поліцейського і сказала:
— Там мій син.
І сказала це так упевнено, що поліцейський тільки вклонився і пропустив її.
Аліса схопилася за руку старенької, і, коли поліцейський спробував зупинити її, бабуся обернулася й промовила:
— А це його сестра, і я без неї ні кроку не ступлю.
— Тільки сумку залиште, — попросив тоді поліцейський. — Із сумкою не можна.
Аліса вчепилася за сумку, і вийшло замішання, тому що бабуся тягла вперед, поліцейський назад, а Аліса опинилася між ними. І тоді Аліса почула, як Рррр сказав космомовою, щоб ніхто не зрозумів:
— Відпусти. Пам’ятай про головне.
На щастя, поліцейський не почув. Другою рукою він намагався втримати інших зустрічаючих.
Аліса відпустила сумку і поквапилася вперед.
Вони підійшли майже до корабля. Але тут зупинилися всі.
“Колись на Землі зустрічали Гагаріна, — подумала Аліса. — Як шкода, що я так пізно народилася!.. Пора”, — сказала вона собі.
І в ту мить, коли люк відкрився і перший космонавт, капітан корабля показався у ньому, Аліса прошмигнула поміж генералом і головним міністром Колеїди, вислизнула з рук начальника почесної варти і помчала до люку.
— Стій! — кричали позаду.
— Не хвилюйтесь — почула вона бабусин голос, — це моя донька.
Аліса на бігу зірвала з плеча балон із вакциною. Капітан корабля, побачивши її, засміявся і показав рукою в її бік. Аліса на мить зупинилася. Вона зрозуміла, що люк надто високо — їй не дістати до нього. Струмінь вакцини не потрапить досередини.
Капітан корабля, побачивши її, засміявся і показав рукою вбік. Аліса на секунду зупинилася. Вона збагнула, що люк знаходиться надто високо — їй не дістати до нього. Струмінь вакцини не попаде всередину.
— Трап везуть! — гукнув їй капітан корабля, який, напевно, вирішив, що Аліса хоче привітати космонавтів і їй це дозволили зробити.
Автоматичний трап цієї самої миті під’їхав до корабля.
— Стійте! — крикнула Аліса капітанові, який уже підняв ногу, щоб ступити на трап.
Вона на ходу вискочила на трап, не чекаючи, поки він зупиниться.
Позаду гупотіли поліцейські, щоб догнати її і зупинити.
Аліса стрілою злетіла по трапу. Балон був у руках.
Вона спрямувала його просто в обличчя капітанові і натиснула на кнопку.
Сильний каламутний струмінь смердючої вакцини вдарив у капітана, і він від несподіванки сахнувся назад.
Мільйони людей Колеїди, які бачили цей момент на космодромі й по телевізору, охнули від жаху. Всі жителі Колеїди вирішили, що це замах на космонавтів.
Аліса стояла перед самісіньким люком і не переставала натискати на кнопку. Туман швидко огорнув увесь корабель і заповнив його внутрішні приміщення. Потім кнопка сама клацнула й повернулась на місце.
Балончик був порожній.
І в тумані, який ще не розтанув, кілька сильних рук схопили Алісу і потягли вниз.
15
Камера, в якій опинилась Аліса, була маленька і голісінька. Навіть стільця в ній не було. За дверима чулися голоси. Це була зовсім не камера, а просто один із складів космодрому, з якого спішно винесли все, щоб посадити туди державну злочинницю, котра вчинила замах на космонавтів.
Аліса сіла на підлогу. Вона була щаслива, тільки дуже стомилася і хвилювалась, що стало з археологом Рррр.
Вона розуміла, яка паніка зараз зчинилася на всій Колеїді. Адже ніхто нічого не може збагнути. І всі допитуються один у одного, чи живі й здорові космонавти. І тисячі всяких страшних чуток ходить по Колеїді.
Минуло хвилин п’ять, потім ще п’ять.
“Напевно, — подумала Аліса, — зараз усі клопочуться про космонавтів, їм не до мене”.
Згодом інша думка зародилася в голові. Дуже добре — їй пощастило врятувати Колеїду. А далі що? Адже ж їй тепер звідси ніколи не вибратися. І ніколи вона більше не побачить гамірливого й доброго Громозеку і не повернеться додому, на Землю…
Їй хотілося плакати. І вона заплакала. Може, навіть не з жалю до себе, а тому, що дуже стомилася й перехвилювалась. А коли вона трішки поплакала, то настрій у неї покращав. Бо вона зрозуміла, що її нізащо не залишать у біді. Якщо треба, з Землі привезуть іще три машини часу. І тоді сюди прийдуть по неї і Петров, і Річард, і, може, навіть сам Громозека. І все пояснять колеїдцям. І, можливо, навіть Алісі тут поставлять пам’ятник…
Й Аліса задрімала, прихилившись до білої стіни.
Її й справді ніхто не допитував, бо спочатку на космодромі зчинилася страшенна паніка. Та коли Алісу повели, а туман розтанув, то виявилося, що космонавтам анічогісінько не сталося. І якщо вже вони прилетіли, все одно урочистість мала тривати далі. І про Алісу на якийсь час забули.
16
Аліса не знала, скільки вона проспала. Може, хвилин десять, а можливо, й три години. Але раптом вона почула:
— Алісо!
Вона враз розплющила очі й огледілася.
Камера була порожня. За дверима так самісінько гупали кроки — її старанно охороняли.
— Алісо, ти мене чуєш?
— Це ти, Рррр?
— Я. Підійди до найдальшого від дверей кутка й допоможи мені.
Аліса тихенько підвелася й підійшла, куди велів Рррр.
І вона побачила, що там, у кутку, ґрати. До ґрат знизу притислося пухнасте обличчя маленького археолога.
— Не журися, — прошепотів археолог, підморгуючи бузковим оком. — Ми тебе виручимо.
— А ти як тут опинився?
— Зараз нема коли розповідати. Одне слово, поки вони кричали й ганялися за тобою, я розкрив “блискавку” на сумці і вискочив. Мене мало не затоптали. А потім я простежив, куди тебе повели, — адже на кошеня ніхто не звертає уваги. Тим паче, хвоста я все-таки пришив.
— Ну, і далі що?
— А далі я обстежив цю будівлю. І знайшов ґрати. Я їх відімкнув знизу, але мені бракує сили їх підняти. Нумо швиденько, піднатужся.
Аліса взялася за ґрати. Ґрати піддавалися ледве-ледве.
— Тягни! — благав Рррр. — Вони ось-ось по тебе прийдуть.
За дверима почулися голоси. Хтось ішов до камери.
Аліса щосили смикнула за ґрати, і вони випали й лунко дзенькнули об кам’яну підлогу.
— Стрибай! — наказав Рррр. — Не бійся, тут невисоко.
