глибокий сон, прокидаючись знову вночі, що цілком відповідало їхньому напівмертвому стану.
Усе це промайнуло у свідомості Конана жахливою панорамою, поки він стояв, зігнувшись біля задрапірованої стіни. Він був приголомшений, упевненість і розсудливість зникли. Залишився тільки примарний світ, у якому блукали якісь неясні тіні, обіцяючи йому необмежену могутність. Та крізь лункий голос, що торжествував над природними законами живої планети, у підсвідомість Конана вривалися звуки, котрі не давали йому змоги злетіти в похмурі сфери безумства. Це були істеричні ридання жінки.
Конан мимоволі напружився й піднісся духом.
Джехунгір Ага зі зростаючим нетерпінням чекав у човні серед заростів густих очеретів. Минуло понад годину, а Конан усе ще не з’являвся. Поза сумнівом, він продовжує обшукувати острів, сподіваючись, що дівчина сховалася там. Проте й інша підозра закралася в серце Аги. Що, коли отаман залишив поблизу своїх воїнів? Певне, вони вже почали щось підозрювати й невдовзі заявляться тут, аби перевірити, чому його так довго нема?
Джехунгір віддав наказ веслярам, і довгий човен, прослизнувши між очеретів, поплив до сходинок у скелі острова.
Залишивши півдюжини воїнів у човні, він наказав десяти могутнім лучникам Хаварізма — у гостроверхих шоломах і плащах із левових шкур — вибратися на острів. Наче мисливці, що відрізали леву шлях до відступу, вони тихо пробиралися серед дерев, тримаючи стріли на тятивах луків. Над лісом панувала тиша, яка іноді переривалася белькотінням папуг, що злітали над їхніми головами і швидко зникали в гущавині. Зненацька Джехунгір зупинив загін, і всі мовчки втупилися у вежі, які височіли за зеленими кущами просто на шляху воїнів.
— Тарім! — вилаявся Джехунгір. — Пірати відновили руїни. Конан, безперечно, там. Нам необхідно перевірити ці будинки. І як ш вдалося збудувати укріплене місто так близько до материка? Вперед!
З подвоєною обережністю пробиралися вони через ліс. Їхня роль змінилася — з переслідувачів і мисливців вони перетворилися на шпигунів.
Тієї миті, коли вони продиралися крізь чагарники зі своїми гострими стрілами, чоловік, якого вони шукали, перебував у набагато більшій небезпеці.
Конан здригнувся всім тілом, коли голос за стіною перестав гудіти. Він стояв не рухаючись, як статуя, і дивився на двері, з яких, він знав, скоро з’явиться щось жахливе.
У кімнаті панувала напівтемрява. Волосся Конана почало ставати сторч, коли він побачив голову й гігантські плечі, які поступово випливали з напівтемряви… Кроків не було чутно, та величезна постать проявлялася все чіткіше, поки Конан не розпізнав у ній чоловіка. Він мав спідницю, підперезану широким шкіряним поясом, на ногах шкіряні сандалії, а густа грива була перехоплена золотим кільцем. Конан звернув увагу на розмах величезних плечей, на ширину грудей, на могутні м’язи тулуба, рук і ніг. Вираз обличчя не обіцяв милосердя. Величезні очі вивергали полум’я. І Конан зрозумів, що це сам Хозатрал Хел, бог Дагонії.
Вони не вимовили жодного слова. Та слова тут і не були потрібні. Хозатрал простяг свої величезні руки, але Конан, упірнувши під них і рубонувши шаблею по животу гіганта, тут же, здивований, відскочив назад. Гостре лезо, торкнувшись тіла, дзенькнуло, ніби ним ударили об ковадло, і відскочило. І знову Хозатрал нависнув над ним зі всією своєю незборимою могутністю.
Сталося швидке зіткнення, люта розвідка сил, коротке переплетіння рук і тіл, і Конан відступив — від напруги тремтіли всі його м’язи. У тих місцях, де торкнулися жахливі пальці гіганта, виступила кров. Він відчув на собі надприродну силу демона, якому жодна людина не змогла б заподіяти шкоди. Варвару протистояло тіло з живого металу.
Хозатрал вивершувався в напівтемряві над воїном. Варто лише дозволити цим величезним пальцям ухопити себе, і вони вже не розтиснуться, поки не ослабне тіло людини. Цей бій відбувався в напівтемній кімнаті, та здавалося, що людина веде боротьбу проти монстра в найжахливішому сні.
Відкинувши непотрібну шаблю, Конан схопив важку лаву й кинув нею в гіганта Це був снаряд, який ледве змогли б підняти кілька чоловіків. Але на грудях Хозатрала він розлетівся на тріски. Гігант, що міцно стояв на ногах, навіть не ворухнувся. Тепер його обличчя втратило людську подобу, вогненний німб спалахнув над його жахливою головою, і він, рухаючись ніби бойовий слон, пішов у наступ. Конан зірвав зі стіни ціле полотнище драпіровки й, зіжмакавши його, пожбурив у голову колоса. На якусь мить Хозатрал заплутався, задихнувся й осліпнув, сповитий тканиною, що накрила його голову й обмежувала силу, яку не змогли стримати ні дерево, ні сталь. Миттєво Конан схопив шаблю і стрілою вилетів у коридор. Так само стрімко він влетів до сусідньої кімнати, зачинив двері, й закрив їх на засувку.
І застигнув на місці, здавалося, вся кров прилила до його голови. Припавши до купи шовкових подушок, розсипавши золоте волосся по білосніжних плечах і широко розкривши очі, сповнені жахом, перед ним сиділа жінка, яку він розшукував. Він майже забув про смертельну небезпеку, що переслідувала його, та могутній удар у двері повернув його до дійсності. Він схопив дівчину і кинувся до дверей, що ведуть із приміщення назовні. Від страху дівчина втратила мову. Слабке схлипування — от і все, на що вона була здатна.
Конан не гаяв часу, щоб відкрити двері. Страшним ударом щаблі він розрубав замок навпіл і, швидко проскочивши через отвір до сходів за дверима, побачив, що голова й плечі Хозатрала вже вдиралися до кімнати через ті двері, які він щойно закрив. Колос розламував масивні мармурові панелі, ніби картонні.
Конан метнувся вгору сходами, несучи дівчину на одному плечі так легко, немов це була маленька Дитина. Куди бігти, він абсолютно не уявляв, але сходи закінчилися біля дверей, що вели до круглого приміщення з куполом замість стелі. Хозатрал мчався за ними сходами — мовчки, як вітер чи смерть, і так само стрімко.
Стіни й двері цієї круглої кімнати були сталевими. Конан швидко зачинив двері і замкнув їх величезним залізним засувом, накинувши його на гаки. Йому спало на думку, що це кімната самого Хозатрала, де він ховається, щоб поспати, не боячись монстрів, яких випускає з Безодні для виконання його наказів.
Щойно засув ліг на своє місце, як величезні двері затряслися й затремтіли під ударами гіганта. Конан знизав плечима — це був кінець його шляху, тому що з кімнати не було іншого виходу; ані дверей, ані вікон. Повітря й дивне туманне світло, вочевидь, проникали через невидимі отвори в куполі. Варвар провів пальцем по вищербленому лезу шаблі й зітхнув, усвідомивши, що становище надзвичайно складне. Він уже намагався тікати. Коли гігант уломиться в двері, він знову нападе на нього зі своєю шаблюкою, та не тому, що він сподівається на успіх атаки, а тому; що його бажанням завжди було померти в бою. Тепер же він не знав, що робити, проте його спокій не був вимушеним чи вдаваним.
Погляд, яким він обвів свою супутницю, висловлював таке захоплення, що здавалося, він збирається прожити ще сотню років.
Він без церемоній кинув її на підлогу, коли поспішав закрити двері. Тепер вона стояла навколішки, намагаючись зібрати хвилі золотого волосся, що розсипалося, і поправити свій убогий одяг.
Жорстокі очі Конана просвітліли, коли він оглядав її густе прекрасне волосся, її чисті очі, молочну шкіру, що свідчила про прекрасне здоров’я.
Вона скрикнула, коли двері знов потряс могутній удар і залізна смуга підскочила на гачках.
Конан навіть не озирнувся, він знав, що двері витримають ще кілька хвилин.
— Вони, повідомили мене, що тобі вдалося втекти, — сказав він. — Рибалка юетші вказав мені місце, де ти переховуєшся. Як тебе звуть?
— Октавія, — мовила вона механічно.
Відтак ринув цілий потік слів.
— О Мітро! Який жах! Люди — чорношкірі люди — один із них зловив мене в лісі й приніс сюди. Вони віддали мене цій істоті. Він сказав мені… — о, хіба я божевільна? Можливо, я сплю?
Він поглянув на двері, які гнулись усередину, неначе з другого боку в них били тараном.
— Ні, — сказав він, — це не сон. Двері піддаються. Дивно, що демон ламає їх, як проста людина, та, зрештою, сама його сила є породженням пекла.
— Хіба ти не можеш убити його? — видихнула вона. — Ти дуже сильний.
