальна стала, не найбільша з усіх можливих швидкостей.
Професор вийшов зі стану апатії і витягнув шию:
— Справді?
— Так, я думаю, Ейнштейн чи, як там його правильно, Айнштайн, трохи помилився з розрахунками, забагато на себе взяв. Якісь триста тисяч кілометрів за секунду, тільки подумайте, хіба не буває більшої швидкості?
— А буває?
— Ну ясно! Ейнштейн мислив об’єктивно і шукав найбільшу швидкість у навколишньому світі. Тут він, звичайно, має рацію. В об’єктивному світі швидкість світла найвища. Вона існує поза людською свідомістю. Але Ейнштейн не взяв до уваги людину. В людині є те, що рухається швидше.
Професор аж підскочив зі стільця:
— І що це по-вашому?
— Думка! Людська думка рухається швидше!
Професор засміявся. Він чув подібні теорії від своїх студентів багато разів. Лєна вела далі:
— А що тут смішного? Думка безкінечно швидка! Подивіться тільки, гопа — і я вже в Харкові! Чесно! Гопа — і я вже на Місяці! Гопа — і я вже в сузір’ї Андромеди! А це звідси ні мало ні багато — два мільйони світлових років!
— Ну, це ви думаєте, що зараз у сузір’ї Андромеди перебуваєте…
— Правильно! Я думаю! Значить, я там!
— Дитино, — сказав Лєні професор, витираючи сльози з очей старомодною іменною хустинкою, — ви не туди вступаєте. Вам би на філософію…
На цьому слові з Лєною знову стався нервовий зрив.
— Так же ж не прийняли на філософію! Сказали, що не туди вступаю! Ви всі знущаєтеся з мене?!
Знайома медсестра з університетського медпункту вчергове вколола Лєні заспокійливе. Ця медсестра взагалі була хорошою дівчиною, вони з Лєною ще після того кілька разів зустрічалися. На інших іспитах. Медсестра переписала в Лєни розклад іспитів і вже з усіма причандалами чекала в коридорі, поки покличуть.
Лєна все провалила і не вступила на жоден факультет.
А її батько якраз косив свою гречку.
День він підібрав якраз такий, як треба, не надто жаркий, щоб стебла гречки зволожніли і насіння не теребилося при скошуванні. За косаркою сидів її власник, старий дід, який зголосився працювати безкоштовно, тільки щоб подивитися, як відроджується в Україні сільське господарство. Ну, і з вдячності за відремонтований агрегат. Цей дід косив, а Лєнин батько гордо йшов за машиною, розмірковуючи, чи варто йому цьогоріч балотуватися на посаду голови місцевої селищної ради. Так тривало десь півгодини. Аж поки дід за косаркою вистрибнув із кабіни на поле. Приглянувся і закричав:
— А що ж тут косити, бізнесмене?!
Лєнин батько відразу і не знайшовся з відповіддю.
— Гречку коси, як що?
— А де гречка?
— Ну ось, ціле поле перед тобою!
— Поле полем, а де гречка?
— Ти мене за лоха маєш?
— Нє, це ти мене за лоха маєш! Стебла є, а насіння нема, подивися, воно всьо порожнє.
Батько зірвав кілька стеблин, стебла як стебла, нічого особливого.
— Ти придивися, ні однієї насінини, — кричав йому дід. — Хоч би одна, а то жодної!
— Цвіло ж, — бурмотів Лєнин батько.
— Слухай, бізнесмене, ти бджіл підвозив на поле?
— Яких бджіл?
— Звичайних бджіл! Вулики з бджолами підвозив? Щоб гречку запилювали.
— А треба було?
— Ну, ти й бізнесмен! Та як же ж без бджіл? Гречка сама тобі запилиться?!
— Я не знав, що до гречки ще й бджоли треба…
— Якби по сусідству десь були, я розумію, але зараз ніхто вуликів не тримає, пройдися по селу, ні в кого нема, мед із польських порошків женуть. Ну ти і бізнесмен! Один пустоцвіт! Хоч би в когось запитав, як сам не знаєш.
— Хто ж думав, що гречка така хитра. Бджіл підвозити треба… хто ж знав…
Дід махнув рукою і забрався зі своїм агрегатом туди, звідки приїхав. А Лєнин батько заліг у
