Хроніки Якуба Вендровича

- А, то так як до Варшави, - прицмокнув. - То я розумію. Тоді можна і з пересадкою.

- А шо це так тобі закортіло на ті канікули на старість років?

- Та бо я ще ніколи на них не був, - Якуб легко зачервонів-

ся.

- Тоді це саме час! - кивнув головою Семен. - Знаєш, треба добре подумати, куди ти хочеш їхати. А то так, насухо, трудновато буде щось вигадати...

Твоя правда, - погодився Якуб, виглядаючи найближчу корчму.

Пройшло трохи часу... Перед Семеном стояло вісімнадцять пустих кухлів з-під пива, перед Якубом двадцять.

- Канікули, - повернувся до початкової теми екзорцист. -Люди їдуть на море або в гори, дихають свіжим сільським повітрям, відпочивають на лоні природи...

- Але я бачу тут маленьку проблему, - сказав Семен. - Тут у нас також сільська природа, а це означає, що повітря і лоно теж знайдеться, - і щипнув за попку офіціантку, яка проходила повз.

- Але внучок казав, що усім треба відпочивати після труда в школі, - наполягав на своєму Вендрович. - А для цього обов'язково кудись треба їхати. Бо що ж це за відпочинок удома? А я про це знаю, як ніхто краще. Скільки років по мухах з револьвера стріляю...

Козак кивнув головою.

- А що тобі ще для щастя треба? Озерце є, по пагорбах можна ходити... ну, майже можна, це навіть краще - в провалля не впадеш.

- Але тут немає готелю з баром і стриптизом... - пожалівся Я куб.

- А якого дідька тобі ще стриптиз?! Тобі ж вже дев'яносто років на носі!

- Ну і що. А є такий голубий порошок, «Вугри» називається...

- Ой, щось тобі в голові покрутилося, вугрі - то висип на шкірі.

- А я думав, що то такі, що в озері плавають. Ну, неважно. Є така голуба таблетка, що після неї навіть старий буде бігати за дівками. І не лише бігати...

- Аж так міняє зовнішній вигляд? Нічого собі! - здивувався Семен. - Так значить, готель, бар, стриптиз...

-1 ще в готелі басейн з підсвіткою води, і савуна...

До корчми зайшли Йосип Паченко і Томаш.

- О, непогано заправилися, - помітив Юзик. - Якась проблема, друзяки, що ви отак..? - і жестом показав на кухлі.

- В мене проблема, - майже зі сльозами на очах сказав Якуб. - Хочу на канікули в готель.

- Ось тобі і на! Що то ти на старість розмріявся... То дорого коштує.

- Останній раз був в готелі ще перед війною, - зітхнув ек-зорцист. - Та й вже не дуже пам'ятаю. А грошенят трохи маю.

- Стоп! Подождітє! - заговорив Семен. - Щось мені здається, що я бачу розв'язок наших проблем.

Всі з цікавістю почали слухати.

- Пам'ятаєте, що писали в газеті?

- Якій? - попитав Томаш.

- Про той новий перехід через кордон із Україною, що відкрили біля Мірча.

- Пам'ятаю, - пробурмотів Юзеф. - І то через це тепер стільки російських машин їздить через наше село...

- Отож бо. І це найближча дорога на Краснистав і Люблін... Що скажете на те, щоб відкрити власний готель? Прямо біля траси...

- Але я хотів десь далі поїхати, - зітхнув Якуб. - Ніхто ж не їздить на канікули по своєму селі.

- Вже навіть придумав де, - сказав Йосип. - Пам'ятаєте, недалеко звідти. В Уханях є закинутий палац. Це місце чудово підходить для такого бізнесу...

- Той, де раніше був «Гербаліф», що його в дев'яностих підпалили? - здогадався Томаш. - Це ідея! Тільки треба трохи відремонтувати...

- А чого, скинемося по сотні і наймемо на три дні українців купити найнеобхідніших меблів... Ви тільки подумайте: туристи, гроші, власний бізнес...

- Угу! - зрадів Якуб. - То коли буде новосілля?

- Завтра! - Семен вдарив кулаком об стіл. Частина кухлів попадала і порозбивалася. - Завтра беремося за благоустрій готелю. Такий задум варто обмити. Бармен, шампанського!

Бармен прийшов із пляшкою газованої. Корок вдарив у стелю і в кришталеві бокали полилася ароматна яблучна наливка з бульбашками.

Світало. Четверо майбутніх бізнесменів стояли перед зруйнованим палацом. Після нічних посиденьок в них дуже боліли голови.

- Це тут, - з перепаленого спиртом горла Якуба пролунав хриплий голос.

- То що, ввійдемо?! - Семен з усієї сили вдарив сокирою по колодці, яка закривала солідні ще довоєнні двері.

Усі четверо ввійшли у хол. Миші з писком втікали з-під ніг.

І готель «у грабіжника» 129

І -

І!

- Цікаво, чому цей палац покинули? - задумався Томаш. -Пам'ятаю, люди говорили, що щось тут було нечисто і лячно по ночах.

- Дурниці якісь, - пробурмотів Якуб.

Хоча, переступаючи через поріг, відчув, як на знак попередження встають волоски на руці.

На першому поверсі було декілька невеличких приміщень, а також хол із прогнилою підлогою і кухня. На другому поверсі - теж кілька кімнаток, в яких стояли поламані меблі, здебільшого, на жаль, офісні. Скло у вікнах потріскане, фарба облущувалася зі стін, але усім чотирьом підприємцям майбутній готель дуже сподобався.

- Тут можна і санаторій зробити, - розмріявся Семен. -Буде сауна, кабінет масажу, гідротерапія, грязьові ванни...

- А звідки тут лікувальні грязі? - здивувався Томаш.

- А хіба я сказав, що це мають бути лікувальні? - здивувався козак. - Це будуть звичайні грязі. Пацієнти не зауважують різниці. А болото є відразу за палацом.

- Гідротерапія... - Якуб повторив свіжо-вивчене слово. - І що це таке?

- Лікування водою. Як в Трускавці, - пояснив друг.

- Мінеральні води чи водні процедури типу душа Шар-ко? - заговорив Томаш.

- Мінеральні води. Так, направду, тут таких немає, але це не проблема. З браку натуральних мінеральних вод самі зробимо тут мінеральне джерело. Беремо кусок бичачої солі і кладемо в бачок унітазу. Сіль поволі розкладається на мікроелементи. Після кожного спуску в нас буде декілька літрів незамінної лікувальної води... До того додати лікування зіллям. Лікувальні трави з альпійських лугів.

- Тут немає гір, - зауважив тверезо Юзеф.

- Зате тут маємо ціле горище, завалене сушеними лікувальними травами, ще відтоді, як тут був той «Гербаліф». Тож вони їх самі по Карпатах збирали, сушили, пігулки з них робили, а потім у ті банки заграничні втискали і так продавали. А у випадку, якщо нам буде бракувати, то розведемо сіном... А, ну і рекламу треба поставити на шосе... - нехай люди знають, що тут тепер наш готель!

До вечора новоспечені дідусі-підприємці замели будинок, намалювали і вивісили рекламний щит, навіть приготували одну кімнату для потенційних гостей.

Четверо пенсіонерів-бізнесменів спали сном праведника, коли в кімнаті на другому поверсі, яка знаходилася прямо над рецепцією, зматеріалізувалися два прозорих силуети.

- Чужі в нашому палаці, - прошипів старший, який був більш прозорим.

- Треба їх прогнати, - прошипів другий привид. - Якщо нам вдалося вигнати тих фанатиків із «Гербаліфу», то з цими теж не має бути проблем.

Семен прокинувся з дивним відчуттям, що хтось на нього дивиться. Прислухався в темінь. Десь