Польській та Великому Князівстві Литовському... Мазепі висловлено подяку за відгук той, який він писав до [польського] короля, піддаючи Україну під її владу, і всяких прав І вольностей, яких тільки могли б потребувати Україна і все Військо Запорозьке, нічого не відмовити обіцяно'. Універсали щодо цього Лещинський таємно послав Мазепі 1707 р. для розгляду й розповсюдження в слушну годину. Це також спонукало полковників, на той час уже почасти поінформованих про переговори, зустрітися в Києві й таємно вивчити копію Гадяцької угоди, яку вони одержали з Печерської бібліотеки.
Чи уклав .Мазепа (або Лещинський), як твердять деякі історики, цю угоду з суто тактичних міркувань, не маючи наміру дотримуватися її по війні, ми ніколи не дізнаємося. Скажемо лише, що на той момент угода такого типу відповідала потребам обох сторін.
Порозуміння зі Станіславом проклало шлях Мазепиним контактам і з Карлом XII. У виданій після Полтавської битви відозві бажання гетьмана приєднатися до шведів описано як точне й пряме наслідування дій 'хороброго гетьмана, славної пам'яті Богдана Хмельницького, який за допомогою... короля, Його Милості шведського, Карла Десятого... визволив з польського підданства військо Запорозьке і народ уярмлений і пригноблений малоросійський'. Але цей Прецедент не був, звичайно, головною підставою прагнути безпосередніх контактів із Карлом XII. З огляду на панівне політичне й військове становище шведів, порозуміння з ними напевно мало б більше ваги, ніж із їхнім польським протеже. До того ж, усупереч обіцянкам короля та взаємним запевненням, і Лещинський, і Мазепа не повністю довіряли один одному. В цій ситуації схвалення Карлом XII угоди гетьмана з польським королем значно збільшило б імовірність того, що ця угода виконуватиметься. На початку контактів із Карлом XII Мазепа бачив його роль передусім як гаранта порозуміння, що його гетьман досяг із Лещинським.
Спочатку Карл XII не виказував великого інтересу до того, щоб стати таким гарантом, і навіть до налагодження зв'язків з українським гетьманом. Монарша солідарність утримувала молодого короля від зносин із васалом-дворушником. Але після того, як Лещинський уклав із гетьманом угоду, а шведи зіткнулися на півночі з великими труднощами, Карл XII поставився до Мазепиних пропозицій прихильніше.
Український історик Олександр Оглоблин запропонував досить оригінальне пояснення зростання інтересу шведів до Мазепи . Плани Карла XII полягали в тому, щоб позбавити трону Петра І, як це вже зроблено 1706р. з Августом II. Аби домогтися цього, шведський король потребував підтримки старої московської аристократії, відомої критичним ставленням до Петрового правління. Мазепа, пише Оглоблин, мав тісні зв'язки з цією аристократією, зокрема з боярином і фельдмаршалом Борисом Петровичем Шереметьєвим. Як уже згадувалося, саме він попередив гетьмана про махінації Меншикова та плани Петра І провести в Україні реформи. Співчуваючи Мазепі, Шереметьев якось зауважив: 'Ми самі багато терпимо [від царя та Меншикова], але змушені мовчати'. Можливо, саме ці настрої серед російських бояр спонукали прусського посла в Москві зазначити у своєму донесенні в січні 1709р., що цар 'після несподіваного відступництва Мазепи почав сумніватись у вірності мало не всіх своїх бояр і князів'.
Ще однією ланкою зв'язку гетьмана з традиціоналістськими критиками царя була його близька дружба з українськими церковниками, що посідали високі пости в Московщині, зокрема, митрополитом Ростовським Дмитром Тупталом, митрополитом Рязанським Стефаном Яворським й особливо з митрополитом Київським Йоасафом Кроковським, заарештованим згодом у зв'язку зі справою царевича Олексія. Хоча існує небагато конкретних свідчень дійсної співпраці між московськими й українськими захисниками старих порядків, ознаки на і кшталт тих, які вказав Оглоблин, наводять принаймні на думку, що вони симпатизували одні одним.
Серед істориків, що досліджували ці події, немає одностайності з приводу того, чи була до вступу шведів в Україну підписана офіційна угода між Мазепою та Карлом XII. Численні тогочасні джерела згадують якусь неофіційну домовленість між ними, у якій король пообіцяв зважати на українські інтереси. Єдине джерело, де чітко вказано на І існування такої угоди,— це документ під назвою 'Вивід прав України' ('Deduction des droits de l'Ukraine'). Його опублікував 1925р. Ілько Борщак, відомий знавець того періоду, ідентифікувавши як меморандум, із яким 1712р. звернувся до європейських монархів Пилип Орлик. На думку дослідника, метою меморандуму було зміцнити претензії України на суверенітет. У ньому вміщено короткий виклад (із шести пунктів) угоди між Мазепою та Карлом XII, начебто підписаної 1708р. Пункти угоди такі:
Україна має бути незалежною і вільною;
шведський король зобов'язаний захищати країну від усіх її ворогів і посилати допомогу, коли про це попросять гетьман і 'стани';
всі загарбані Росією землі, що колись належали 'руському' народові, повинні бути повернені українському князівству;
Мазепа має бути довічним князем України;
шведський король не має права претендувати на титул князя чи командувача збройних сил ] князівства;
для стратегічних потреб шведське військо може займати п'ять українських міст.
Хоча меморандум широко визнано як яскравий виклад ідеалу мазепинців, два історики тактовно висловили щодо нього деякі застереження. Борис Крупницький дивувався його термінології ('etats') і запитував, чи був він для Мазепи : аж таким сприятливим, а Микола Андрусяк називав дивною ту обставину, що з нього вилучено будь-які згадки про Польщу. Але проблема суттєвіша: оригіналу цього документа досі не знайдено. Йдучи точно за Борщаковими посиланнями, ми не змогли розшукати 'Вивід' у французьких архівах. Не згадується про нього в жодному з тогочасних джерел і в жодному іншому творі Орлика. Зважаючи на ці факти, слід поставити під сумнів автентичність 'Виводу прав України', а отже, й думку про те, що офіційну угоду між Мазепою та Карлом XII підписано 1708р.
Лише в квітні 1709р., коли Карл XII був в Україні й гетьман уже приєднався до нього, українські козаки підписали зі шведським королем офіційну угоду. Поштовхом до укладення цієї угоди великою мірою стали дії запорожців, які незадовго перед тим визнали Мазепу за свого володаря й перейшли на бік шведів. Оскільки вони, не дуже довіряли будь-якій владі, а надто Мазепиній, запорожці наполягали на з'ясуванні мети й умов, на яких вестиметься в Україні війна проти ненависної їм Росії. Аби заспокоїти українців, 8 квітня 1709р. в Будищі Карл XII підписав із ними врешті просту, відверту угоду.
Перший пункт домовленості найважливіший: Карл XII обіцяв захищати Україну і не укладати миру з царем доти, поки українці остаточно й назавжди не визволяться від Москви й не відновлять своїх давніх прав і привілеїв. Решта положень стосуються другорядних питань: шведське військо не повинно завдавати українському населенню збитків, а солдати, що кривдять місцевих мешканців, мусять зазнавати суворої кари. Зі свого боку, українці мали переконати селян, аби ті утримувалися від нападів на шведські підрозділи, й забезпечували союзників продовольством. Такий короткий зміст українсько-шведської угоди.
Тепер Мазепина конспіративно-дипломатична споруда була завершена. З Лещинським він дійшов згоди щодо головного політичного., питання майбутнього: вийшовши з-під 'високої руки царя', Україна мала перейти під зверхність польського короля на вигідних для неї умовах і стати повноправним партнером у польсько-литовській Речі Посполитій. Із Карлом XII Мазепа владнав надзвичайно важливе й невідкладне питання: він здобув гарантії, що в ході війни й при укладенні миру українські інтереси будуть захищені. Але тоді як деталі цієї ретельно розробленої змови своєрідні, її загальна схема цілком звичайна. Дії Мазепи та його послідовників були типові для європейської знаті, що завжди прагнула повстати проти монарха, якого вважала зарозумілим тираном.
КОНСПІРАТИВНЕ МИСТЕЦТВО МАЗЕПИ
Аналізуючи Мазепині конспіративно-дипломатичні приготування, ми випередили справжній плин подій. Тепер буде корисно повернутися назад і подивитися, яким чином гетьман утілював у життя свій задум.
Хоча в XVIIст. рішення покинути чи повалити суверена приймалося в Європі досить часто, воно ніколи не було легким. Здебільшого його приймали найперші серед знаті, люди, яким доводилося багато втрачати — королівську прихильність, величезні статки, блискучу кар'єру, а часто й власне життя. Ризик був
