Хроніки Якуба Вендровича

неприємні, хоча дієві. Павел сконцентрувався і дозволив телепатам замкнути повне коло контакту. Це помітно роздратувало джина, який, власне, виростав із підлоги.

л

Був святковий день. Якуб пропивав чесно зароблений гонорар за участь у програмі. В корчмі зібралося, мабуть, все село. Всі його вітали, що стільки важливого і наболілого вдалося розказати на весь милий край. Зрозуміло, що кожен із присутніх вважав за святий обов'язок випити з такою відомою людиною, як Якуб Вендрович. Стрілка годинника наближалася до десятої вечора. Більшість з компанії втратила відчуття реальності, деякі вже валялися під столом. Це сталося неочікува-но. Єдина лампочка, яка освітлювала приміщення захиталася і почала миготіти.

Якуб перестав вливати в себе наступний бокал пива «Перла». Одинадцять попередньо випитих забуркотіли в його нутрощах.

- Шо? - коротко і чітко запитав Семен. - Перебрав?

Якуб перевернувся і полетів разом із кріслом вниз на землю, але не долетів. Дванадцять сантиметрів від підлоги крісло несподівано зависло в позиції, яку було неможливо пояснити за допомогою законів фізики.

- Гей, що з тобою? - почав переживати і вірний друг Йосип Паченко.

По обличчю Якуба пройшли судоми.

- Вже виїжджаю, - сказав він повністю тверезим голосом.

Так само раптово вираз обличчя набув нормального кольору. Крісло також повернулося на своє місце. Саме. Друзяки повитріщалися і пороззявляли роти. Якуб встав і одним махом допив пиво.

- Шо то було? - запитав Семен.

- Трьом екзорцистам загрожує смертельна небезпека, -речетативом сказав Якуб. - Я зобов'язаний негайно відправитися їм на допомогу.

- Так ти ж ледь на ногах тримаєшся, - занепокоївся Томаш.

Якуб закліпав очима.

- Бармен, дай ще пляшку спирту в дорогу! - закомандував.

- А платити хто буде? В кредит не дам!

- Друзяки заплатять, - забрав пляшку і залишив повністю спантеличених вірних друзів.

Вийшовши з корчми, Якуб взявся руками за голову. Останній рейсовий автобус відправився в Холм годину тому. Його мотоцикл, як на біду, перебував у несправному стані. Старий самогонщик потягнув ковток пекучого спирту. У нього залишалося приблизно одинадцять годин і більше трьохсот кілометрів, які потрібно було подолати. В цій ситуації залишався лише єдиний вихід. Якуб пішов до пам'ятника навпроти аптеки. Пам'ятник колись поставили царю Олександру II. На п'єдесталі все ще можна було розгледіти напис:

«БЛАГОДЕТЕЛЮ ОТ НАРОДА»

Понад сімдесят років тому на місці царя поставили якогось Тадеуша Костюшка, а напис заліпили цементом. Якуб дістав із кишені жменю монет. Поміж алюмінієвими ПРЛ-івськими білонами знайшов кілька царських золотих. Вендрович виліз на постамент і приклав долоню до замазаного цементом овалу. Сконцентрувався і почав бубнити під ніс дивні наспіви на староцерковнослов'янській мові. Під цементом було зображення двоголового орла. Долоня засвітилася. Якуб відірвав її від каменя. Дивне світло поглинуло уже всю руку і перейшло на плече. Продовжуючи бубоніти під носом, Якуб почав обходити обеліск довкола. Коли перелякані друзі вилетіли з корчми, щоб дізнатися, що сталося, то дідок вже намотував круги.

- Що він робить? - здивувався Семен. - Мабуть, з глузду з'їхав на старість.

- А може, це просто біла гарячка? - думав вголос Томаш. -Чуєш, які дурниці виговорює.

- І в той момент Якуб просто зник.

- Шо?{ - здивувався Паченко.

Усі підбігли до пам'ятника, але від їхнього старого друга не було і сліду.

- Щось мені все це не подобається, - сказав Семен.

Потім повернулися в корчму. Адже було зрозуміло, якщо

Якуб виживе у тій пригоді, то обов'язково з'явиться саме там.

Екзорцисти опустили руки.

-1 як, вдалося щось зробити? - запитав Павел.

- Досить багато, - усміхнулася дівчина. - Я викликала на допомогу Якуба Вендровича.

- А чому саме його? - рознервувався шеф. - Він же - хосш-таплер! Шахрай! Невідь що, а не екзорцист! Той самоучка-дилетант навіть не належить до нашої дипломованої Ліги екзор-цистів!

-Тільки він відгукнувся на наш виклик.

- Треба знову спробувати. Навіть якщо він і отримав наше повідомлення, невідомо чи встигне до нас добратися. Відстань понад триста кілометрів, а в цей час вже нічого звідти не їздить. Навіть якщо автостопом, то поки він нас знайде, нам вже буде однаково.

- Ще ми побачимо, - запротестувала дівчина.

- Перепрошую, - заговорив Павел. - А хто цей Якуб Вен-дрович? Щось я останнім часом тільки про нього і чую...

- Він аферист і шахрай, - сказав сивий шеф. - Може, дивилися програму з ним по телевізору минулої суботи?

-Угу.

- Він лише підриває авторитет нашої рідкісної професії. Вже давно потрібно було заборонити йому займатися своїми фокусами. До того ж він алкоголік, який половину своїх великих пригод пережив в стані галюцинацій від білої гарячки.

- А другу половину сам вигадав, - додав Юзеф. - Він якраз підходить, щоб виганяти білих мишей, які з'являються після передозування алкоголем. Та якби він хоч раз в житті зустрів справжнього привида, так він би просто в штани наклав зі страху.

- А скільки неправди він там по телевізору наговорив, -злісно додав шеф. Йому, бачте, видається, що ера Водолія принесе занепад усьому людству. А, між іншим, саме тоді і відкриються двері безмежних можливостей пізнання. А ера Водолія стане епохою, коли відновиться духовне начало нашої планети. Хто знає, може нам навіть вдасться контролювати процеси реінкарнації?

- Ми станемо володарями таємниці буття і розуму! - додав Юзеф. - Ера Водолія...

- Вибачте, але що це все означає? - перепитав Павел. - Бо я тут слухаю про ті ери..

- Зараз живемо в еру Риб, - сказала Мавґожата. - Це - ера християнства. Сили підсвідомості сильно витіснялися весь цей час. Але вже скоро сонце увійде в знак Водолія і перед нами відкриються такі можливості, які існували на Атлантиці дванадцять тисяч років тому.

- Стоп-стоп. То ви кажете, що ера триває тисячу років? Нічого не розумію...

- Все дуже просто. Сонце на своєму шляху закриває собою по черзі сузір'я зодіаку. Зараз воно знаходиться в сузір'ї під знаком Риб. Астроном або астролог пояснив би Вам краще. Час перебування в кожному зі знаків триває тисячу земних років, що і складає одну еру. Знаків є дванадцять. Тобто дванадцять тисяч років тому також була ера Водолія. Людство тоді осягнуло стан гармонії і щастя, удосконалили свої сили розуму і підсвідомості. Для Атлантиди цей час приніс трагічні консеквенції. Сейсмічну активність стримували самі ж жителі силою своїх розумів. Коли їх сила почала слабнути, Атлантиду накрили води світового океану.

А Павел подумав, що це якась маячня і, правду кажучи, таки він був правий.

- Добре. І що Ви плануєте робити? - запитав.

- Якби це вже була ера Водолія, - розмріявся Юзеф, - то ми б справилися з цим непотрібом одним лише поглядом.

- Треба щось вигадати, бо так і не дочекаємося ери Водолія, - невесело зазначив шеф. - Мавґожато, Ви ж прочитали всю літературу Нью ейдж. Чи згадується там щось про арабських джинів?

- Ніби ні, але пам'ятаю, що в Ізотеричному лексиконі щось читала на цю тему. Зараз пригадаю.

Вісімдесят років тому. Опинившись у минулому. Якуб припинив крутитися навколо пам'ятника.