зації земель на Сході: у ході її здійснення передбачалося
використання слов’янського населення. У липні 1941 р. у
виступі у Штеттіні він зазначив: «…Війна з Росією – це не
тільки протистояння двох непримиренних ідеологій, це
ще й смертельний двобій рас. Ми кинули на чашу вагів
світоглядні цінності націонал-соціалізму, наш світ, наш
спосіб життя оплачені дорогоцінною нордичною кров’ю…
На іншій чаші вагів – 180-мільйонний народ, потворна су-
міш рас і народностей з важкими для вимови людською
мовою назвами й настільки відштовхуючою зовнішністю,
що тільки за одне це усіх їх можна з чистою совістю роз-
стріляти»4.
У січні 1941 р. Гітлер заявив найближчому оточенню
про намір знищити 30 млн слов’ян. У директиві Гітлера міні-
строві у справах східних територій Розенбергу про введення
в дію генерального плану «Ост» (3 липня 1942 р.) чітко фор-
мулювалося завдання: «Слов’яни повинні працювати на нас,
а в разі, якщо вони нам більше не потрібні, нехай умира-
ють... Слід відкинути всі сентиментальні заперечення. Треба
управляти цим народом із залізною рішучістю. Кажучи пo-
військовому, ми маємо вбивати від трьох до чотирьох міль-
йонів росіян на рік...»5. У коментарях до Генерального плану
«Ост» (27 квітня 1942 р.) окремо зазначалося, що ті слов’яни,
які виживуть на окупованих територіях, повинні являти со-
4 Уорвол Н. Войска СС. Кровавый след [Перевод с англ.] / Ник Уорвол. – Ростов-на-
Дону, 2000. – С. 154–155.
8
Трагічні сторінки воєнного лихоліття (1941–1944 рр.)
бою «людей примітивного напівєвропейського типу», «масу
расово неповноцінних, тупих людей»6.
Заздалегідь визначений характер носила політика на-
цистів і щодо єврейства (основи «розв’язання єврейського
питання» почали визначатися вже з 1935 р. з ухваленням
т. зв. «Нюрнберзьких законів»), ромів, інших «неповноцін-
них» народів, над якими мала запанувати «арійська раса».
Напередодні нападу на СРСР, у травні 1941 р., у скла-
ді Головного управління імперської безпеки (РСХА) було
створено й передано чотирьом Групам армій, що вдерлися у
СРСР 22 червня 1941 р. чотири айнзатцгрупи («оперативні
групи») – рухомі формування поліції безпеки та СД, визна-
чені для проведення каральних акцій на окупованій радян-
ській території. У їх складі діяли сумнозвісні особливі ка-
ральні команди – зондеркоманди 7.
На окупованих землях, у т. ч. під приводом боротьби з
партизанами, запанувало необмежене насильство. Вже 16
вересня 1941 р. начальник штабу Верховного головнокоман-
дування вермахту фельдмаршал Кейтель (страчений 1946 р.
за вироком Міжнародного військового трибуналу) видав на-
каз «Про придушення комуністичного повстанського руху».
Як зазначалося у ньому, на окупованих територіях «люд-
