Хроніки Якуба Вендровича

- А перескакувати ями, приготовлені для сусідів... - висловився Йосип. -1 взагалі, що таке саке?

- Китайська горілка з рису, - пояснив Семен. - Ми таку пили в Манджурії в 1904 році...

- Але ж хіба вона не японська?.. - здивувався Якуб. - Війна була з Японією... З рису кажеш?

- Угу. Бритоголовий згадував, що ще ніколи такого не пив, отже, я думаю, можемо поекспериментувати в межах розумного.

- Але повинно мати відповідний смак і запах. І здається, має бути олійна, - додав Томаш.

-Ти впевнений?

- Я читав в якійсь книжці, але стверджувати не буду. А коли ви пили в Манджурії, то... то було чути олією?

- Не пам'ятаю, - признався Семен. - Це ж було майже сто років тому!..

Якуб примружив очі. Ввійшов у транс. За якусь хвилю вже знав, що робити. Дідки-кухарі налили до каструлі самогону, додали рисового клею і машинної олії, збили все міксером, поки не утворилася гомогенна сеча. На смак було противне.

- Може, це і на краще, - зауважив старий козак. - Як мінімум не будуть просити добавки. А що там з котлетами?

- Точно, - Якуб вдарив долонею по чолі. - М'ясо!

Вендрович поліз по драбині до підвалу під кухнею. Там,

зав'язані в мішку, скавуліли декілька принесених з села собак, які свого часу перейшли йому дорогу.

- Ну, песики, хто тут з вас найбільше за смаком нагадує свининку, а? - запитав, витягуючи з халяви чобота німецький багнет...

Нарешті вечеря була готова. Томаш заніс її до кімнати гостей і поставив на столі.

- Смачного!

- Та це ж броколі, а не баклажани, дурний старий! - дівчи-на-Барбі показала пальцем з довгим гламурним рожевим нігтиком на соковиту цвітну капусту.

Брови Томаша піднялись у запитально-здивованій формі. Старий вирішив, що німа сцена, як у «Ревізорі», буде найбільш доречною.

- Ти шо, бля, не догнал?! Баклажани, то такіє как огурци, бля, только фіолетові - пояснив на своїй «мові» бритоголовий. - Курва! Та за таке я вас бейсбольною битою по голові...

- То мені забрати, чи, може, спробуєте і Вам засмакує?

- Нє, ну цей дибіл єщьо спрашивает! Забери це з моїх очей, ідіоте!

...Персонал, вимучений цілоденною важкою роботою, пішов заслужено відпочивати. Не пройшло і декілька годин, як наступило пробудження. Робота чекала. Якуб і Юзеф з'явилися в канцелярії, протираючи заспані очі. Семен весь сіяв.

- Привиди! - голосно і святково промовив козак.

- Знову?! - здивувався екзорцист. - Зара я їх вижену... Або, може, хай привиди займуться гістьми...

- Ні! Це ми будемо привидами, всіх лякатимемо, - пояснив козак. - Добрий план, як гадаєте?

- А навіщо? - здивувався Вендрович. - А чи не краще справжніх викликати? Якщо вони вже заплатили, то мають право на повний сервіс.

- А щодо справжніх привидів, чи тобі вдавалося домовитися з ними, що вони повинні робити?

Якуб почухав потилицю.

- Раніше ніколи не пробував, - щиро пробурмотів.

Зайшов Томаш. Почувши інструкцію, був легко здивований, але попри заспаний стан на льоту вловив простоту і геніальність того плану.

-1 як ми це зробимо? - перепитав.

- Йосип на другому поверсі буде ходити в підкутих чоботах і дзвеніти ланцюгом. А ти, друже, будеш піднімати на палиці скелет перед вікном.

- А де я тобі знайду скелет посеред ночі?

- Спокійно. Відкрий шафу, що стоїть за тобою, - пояснив Семен з гордістю. - Позичив у школі. Під час канікул він там не знадобиться.

-З кабінету біології,-догадався Йосип.-Хі-хі. Ну майже як справжній. А ти що будеш робити?

- А я, одягнений в тюль, буду їх лякати всередині.

На тому дідки-авантюристи і поставили крапку. Всі розійшлися на свої пости. Два творці ідеї, власне, зайняли свої бойові позиції, коли враз із гостьової кімнати почувся пронизливий крик і пролунав постріл.

- Опа, щось пішло не за планом, - занервував Якуб і швидко почалапав в сторону кімнати.

Коли прибіг, його шеф, тобто Семен, лежав нерухомо на підлозі коридору, а бритоголовий стояв у дверях кімнати, тримаючи ще димний пістолет в руці.

- Як ти міг?! - крикнув екзорцист. - Та ти ж, падло, людину застрілив!

- А чого він посеред ночі робив у нашій кімнаті, замотаний в простирадло? - відгаркнув бритоголовий.

- Це не простирадло, а лише тюль! Він з добрих намірів хотів повісити на вікно, щоб Вам зранку було приємно прокидатися, а ти так без з'ясування обставин відразу кулю в живіт...

Прибіг Томаш.

- Де поранений? - запитав. - Я - лікар!

Йосип, який також прибіг, вже хотів заперечити, що це він мав бути лікарем за сценарієм, але тримався. Томаш присів біля тіла «шефа» і вміло та непомітно витиснув на сорочку половину тюбика кетчупу. Семен вже почав був приходити до тями і легко підморгнув Томашу.

- Летальний випадок, - сказав «лікар» і повернув тіло так, щоб гість на власні очі побачив «велику криваву пляму».

-Та я ж його лише пострашити... то ж, бля... ніби муляж мав бути... - бритоголовий розгубився і випустив пістолет із рук.

- Ти нам тепер виправдовуватися в суді будеш!

- Я... не хотів... - і сльози почали капати на спортивний костюм рекетира.

- Мінімум вісім років, - сказав Вендрович похмуро. - Так тобі і треба, заслужено... А за лисину і ланцюг золотий ще два роки докинуть... Хоча, з іншої сторони, - підморгнув, - свідків ніби й не було...

- Гм... - з'явилася якась надія в голосі горе-бандита.

- Не «гм», а... - і показав пальцями жест «рахуй гроші». -Як прикро, наш бідний друг... Пройшов дві світові. Разом ми випили не одну пляшку,., а зараз доведеться його закопувати в лісі, як собаку.

- Скільки? - перепитав із зацікавленням «вбивця».

- П'ять тисяч, гадаю, буде саме в раз, і то ще зі знижкою, -заговорив друг «мерця».

- Але ж я не можу вам віддати усі свої гроші!

- Вважаю, що торгуватися за таких обставин, то недоречно! - різко відповів Якуб.

Бритоголовий подивився на тіло, яке знахар прикрив тюл-лю, і повільно витягнув із кишені грубезний гаманець. Працівники занесли тіло «шефа» до канцелярії. Семен стягнув із себе вимазану сорочку і одягнув чисту.

- Ти поранений? - перепитав Якуб.

- Не, той молокосос промазав, а так, між іншим, щось ви мало взяли за мене... Всього п'ять тисяч. Треба було більше просити.

- Добре, завтра зранку докинемо ще «на похорон», - усміхнувся Томаш. - В будь-якому разі, можна сказати, що наша фірма процвітає. П'ятдесять старих мільйонів злотих за один день роботи!..

- Е, а чого вони такі зелені і якийсь дядько у перуці посередині? - перепитав Йосип.

- А хто його зна, може, то якісь нові вже... - заспокоїв його Семен.

На жаль, зранку виявилося, що невдалі гості втекли ще вночі.

- От, блін, - коротко і чітко підсумував Семен. - Тепер похорону не буде...

І послав своїх спільників за пивом.

Якихось дві години тому Якуб і Йосип зупинили дитячий візок, до відказу заповнений новопридбаними