Хроніки Якуба Вендровича

Потім різко вирвав із залізяки кілька проводів і кинув їхні кінці в бочку з водою. Полетіли іскри і червоне світло лампочок згасло.

- Господар, ти чого нам робочий матеріал псуєш? - запитало порося, сидячи в кріслі і клацаючи по клавіатурі за ново-зібраним комп'ютером. Друге, лежачи на купі металобрухту, вовтузилося біля зламаного телевізора.

- Ти що не бачиш, що ми тут працюємо?

- Пробачте? - промимрив Якуб.

- Наступного разу прошу записуватися на прийом...

Приголомшений після побаченого і почутого, Якуб поставив робота на місце і вийшов на подвір'я, де всівся на порозі і вхопився за голову. І в бік хліва полетів шквал нецензурщини на місцевому діалекті:

- ...От ху...доба.., трясця.., холера.., шляг би вас..! - це лишень оцензуровані уривки, якими можна передати інтелігентному читачеві стан обурення старого.

В голові страшно шуміло. Чи денатурат не треба було самогоном запивати, чи то думки розпинали голову? Але треба з тим боротись. Якщо війна, то війна! І пішов до хати.

Багато років тому, під час німецькоїокупації, чув, як розповідали одну історію. До хати його друга прийшло два гітлерівця і попросили відро гарячої води. От він і поставив цілих десять літрів гріти на печі. Коли вода закипіла, один із німців всипав у неї жменю дивного порошку і відро води перетворилося на відро горілки. Німці забрали її і пішли собі. Якуб потім запитував багатьох старожилів, деякі з них були навіть вченими, але всі одноголосно стверджували, що так не буває. Але Якуба це не задовольняло та руки опускати він не збирався. Він, немов алхімік, який старався створити заради добра людства чисте золото чи еліксир молодості, роками намагався розгадати цей секрет. Він накупив різних хімічних інгредієнтів і на створення такого порошка йому пішло повних п'ять років. Порошок то вийшов, але не такий. Ну і саме зараз Якуб вирішив його випробувати.

Якуб дістав із верхньої шафки банку з сірим пилом. Пил виглядав підозріло і мав нестерпний їдкий запах. Далі дідок витягнув із шафи костюм і лаковані черевики. На полиці гордо лежали запаковані білосніжні шкарпетки. Вендрович важко зітхнув. Він завжди хвилювався, коли повинен був діяти проти своїх правил. Але цього вимагали обставини. Якуб, пересилюючи огиду до води і мила (він був впевнений, що мило виготовляють з дохлих корів), помився і навіть поголився. Зачесав волосся і одяг костюм поверх свого звичного щоденного вбрання. Став перед запльованим дзеркалом, набрав столову ложку сірого пилу, всипав цю гидоту в рот і ретельно запив самогоном.

Якуб стояв і чекав. ВОНО почало діяти! ВІН прийшов! Несподівано тілом екзорциста пройшли судоми і ним почало трясти. Коли нарешті дідок отямився і подивився в дзеркало, то побачив зовсім іншу людину. Це був вже не Якуб Вендрович.

Томаш Гнида педантично стирав невидимий пил із костюма. Натяг на ніс круглі професорські окуляри. Подивився на пляшку, яку тримали довгі пальці, як в естета, він, скривившись, відкинув її в сторону. Продовжуючи дивитися в дзеркало, поправив вузол краватки.

- Нарешті! - з тріумфом сказав сам до себе. - Знову свобода!

Оглянувся і в задумі відкрив радянський холодильник Донбасс, який гудів у кутку. В холодильнику лежало півтуші собачатини разом із шерстю. Від побаченого Томаш вибіг на свіже повітря, бо його сильно знудило. Постояв на свіжому повітрі, віддихався. Повернувся всередину, вмився іржавою водою, яка ліниво капала з крану. Як зазначив естет, жоден із рушників не придатний до вжитку. Знайшов у шафі якусь шмату і витер нею лице. Для її першого власника ця шмата слугувала за святкову сорочку.

Гаразд, - сказав сам до себе. - Спочатку треба поїхати в Хелм і дістати там фальшиві документи. Потім відкопаю під дубом банку з доларами і драпака на Захід на «повернені землі»² або ще краще через гори в ФРН. Основна частина життя вже за моїми плечима, але, може, ще вдасться отримати титул магістра.

Повернувся спогадами на тридцять років назад. Чому він тоді відступив? Ніяк не міг пригадати.

- Гнида! Та ти, сукін син, - почув знайомий голос під черепом в своїх звивинах, - давай до роботи! Подивися, як замріявся!

Впізнав голос Якуба.

- Та пішов ти... - інтелігент голосно і впевнено послав Якуба.

Але раптом його риси обличчя викривилися від болю.

Розум Якуба підкорював непокірне тіло. Уже за мить, взявши його, як зомбі, він направив тіло в сторону Войславіц. За якусь годину ВІН був уже в селі. Якуб, сидячи всередині тіла, переключив мозок на функцію надчутливого спостереження. Відьма залишила після себе чіткий слід. Він догнав її на ринку, де вона безуспішно шукала чорних курчат. Вона відчула його думки. Різко розвернулася, шукаючи поглядом Якуба Вендро-вича, але його ніде не було. Дезорієнтована, постояла ще хвилину, розглядаючи людей, впевнилась, що це їй лише здалося, спокійно повернулася до прилавка, щоб продовжити розмову з продавцем.

І тоді Гнида дістав з-під поли піджака мачету і одним легким з педантичною грацією замахом відрубав їй голову. Люди закричали в паніці. Десь, зі сторони ятки з пивом, блиснув спалах від фотоапарата. Гнида кинувся втікати, розмахуючи при цьому кривавою мачетою. Він вміло стрибнув і сховався в густих кущах, які були елементом прекрасного пейзажу над берегом ріки. Пропав, мов у воду канув. Через якусь хвилю загальний шок і паніка минули, і озброєна до зубів усім, що під руку попало, ватага, зімкненим живим ланцюгом рішуче направилась в сторону тих кущів з одним лише бажанням - четвертувати чужака, який посмів серед білого дня вбити жінку та ще й привселюдно. На їхній подив на березі річки вони нікого не побачили, окрім Якуба Вендровича, який невинно мочив ноги в прохолодній воді.

- Щось сталося? - ввічливо запитав старий самогонщик.

Навколо стояв нестерпний запах денатурату.

- Ти, Якуб, того... Ти не бачив часом того мужика? - хтось запитав із натовпу.

- Такого в чорному костюмі, як інтелігент, пся його мать? Так він туди побіг! - і для підтвердження показав пальцем на кущі на протилежному березі.

Роздратований натовп, завиваючи, почав направлятися на інший бік річки. Екзорцист легко посміхнувся. Костюм, який лежав на дні річки, без сумніву, втоптали в мул. А навіть, якщо і ні, то це вже не мало жодного значення.

Якуб повернувся додому. Перше, що зробив - перевірив свій хлів. Правду кажучи, екзорцист надіявся, що після смерті відьми всі чари розсіються. Але, на його подив, чари не щезли. Двоє поросят саме закінчували будівництво того, що могло нагадувати реактивний літак.

- Ви кудись збираєтесь? - запитав злісно.

- Так! - сказала Котлета. - Плануємо емігрувати в Об'єднані Арабські Емірати. Там свинини не їдять.

- А-а-а, розумію, - сказав Якуб. - А я що буду їсти?

- А для пана Вендровича ми зробили спеціальний синтетичний синтезатор харчової продукції, - ввічливо прохрюкала Відбивна. - Це та машина, що в куті стоїть. Вам лише потрібно насипати по відру води і піску, а все інше вона сама зробить і все, що тільки Ви забажаєте.

Якуб подивився з недовірою на два ряди кнопок, важіль і мигаючі різнокольорові лампочки. Згадав, як з півстоліття назад намагався зрозуміти інструкцію обслуговування пральної машинки «Малютка».

- Це щось дуже складно, а я вже доволі старий.

- Так ми Вас навчимо.

- Е нє-є...

Після сказаного в руці Якуба блиснув револьвер. В хліві було мало місця і бігти не було куди, та й робота не встигли відремонтувати. Сусіди почули лише два постріли і поховалися під ліжка.

Наступні два місяці Якуб харчувався виключно м'ясом. Перемінно: раз - котлети, раз - відбивні. Ну, щоб не приїлось.

І Вам смачного!