Він показав Бальту на колію, яка звертала на північ від дороги. Колія заросла кущами, але зараз вони були зламані або пригнуті. Щоб переконатися в цьому, Бальту знадобився дотик руки, Конан же, здавалося, бачив у темряві не гірше, ніж кішка. Далі широкий слід воза завертав просто в ліс.
— Поселенці поїхали за сіллю на солонці, — пробурчав він. — Прокляття! Це на краю боліт за дев’ять миль звідси. Їх відріжуть і переб’ють. Слухай! Ти й один тут упораєшся. Біжи вперед, піднімай усіх і жени у Велітріум. Я піду за тими” що збирають сіль. На дорогу ми вже не повернемося, підемо лісом.
І, не сказавши більше ні слова, Конан завернув убік і пішов зарослою дорогою. Бальт подивився йому услід і рушив своїм шляхом. Пес залишився з ним і біг поряд. Та не встиг Бальт зробити й сотні кроків, як почулося гарчання. Він обернувся й побачив, що там, куди звернув Конан, гойдається бліде примарне світло. Рубака продовжував гарчати, шерсть у нього на загривку стала сторч, Бальт пригадав страшну примару, що неподалік звідси викрала голову торговця Тіберія, і завагався. Тварюка, поза сумнівом, переслідувала Конана. Але велетень-кімерієць уже не раз довів йому, що чудово захистить себе сам, а його обов’язок — попередити беззахисних людей, які опинилися на шляху кривавого урагану. Вигляд порубаних тіл біля воза був для нього страшнішим від усіляких примар.
Він поспішно перейшов через Струмок Скальпів і опинився біля першої хатини колоністів — довгої, невисокої, складеної з грубо обтесаних колод.
Невдоволений голос запитав, чого йому треба.
— Вставайте! Пїкти перейшли річку!
Двері відразу відчинила жінка. В одній руці вона тримала свічку, в іншій сокиру. Обличчя її було блідим.
— Заходь! — закричала вона. — Відіб’ємося в будинку!
— Ні, вам треба йти у Велітріум. Форт їх надовго не затримає. Можливо, він уже взятий. Про будинок не думай, хапай дітей і біжи!
— Але мій чоловік пішов з людьми по сіль! — заплакала вона, ламаючи руки.
З-за її спини визирнули розпатлані голівки трьох хлоп’ят, які спросоння кліпали очима.
— До них пішов Конан, він їх виведе. Нам треба йти, щоб попередити інших.
Вона полегшено зітхнула.
— Хвала Мітрі! Якщо за ними пішов кімерієць, то вони в безпеці. Ніхто зі смертних не захистить їх краще!
Вона поспішно підхопила на руки молодшого і, женучи перед собою двох інших, вийшла з хатини. Бальт узяв свічку і погасив її, прислухаючись. На дорозі було тихо.
— Кінь у вас є?
— Так, у стайні. Ой, швидше!
Він відсунув її вбік і сам відкрив засув. Потім вивів коня й посадив на нього дітей, наказавши триматися за гриву й одне за одного.
Вони дивилися серйозно й мовчали. Жінка взяла поводи й пішла дорогою. Сокиру вона несла в руці, і Бальт був упевнений, що у разі чого вона битиметься, як пантера.
Він ішов ззаду й прислухався. Його переслідувала думка, що форт уже захоплено і що темношкіра орда мчить зараз дорогою, сп’яніла від пролитої крові й жадаючи нової. Вони мчатимуть, як зграя голодних вовків.
Нарешті він побачив у темряві силует наступної хатини. Жінка хотіла крикнути господарям, але Бальт її втримав. Він підійшов до дверей і постукав. Йому відповів жіночий голос. Він пояснив, у чому справа, і мешканці хатини швидко вискочили з неї — стара, дві молоді жінки й четверо дітлахів. Чоловіки в них теж вирушили на солонці. Одна з жінок остовпіла, інша була близька до істерики. Але стара, уродженка прикордоння, швидко її втихомирила, допомогла Бальту вивести двох коней з повітки за хатиною й посадила на них дітей. Бальт і їй порадив їхати верхи, але вона наказала зробити це одній із невісток.
— Вона чекає дитини, — пояснила стара. — А я можу йти пішки. І битися, якщо це знадобиться.
Коли рушили, одна з молодичок сказала:
— Увечері дорогою їхали двоє. Ми їм радили переночувати в нас, але вони поспішали у форт. Що з ними?
— Вони зустріли піктів, — стисло відповів Бальт, і жінка заплакала.
Тільки хатина зникла з очей, десь удалині почулося високе протяжне завивання.
— Вовк! — сказала одна з жінок.
— Розмальований вовк із сокирою, — пробурчав Бальт. — Ідіть! Піднімайте всіх колоністів, яких трапите дорогою, й ведіть із собою. Я перевірю, що в нас за спиною.
Стара мовчки повела своїх підопічних далі. Коли вони вже танули в мороці, Бальт побачив бліді овали дитячих личок, звернених до нього. Він пригадав своїх рідних у Таурані, й у голові йому запаморочилося. Усе тіло ослабло, він застогнав і опустився на дорогу, обхопивши рукою шию Рубаки, який негайно заходився облизувати йому щоки.
Юнак підвів голову і над силу посміхнувся.
— Ходімо, хлопче, — сказав він, устаючи. — На нас чекає робота.
Яскраво-червона заграва спалахнула між деревами. Пікти підпалили першу хатину. От би оскаженів Зогар Заг, коли б дізнався про це! Адже вогонь стривожить усіх, хто живе вздовж дороги: Коли перші втікачі прийдуть туди, всі будуть уже напоготові. Але тут лице хлопця спохмурніло. Жінки рухалися поволі, коні були перевантажені. Швидконогі пікти легко наздоженуть їх… Він зайняв позицію за купою колод, звалених край дороги. Шлях на захід освітлювала палаюча хатина, і, коли пікти підійшли, він побачив їх першим — чорні фігури, що скрадалися.
Він натягнув тятиву до вуха, й одна з постатей звалилася на землю. Інші розсипалися по кущах уздовж дороги. Рубака завив біля його ніг від нетерпіння. Ще один силует з’явився на дорозі, підбираючись до завалу. Наступна стріла пробила йому стегно, пікт застогнав і впав. Одним стрибком Рубака кинувся в кущі, почувся шум, і пес знову опинився поряд з Бальтом. Його паща була в крові.
Ніхто більше не ризикнув вийти на дорогу. Бальт побоювався, що його обійдуть ззаду, і, почувши шерех зліва від себе, вистрілив навмання. Прокляття — стріла встромилася в дерево! Але Рубака безшумно, немов примара, зник, а за мить почувся хрускіт і хрипіння — і пес уже витирав скривавлену морду об руку юнака. На шиї пса була рана, але шарудіти в кущах вже не було кому.
Пікти, що причаїлися обабіч дороги, зміркували, що трапилося з їхнім товаришем, і вирішили, що краще піти в атаку відкрито, ніж бути загризеними цим невидимим демоном. Можливо, вони зрозуміли, що за колодами тільки один стрілець. І всі разом вискочили зі своїх схованок. Стріли вразили трьох, двоє інших зупинилися. Один обернувся й побіг назад дорогою, але інший поліз через колоди з сокирою. Бальт схопився, та посковзнувся, і це врятувало йому життя. Сокира відсікла тільки пасмо волосся з його голови, а пікт полетів униз, потягнутий силою свого ж удару. Перш ніж він піднявся, Рубака розірвав йому горло.
Настало напружене очікування. Бальт роздумував: той, хто втік, — чи був він останнім? Швидше за все, це була невелика банда, яка не брала участь у штурмі форту або була відправлена на розвідку перед основними силами. Кожна зайва хвилина давала жінкам і дітям можливість дістатися Велітріума.
Зненацька рій стріл прогудів над його головою. Дике завивання понеслося з кущів. Або це уцілілий привів підкріплення, або підійшов новий загін. Хатина все ще палала, слабо освітлюючи дорогу. Пікти рушили до нього, ховаючись за деревами. Він випустив три останні стріли й відкинув лук. Немовби знаючи це, вони мовчки підходили все ближче — у тиші було чути лише тупіт ніг.
Бальт пригнув голову псові, який гарчав, і сказав:
— Усе гаразд, хлопче, ми ще додамо їм розуму!
І схопився, піднявши сокиру. Леза, вістря, ікла — усе сплелося в одну купу.
7. ДЕМОН У ВОГНІ
