в таких випадках він був п'яний і сприймав таку аномалію, як невід'ємний атрибут білої гарячки. Галюцинації та не більше. Але зараз Якуб був тверезий і навіть не було натяку на похмілля. А це означає, що вся ця містика відбувалася насправді.
- Чого хочеш, свиня? - запитав...
Він постарався, щоб це звернення «свиня» прозвучало презирливо і, здається, йому це вдалося.
- У нас до тебе є декілька запитань екзистенційного характеру, - сказала Котлета.
Якуб не любив обговорень, особливо з худобою в хліву.
-1 чого вам? - запитав майже ввічливо.
- Отже, так. Ми не згодні з умовами нашого утримання, а наш раціон взагалі в жодні рамки не входить, - заявила Котлета.
- До того ж нас цікавить, чому в нас такі дивні імена? -вставила і своїх п'ять копійок Відбивна.
- А за незаконну кастрацію три місяці тому вимагаємо відшкодування... фінансового.
- От худоба! - все що міг відповісти Якуб, після чого просто вилетів із хліва, захлопнув за собою двері і підпер їх дошкою. Присів на землю і витер шапкою піт з чола.
- Чорт зна що! - сказав сам до себе. -1 захотілося на старості літ оте господарство розводити!
Була середа. А це значить - базарний день. Ось уже сімдесят років Якуб проводив цей день в барі. Через останні події Вендрович вирішив, що і надалі не варто зраджувати цій традиції.
Якуб Вендрович йде через зруйноване село. Люди уникають його погляду і розступаються на дорозі. Від будинків залишилися тільки цегла і дерева. Головне, що залишилось - життя - воно безцінне, воно ж одне. Кожен, ховаючись серед руїн своїх хат, як перед сповіддю, задає питання своїй совісті, чим згрішив останнім часом. Річ в тім, що Якуб ніколи першим не нападав, завжди мала бути якась вагома причина для цього.
Екзорцист спіткнувся об залишок дерев'яної балки, яка перегородила йому дорогу і аж прокинувся з роздумів. Зупинився і роззирнувся навколо. Ще добру хвилину медитував перед навколишнім хаосом.
-
- здивувався.
Світало. Якуб приплентався додому. Як завжди повернувся з місцевої корчми в стані глибого сп'яніння, як то кажуть, до чортиків. Але, незважаючи на свій стан, в нього все ж було почуття відповідальності за братів наших менших. І Якуб, як істинний цар природи, вирішив, що не залежно від того, чи говорять його свині, і взагалі, що вони там говорять, а на ніч лягати спати голодними - це не добре. Немов уві сні взяв до рук відро, наповнив його всякою всячиною і заніс у хлів. Відкрив двері і його осліпив спалах світла всередині, де тихо шумів мотор агрегата. Одна з лампочок у кутку освічувала Котлету, яка тримала в копитці олівець і малювала на побіленій стіні ескіз якогось складного технічного малюнка.
- О! Якуб прийшов! - втішилося порося. - А в тебе часом не знайдеться півлітри бензину? Потім повернемо...
Екзорцист завжди був радий допомогти знайомим, тому спокійно пішов у конюшню, де в нього стояв трофейний мотоцикл. Оскільки Якуб не зміг спустити з нього бензин, то прикотив мотоцикл у хлів.
- Самі собі зіллєте, - сказав.
- О, мотор з більшою потужністю, - зраділа Відбивна. - То тепер ми зможемо зробити само...
- Тс-с... - заспокоїло його друге порося. - Потім...
- Може, ще щось Вам треба? - запитав Якуб. - Бо я вже йду спати.
- Нє, нічого, - заспокоїла його худоба. - Йди вже спати, відпочивай...
Якуб прокинувся посеред ночі і пригадав собі, як крізь туман, що на ринку, бачив жінку, яка купувала курчат. Але тільки чорних.
- Чари, - пробурмотів сам до себе.
Сповз із ліжка і поволікся до кухні. Поставив на газ велику каструлю з водою. Витяг із банки жменю сушених мухоморів, додав розтертий кінський гній, вирвав кілька своїх сивих волосин і довів суміш до кипіння. Виніс каструлю перед будинком і вималював відваром спеціальний магічний знак.
- Мел-ге-ле, - прошепотів у нічній тиші, відповідно схрестивши при цьому пальці.
До ранку в радіусі сорока кілометрів здохли усі чорні кури.
Якуб проснувся, вийшов на подвір'я і потягнувся. На знак привітання підніс до сходу сонця пляшку з денатуратом. Барвник осів на дно. Понюхав. Здавалося б, все в нормі. Запах особливо не змінився, а його огидність зросла.
- Ну, поки вистачить, - вирішив. Залишив пляшку на камені біля сходів і саме тоді побачив її, ту жінку з ринку, яка стояла перед ним.
- Ну, що треба? - запитав.
- Пан Якуб Вендрович?
- А тут є ще хтось, окрім мене?
- Хочу тут поселитися.
Якуб сів на сходах і стиснув голову руками.
- Взагалі-то, питанням реєстрації і прописки займаються «фараони» у Войславіцах. Ну а чим Ви займаєтесь? - ввічливо запитав.
- Мені потрібне спокійне місце, де б я могла продовжити своє навчання, - після сказаних слів жінка зматеріалізувала у повітрі невелику вогняну кулю.
- Ох, яка чудова кулька... То Ви спочатку хочете мене вбити?..
- Не вбити, лише підпорядкувати.
- Боюся, не вдасться. Не родився ще такий, хто був би сильнішим за Якуба Вендровича.
- Ви мене погано зрозуміли. Я не хочу нікому перешкоджати. Просто у вашій ґміні немає ні чарівника, ні знахаря.
Якуб скривився.
- Чула дзвін, та не знаєш, де він... - сказав, задумавшись. -Тут, розумієш, зовсім інша структура. По- перше, сьогоднішній адміністративний поділ країни взагалі не враховується. Ми -інші, ми прив'язані тільки до парафій прицерковних територіях. В цій окрузі може перебувати лише один із нас. Один-єди-ний. І байдуже, що тут, окрім мене, більше нікого немає. Я тут живу і це означає, що вакантних місць просто немає.
Очі незнайомки було видно лише крізь тонкі щілини.
- А знахарка з вулиці Гробовецької, що недавно померла? Вона ж жила в тебе під боком?
Екзорцист скривився:
- Так вона була моєю далекою родичкою. В сім'ї певні речі налагоджуються в інший спосіб. Тим паче вона не була наділена силою...
-Ти теж...
- Так ти спочатку перевір своїх чорних курчат, а вже потім поговоримо, хто що має.
Відьма закрила очі і сконцентрувалася. Її астрал залишив тіло і полетів кудись у напрямку північного сходу, до Войсла-віц. За мить відкрила очі.
- Ну, добре. Забираю свої слова. Маєш силу.
- Добре. Йди вже собі.
- Але я боротимусь. Сам казав, що на цій землі може залишитися лише один. То хай той другий залишиться в землі навіки.
- Нехай так і буде, - сказав Якуб. - Ти сама зробила свій вибір. Раніше я ще ніколи не вбивав жінок, але якщо буде потреба, то можу спробувати.
Жінка істерично засміялася, махнула рукою і зникла. Щось несміливо застукало під черепом. Ні, це не була атака, лише інформація про надіслане повідомлення: «Перевір хлів».
Якуб почухав потилицю і пішов. Лишень він відкрив двері, відразу наткнувся на чергового, який дуже походив на Термі-натора. У нього замість очей світилися дві червоні лампочки, а замість вен все тіло було посноване різнокольоровими проводами.
- Ах ти сукін син! - Якуб не любив Термінаторів і тому чимдуж копнув його своїм гумовим чоботом.
