Більше Федя нічого не міг збагнути, тому що від іспанської Гуго перейшов на незрозумілу для Кудряша мову.
Та скільки алхімік не проголошував заклинання, вони, так само, як і бальзам, не полегшували страждань капітана. Боячись покарання й намагаючись виправдати себе, Гуго став пояснювати, що бальзам і заклинання не допомагають тільки тому, що Дієго прогнівив зірки своїм наміром стратити Педро.
Колись на одній із лекцій у парку культури Федя чув про славетного лікаря стародавніх часів Галена, що лікував гладіаторів у Римі. Однак не можна було повірити, щоб огидна суміш, яку дав капітанові випити астролог, була виготувана за рецептом Галена…
А тим часом, перець, змішаний з усякою нечистю в тих незвичайних “ліках”, мабуть, ще посилив біль Дієго. Капітан уже не стогнав, а завивав, то б’ючи себе кулаком у щоку, то прикладаючи до неї холодну сталь кинджала, то присуваючись обличчям до світильника. Ніщо не допомагало.
Феді стало шкода капітана, який довірився пройдисвітові. Хлопчик згадав про польову аптечку, що знаходилась у кишені рюкзака. Там були і зубні краплі “Дентон”. Кудряш запропонував Дієго свою допомогу.
Астролога обурило втручання хлопчика, і він став радити капітанові не брати ліків із рук чужоземця, запевняючи, що допомогти може тільки бальзам. Проте Дієго помахом руки обірвав Гуго. Він так страждав, що ладен був на все.
Змочивши краплями шматочок вати, Федя поклав його на хворий зуб. Минуло небагато часу, і скривлене від болю обличчя капітана прояснилося, він відвів від щоки руку, спробував язиком зуб. Болю не було.
— Я не зовсім огрубів серед цих мужиків і пам’ятаю етикет придворного товариства. За подану допомогу виголошую вам мою щиру подяку. — Капітан ґречно вклонився.
Федя хотів було пояснити, що він дав звичайнісінькі краплі від зубного болю, які продаються в будь- якій аптеці, та його випередив Гуго. Хитрий алхімік миттю збагнув, що йому не вигідно зараз псувати взаємини з чужоземцем, у якого такі великі знання медицини. Перевага ліків цього хлопчика перед його бальзамом була очевидною. Приховавши бурхливе почуття ненависті до Феді, який так підірвав його авторитет, Гуго посміхнувся й улесливим голосом став вихваляти хлопчика:
— Не можете собі уявити, ваша високість, як приємно мені, доктору всіх наук, зустріти такого юного і вже просто блискучого вченого, що так всебічно й глибоко розуміється на медицині. Я вражений чудодійним впливом ваших дивовижних ліків і втішаю себе сподіванням, що ви не відмовите поділитися зі мною секретом їх виготовлення… Не приховую, окрім астрології, алхімії, риторики, серйозної уваги я надавав і медицині. Мною детально вивчено широко відому книгу “Медичні питання” Хонейна Ібн-Ісхака, трактати грецького медика Діоскоріда про лікарські засоби, “Медичні канони” Ібн-Сіна і, звичайно, праці славетного Галена…
Федя відчував фальш, нещирість пишномовних фраз алхіміка, розумів, що той ненавидить його і при першій же нагоді спробує помститися.
А тим часом астролог говорив далі:
— Мушу сказати, колего, що основна мета мого життя, всього мого життя, — очі Гуго гарячково заблищали, — це створити вічний двигун і знайти філософський камінь… Я стою на правильному шляху, і скоро, дуже скоро ви станете очевидцем найбільшого з відкриттів. О, увесь світ затремтить, коли почує!
— Щось довго ти шукаєш свій камінь, — глузливо сказав капітан.
Та алхімік не вловив іронії.
— Так, — мовив він фанатично, — тепер усе позаду… І безсонні ночі, і невіра тих, хто оточував мене, і підступи ворогів… Сорок років життя пішло недаремно. Я голодував, терпів злигодні, не вистачало грошей навіть, щоб купити просту колбу… Але я переміг! За допомогою філософського каменя все зможу перетворити на золото!
Патетична промова втомила алхіміка. Він витер рясний піт з чола і вже було розкрив рота, щоб повести далі мову про безмежні можливості, які ховає в собі філософський камінь, але капітан грубо обірвав його:
— Годі, усе це я чую вже не вперше. Базікаєш уміло, а як до діла… Одне слово, йди геть, я стомився.
Федя вже почав дрімати, коли двері прочинилися і в окутану мороком каюту хтось увійшов. Кудряш підвівся на лікті, прислухався.
— Дон Дієго, ви спите? — почувся стурбований шепіт.
— Це ти, Доменіко? — озвався капітан. — Чого тобі треба?
— Щойно я сам бачив, як Педро шепотівся з Альфонсо. Гадаю, вони задумали щось проти вашої милості. Даремно ви простили його, дон Дієго…
— Говори тихіше, герцог спить, — попередив капітан. — Я хоч зараз готовий повісити Педро, але ти ж чув: зірки веліли вибачити образу. Доведеться стерпіти до приходу в Севілью. Пильно стеж за ним і доповідай кожного дня. До Педро у мене давно вже підозра. Певен, що він запродав свою душу нечистому…
— Авжеж, — підхопив Доменіко, — він не вірить у господа…
— Він єретик, — гнівно шепнув Дієго, — і як тільки повернемось до Іспанії, я передам його в руки святої інквізиції…
— Хе-хе, — вдоволено хихикнув Доменіко й улесливо додав: — мудро вирішили, ваша милість… Там жартувати не люблять і зуміють йому розв’язати язика… А як же з хлопчиком? Що думаєте з ним робити?
Федя затамував подих. Серце його шалено калатало, в голові забилися тривожні думки. Невже і його разом з Педро віддадуть до лап інквізиторів, про жорстокість яких він читав у підручнику історії?
— Герцог молодець, — почув Кудряш капітанів голос. — Видно, що з благородної сім’ї. Які знання! Хлопчисько, а знає більше, ніж Гуго. Алхімік визнав це, хоч йому, мабуть, і не хотілося. Мені неймовірно пощастило: славна пташка залетіла до клітки, дешево її не віддам. Добрий викуп матиму… Завтра ж вранці нагадай мені — треба дізнатися, де знаходяться володіння його батька. А зараз бувай здоров. Я спатиму…
Незабаром у каюті запанувала тиша. Капітан заснув.
Федя лежав із розплющеними очима. “Як мені бути завтра? — думав він. — Що сказати капітанові, коли спитає, звідки я? Треба щось придумати… Але що? Адже не скажеш: я з Києва або з “Променистого…”
І раптом Кудряш посміхнувся думці, що несподівано з’явилася в голові: “Скажу, що я з країни Променистеанії… Обдурю, а там видно буде…”
Розділ восьмий
Федя стає рабовласником
Кудряш проснувся від дотику чиєїсь руки. Розплющивши очі, він побачив капітана.
— Пора снідати, герцог.
— Я зараз, — хлопчик скочив з ліжка, дістав із речового мішка мило, зубну щітку, пасту, рушник і вибіг із каюти.
Був чудовий день. Сонце стояло високо, і в блакитному небі пливли ніжні пір’їсті хмарки. Попутний вітер напинав вітрила. Трохи схилившись на правий бік, каравела легко розсікала хвилі. Вони весело хлюпотіли за кормою. Над кораблем, ледве не черкнувшись об щоглу, швидко пронісся дивний птах. Добре видно було його довгі гострі крила, коротку товсту шию, гачкуватий на кінці дзьоб, характерно роздвоєний хвіст. Слідом за першим пролетів другий птах, третій…
“Птахи не залітають далеко у відкрите море, — подумав Федя. — Земля близько…”
Він не мав сумніву, що бачить цих птахів уперше в житті. Й водночас вони здавалися йому давно знайомими своїми характерними обрисами хвоста, схожого на латинську літеру V.
Птахи давно зникли за обрієм, і тільки тоді Федя згадав що про них пише в своїх щоденниках
