калібру 7.62 мм. Був на озброєнні у Червоної
і армії з 1941 року, поки його не замінили автоматом Калашникова. Також був (• на озброєнні УПА.
глушила його. Ще один ковток самогону приніс значне полегшення та частково повернув слух. А тут на лихо щось потекло за комір. Кров. То та, з пораненого вуха. Довелося дезинфікувати рану вмістом пляшки. Готовий до бою Якуб піднявся до дверей і швидким рухом розчинив їх.
За дверима нікого не було. Це було настільки дивно, що беручи до уваги кількість куль, які він впакував в автомат, за дверима могло лежати півсела. А тут не було жодного залитого кров'ю трупа. Якуб в задумі почухав потилицю. Зовсім несподівано придивився до зішкрябаної лупи під нігтем, яка ворушилася. Ідентифікувавши її, як вош, повернувся до підвалу і полив голову рятівним напоєм із другої пляшки. Запекло. Глянув на свій годинник, механізм якого вже кілька років перебував в стані спокою, але інтелігентна звичка залишилася.
Без сумніву, стрілянину було чути на селі і вже можна було чекати відвідин дільничного. Вендрович підняв із землі ніж і почав уважно його вивчати. Ніж мав покриту гумою рукоятку і був гострий, як бритва. Без роздумів дід привласнив собі знайдений трофей.
- Пригодиться, - сказав сам до себе.
Нарешті Якуб вийшов із приміщення. А злощасного кіле-ра ніде й не видно. Немає також і слідів крові. Більше того, на землі немає жодного сліду! Дід зі злості тупнув ногою, де й залишився виразний слід. Нещодавно падав дощ. Це все було дуже дивним і навіть нагадувало йому якусь неприємну історію. Він розвернувся і почалапав додому. Забрав сідло, витягнув із хліва свою кобилу і поїхав у корчму до Войсла-віц. Дорогою оглядав місцевість і перехожих, чи немає нічого підозрілого.
В корчмі сиділо кілька друзів по чарці та й звичайних знайомих. Були серед них також кілька таких, з якими він ще не пив. Якуб замовив собі кухоль пива і присів за стіл, якраз коли якийсь Вітковський щось розповідав.
-... і та скотина лізе до курника і бах-бах по курам! То і я за лопату і йоб його в лоб, а він аж ногами накрився.
- Добре-добре, - підбадьорив Семен, якого також сюди притягнуло. - А ви вже чули про нове пиво? «Перла Моцна» 1 називається, во!
- Е-е-е, я більше вино люблю, - хвалиться Міщук, місцевий скульптор. Вино - це напій митців...
- А мене вбити зранку хотіли, - вставив і Якуб своїх п'ять копійок.
- Я ж вам кажу, що вино так собі, але його треба як денатурат через шкірку житнього хліба процідити, тоді менше зашкодить. А то буває як засмердить сіркою... - додав місцевий вчитель, якого звільнили кілька років тому за зловживання алкоголем.
- Денатурат - повільний шлях до сліпоти, - сказонув Бардак, який вже сам ледь світ бачить. - Але якщо саліциловий спирт перепустити через дистилятор, то навіть самої саліцилки залишається мало. Залишаються тільки білі кристалики -тонкі та довгі.
- Що ж тоді пити? - зацікавився Семен.
- Як то що? Кристалики залишаються з однієї сторони, а чиста есенція - з іншої.
- Майже застрілили мене сьогодні, - промовив Якуб.
- От паскуди! - поспівчував Томаш. - Смерть їм!
Декілька кухлів і бокалів на знак підтримки піднялися вгору і їхній вміст швидко перелився до шлунків співрозмовників. Подумаєш, хтось надумав прибрати Якуба. З ним постійно щось трапляється. То міліція його шукала, то росіяни з КДБ у Москву забирали. Всім відомо, що Вендрович має широке коло знайомих.
- Я ж вам кажу, що бармен отримав ящик пива «Перла Моцна» і сховав в підсобці. Від своїх друзів, значить, сховав, паскуда.
- Ага, значить, сховав, кажете... Щось давненько йому ніхто стайні не підпалював... - Марек з Тростянки аж пробудився зі сну.
- Я від своїх друзів нічого не ховаю! - знервовано вирвалося у бармена. - Треба було так і сказати, що вам хочеться скуштувати! То кому наливати?
- Мені! - одночасно вирвалося з гортаней кілька голосів.
Бармен виставив на столі пляшки в ряд. Кожному по одній.
- За що п'ємо? Який тост? - запитався Якуб.
Цієї ж миті через вікно влетіла куля, яка пролетіла через цілий ряд, трощачи усі пляшки.
- Курва! Що це? - розізлився Бардак. - Кажеш, Якуб, тебе сьогодні хотіли вбити?
- Ну-у, ніби так. А може, не так забити, як полякати.
- То тебе хочуть вбити, а ми через тебе стільки пива тратимо?! Вон звідси! Хай вже краще за дверима мого магазину тебе вбивають!
- Та я зараз тобі як в морду дам, то рідна худоба не впізнає.
- Ти це до мене?
Крісла і пляшки здійнялися в повітря. Як у доброму вестерні розлетілися на друзки лампи і вікна.
- Стійте! Припиніть! В мене є ще один ящик. Запасний... -кричав бармен, але його ніхто не чув.
Клубок сплетених тіл, в якому можна було роздивитися Якуба і Бардака, котився приміщенням, ламаючи на своїй дорозі столики і крісла. Ще одна куля влетіла через двері і розтрощила п'ятилітровий бутель «Столичної», який вважався талісманом бару і на який «молились». Усі борці вмить припинили бій.
- Е-е-е, ні. Поб'ємося пізніше, - сказав Бардак. - Спочатку треба перевірити, хто це зазіхнув на наш спокій. Він нам за це заплатить! Хтось має зброю?
Кожен із місцевих міг похвалитися багатим різновидом зброї: майстерно побиті пляшки «тюльпани», ланцюги для корів (ну, щоб не втікали під час випасу), сокири, ножі та інші колючі та ріжучі предмети... Озброєна громада вийшла на двір. Десять пар озлоблених очей з холодним поглядом проскану-вали територію зліва направо. На вулиці панувала тиша. Ким би не був цей таємничий стрілець, він зник без жодних ознак своєї присутності.
- Він там! - закричав Семен, показуючи на якогось типа в сірому костюмі, який сходив на узбіччя дороги.
Той тип ніс футляр для скрипки. Позаяк місцеві жителі полюбляли дивитися детективи, то і відразу здогадалися, що ж можна сховати в такому футлярі. Натовп озброєних і роздратованих кинувся за «скрипалем». Чоловік в костюмі озирнувся на шум, який почув позаду себе і завмер із подиву. Те, що він побачив, дало йому лише мить, щоб оцінити небезпечність ситуації, і він спочатку пришвидшив крок, який швидко переріс у біг. Він біг прямо, потім перетнув головну артерію містечка і вибіг якраз навпроти зруйнованої синагоги. Оглянувся. Дикий натовп гудів і наближався до нього. Незнайомець знову кинувся втікати. За синагогою стояло декілька зруйнованих і залишених євреями будинків. В іодин із них йому вдалося забігти і навіть закрити двері на засув.
І Вірні друзі Якуба повибивали усі шибки, через які, власне, І і вдалося вдертися всередину. Незнайомець із надзвичайними ремінням і енергією, якщо брати до уваги його слабкість і не-Іпримітність, видряпався на горище і затягнув за собою туди ж Іі драбину.
І -1 що далі? - занервував Якуб.
і - Викуримо гада, - завив хтось, підпалюючи запальнич-| кою шпалери.
І - Я краще б вже міліцію викликав, - промовив екзорцист, |якого ніхто не почув. Усе вже горіло, починаючи від підлоги Ідо стін і стелі. А ув'язнений на горищі з розпачем кликав на ^допомогу. Палії покинули будинок лише тоді, коли і їхній одяг ^почали чіпати язики вогню. Перед будинком, який був покритий полум'ям з'явилося два міліцейських «бобіка», а пожежна машина вже під'їжджала зі сторони поля між деревами. Злегка ^підкопченому» снайперу, якому вдалося злізти з будинку через дах, нарешті вдалося пожалітися.
Ц - Я то ще півбіди, хоч і ледве не вчадів... але моя скрипка, -відкрив футляр. - Така висока температура могла її знищити... гОсь там ті бандити!
р Палії швидко кинулися врозтіч. Міліція навіть не збирала-Кя їх наздоганяти. їм потрібно було бути присутніми при га-Крінні пожежі і до кінця заповнити протокол. Ватага тубільців ¦•упинилася лише біля району Замчиська.
- Холера, та це був не той, - заявив Якуб. - Чи в когось ще є якісь ідеї?
В ту ж мить пролетіла наступна куля. Зачепила збоку стіну руїн старої стайні і мирно зупинилася в нозі
