Спаленi Села

а тим, що окупаційні власті вселятимуть той страх, який

єдиний здатний відбити у населення будь-яке бажання чи-

нити опір. Відповідні командуючі разом з підлеглими їм

військами повинні нести відповідальність за спокій у їх

районах. Не у використанні додаткових військових час-

тин, а в уживанні додаткових драконівських заходів ко-

1 Йдеться про сільські населені пункти, які на момент знищення мали статус села, селища, хутора.

2 З директиви головного командування сухопутних військ фашистської Німеч-

чини про забезпечення тилу діючої армії і нещадне придушення опору радян-

ських людей на території СРСР, яка підлягає окупації // Історія застерігає. Тро-

фейні документи про злочини німецько-фашистських загарбників та їх посіб-

ників на тимчасово окупованій території України в роки Великої Вітчизняної

війни / Кер. кол. упоряд. В. Немятий. – К. : Видавництво політичної літератури, 1986. – С. 20–21.

13

Україна під нацистською окупацією: спалені села (1941–1944 рр.)

мандуючі повинні знаходити засоби для підтримання по-

рядку й безпеки в своїх районах»3. Серед документів зу-

стрічаються конкретні вказівки, коли потрібно знищува-

ти цивільних жителів і частково або повністю спалюва-

ти населений пункт: «Якщо… буде знайдено зброю, винні

будуть покарані за партизанщину згідно з директивами

смертною карою. Якщо вірогідною є участь великого кола

осіб або якщо будуть виявлені склади зброї, то за наказом

офіцера на посаді не нижче командира батальйону, по-

винно бути проведене колективне покарання, наприклад

розстріл великої кількості жителів, і часткове або повне

спалення сіл. Про останній захід може йтися лише в тому

випадку, якщо тим самим не буде завдано шкоди розквар-

тируванню своїх військ»4. Командуючі армій видавали,

відповідно до основних керівних директив, власні накази:

«В усіх селах і хуторах, у яких партизани знаходять при-

тулок або одержують продовольство, відбирати всі про-

довольчі запаси, спалювати будинки, розстрілювати і ві-

шати всіх посібників, якщо саме населення не виступить

проти партизанів і не сприятиме в їхньому знищенні»5.

Злочинна тактика «спаленої землі» під час відступу

Вермахту також була підкріплена нормативними приписа-

ми: «Кожну ділянку території, яку прийдеться залишити,

необхідно приводити в повну непридатність для використан-

ня противником. Кожен населений пункт, не дивлячись на

населення, повинен бути спалений і зруйнований з метою

позбавити противника можливості розквартируватися»6.

Нацистські очільники вважали, що «…на вказаних [радян-

ських – упоряд. ] територіях людське життя нічого не варте,

3 Додаток Кейтеля до директиви № 33 про вжиття жорстоких заходів щодо насе-

лення, яке чинить опір окупаційним властям // Історія застерігає. Трофейні доку-

менти про злочини німецько-фашистських загарбників та їх посібників на тимча-

сово окупованій території України в роки Великої Вітчизняної війни / Кер. кол.

упоряд. В. Немятий. – К. : Видавництво політичної літератури, 1986. – С. 29–30.