Томаша. Томаш аж завив від болю.
- От холера! Якубе, може ти б вже пішов собі кудись, а то ненароком ще й нас тут позабивають замість тебе! - занервував Бардак.
- Візьму і піду. Справлюся і без вашої допомоги, як не вмієте допомагати.
І пішов собі в сторону міста. Всі залишилися на місці, лише Семен вирішив піти разом зі старим другом. Треба ж було комусь залишитися біля пораненого. Рану від пострілу вміло дезинфікували значною кількістю спирту. Тобто, на саму рану пішло досить не багато, але ж відомо, що кожна куля залишає за собою різного роду бруд і для цього треба знезаразити ще й зсередини.
- Ну і шо тепер, га? - пролунало питання від Семена.
- Та йду до своєї халупи. Не вдалася нам сьогодні наша забава.
- Може, і я піду з тобою?
- Сам дам собі раду.
Дорогою Якуб заглянув ще до однієї захалявної пля-щини горілки, завдяки якій не відчував своєї втоми навіть коли захекався, вилазячи на свою гору, то і так того вже не пам'ятав пізніше. Коли вже доповз до свого барлогу, добрався до свого ліжка і заснув глибоким сном. А коняка, так і не дочекавшись свого господаря, за звичкою сама повернулася додому.
Якуб прокинувся рано-вранці. Пробудження важко було назвати найприємнішим в його житті, тому що якийсь тип, користуючись моментом міцного сну Якуба, старанно його зв'язав і сидів собі за столом та гострив свій ніж об шкіряний пояс. Чесно кажучи, виглядав досить незвично - був одягнений в чорне, волосся і очі також мав чорні, обличчя витягнуте і кістляве, а в очах миготіли гарячі вогники. А коли гострив ніж, непомітно облизував свої вузькі губи.
- Розв'яжи мене, - забажав екзорцист.
- Ще чого? - питанням на питання відповів гість.
Тьмяним поглядом Якуб оцінив приміщення і його погляд
затримався на снайперській гвинтівці, що стояла біля дверей.
- То виходить, це ти в мене стріляв? - поцікавився.
-Угу.
- Хто тебе найняв?
- Що ж тобі сказати, Вендровичу, я - профі в сфері утилізації екзорцистів. І що ти скажеш на це?
Якуб у своєму житті пережив багато всіляких небезпек і зустрічав різних божевільних, схиблених представників людського роду, але такого в своїй практиці бачив вперше.
- Або в тебе манія величі, або скоро в тебе з'являться нові ‘ неприємності, - не здавався екзорцист.
- Це в тебе неприємності, дідусю. Але ти не переживай, вони скоро закінчаться, - спокійно промовив вбивця, перевіряючи на власній руці чи досить гострий його ніж. Волоски легко полетіли з руки, що й стало незаперечним доказом, що ніж гострий, як лезо.
- Ну що, екзорцисте, маєш чудову нагоду вибрати, як ти хочеш померти.
Якуб мав сильне бажання почухати свою потилицю, але руки були зв'язані.
- Може, від старості? - жалібно запропонував.
- Ти вже і так старий, одне на одне вийде. Тому вигадай щось інше.
Якуб нахмурився і подумав хвильку.
- Шарік! - викрикнув. - Фас!
- Дідуля, ти це чого? - щиро здивувався вбивця. - В тебе ж нема собаки!
І тут несподівано з-під ліжка, на якому лежав Якуб, вистрілив, мов куля, двометровий пітон і вправно обмотався навколо ніг чорного гостя.
- Що це? - завив.
- Здивований? А це, власне, і є мій Шарік. Шарік, задушити цього пана.
Пітон, судячи з усього, і без команди мав намір це зробити. Домашній улюбленець плавно, серпантином, піднімався все вище і вище по своїй жертві. Але вбивці вміло вдалося витягти з кобури пістолет і застрелити змія.
- Холера, - видав Якуб.
- Тепер ти здивований? - запитав убивця.
- Ще чого бракувало.
- І що ти надумав?
- Сам видумуй, в мене вже всі бажання зникли.
- Ну, добре. Я тобі вколю таку речовину, від якої тебе спаралізує на три дні й тебе поховають живцем.
Екзорцист ще робив спроби вирватися, але не встиг звільнитися, як уже знепритомнів...
Варто визнати, що це прокидання, як і попереднє, не належало до найприємніших. Йому було душно, тісно і на додачу ще й темно. Легко щипнув себе, щоб перевірити чи не спить. Був одягнений в білогвардійську форму, ще, мабуть, із запасів Семена. У верхній кишені знайшов запальничку і пачку сигарет. Закурив. Передчуття не зраджували його, - він лежав у труні. До того ж одягнули на нього надто тісне взуття. Спробував руками випхати кришку труни. Як і можна було очікувати, навіть не зрушила з місця.
Вендрович роззувся і правою ногою з усієї сили копнув у тильну стінку труни - без результату. В роздумах почав вивчати стіни своєї в'язниці. В його бік впирався якийсь доволі знайомої форми предмет. Пляшка. Хтось з друзів залишив пляшку горілки в труні. З вдячністю вірним друзям, недійшлий покійник відкрив пляшку і з насолодою всмоктав кілька ковтків. Оковита розігріла кров і підняла настрій. Нічого! Бувало й гірше! Якуб розбив уже порожню пляшку об труну, зробив із неї щось на зразок гострої скляної мінілопатки і з запалом почав шкребти кришку труни.
Усі друзі Якуба зібралися в корчмі Войславіц. Як же такого і вірного друга та не пом'янути! З такої нагоди бармен привіз із пивоварні в Любліні пиво «Перла Моцна». Пили. Поминали. Навіть не звертали увагу на незвичного чужака в чорному, який сидів в кутку корчми і попивав пиво, спостерігаючи за компанією навпроти. Уже минала восьма вечора і усі вже були добряче п'яні, як відкрилися навстіж двері. Вони так пронизливо заскрипіли, що усі повернулися в їхній бік. Після чого кілька поминальників втратили свідомість.
Похований того ранку екзорцист зайшов до корчми так, ніби нічого й не трапилося і попрямував до бару.
- Одну «Перлу», - попросив Якуб.
Бармен нічого не відповів і вмить приєднався до компанії непритомних на підлозі. Більшість гостей вирішили покинути приміщення корчми навіть через вікна, бо біля дверей вже утворився натовп.
- В чому річ? - знервовано. - Привида побачили, чи що?
- Ні, - вичавив із себе Томаш. - Нічого не бачимо, правда, хлопці?
Від хлопців й духу не залишилося. Тільки Семен ще попивав пиво в кутку.
- Казав же їм, треба почекати три дні, - задумано відповів. - Між іншим, міг би хоча б змити трохи землі з себе, перш ніж на люди виходити. Дехто все ж має слабке серце. І одяг теж треба було змінити.
Той, хто отямився вже повзли до виходу.
- Холера, що за темнота, - дивувався Якуб.
- Сам винуватий.
- Це чого ж?
- А хто усі ті роки полював на різну нечисть?
- Ну, добре. Винуватий.
Якуб нагнувся за стійку бару, дістав із ящика пляшку, відкрив об край столу і весь її вміст влив собі у горлянку. Коли пиво ніжно розпливлося по шлунку, Якуб оглянувся і помітив свого кілера, вбивцю екзорцистів, який спокійно спостерігав за подіями і сидів собі в своєму кутку. В його погляді можна було прочитати легке здивування.
Вендрович розбив пляшку об стійку бару і озброєний смертельно ріжучим предметом наближався повільним, впевненим, але обережним кроком до вже знайомого йому незнайомця.
- Не очікував?
