одному відомому майстрові. Досить сказати, що із ста тридцяти партій з авторитетами сто дві студент виграв. Людина тонкої інтуїції, гросмейстер гідно оцінив хід білого ферзевого пішака, який спричинив ускладнення на дошці, й перебирав варіанти, щоб знайти безпомилкову контргру. Така можливість нібито існувала, коли білі могли проявити ініціативу на королівському флангу. Проте юний противник несподівано запропонував у жертву слона, і в чорних виникли труднощі. Гросмейстер нахмурився, оцінювально глянув на дебютанта: “Скільки йому років? Тринадцять… чотирнадцять? І такий серйозний… Напевне, як і я, любить зацукровані горіхи. Невже я можу програти цьому… піонерові?” — подумав він і відкинув з чола пасмо волосся.
Хлопчик у синій куртці був зосереджений, блідий від хвилювання і здавався самотнім у переповненому, напружено завмерлому залі. Він нічого не бачив, крім фігур на кожній з шести дошок, поміж якими ходив.
Електроник змужнів у своїй творчості, повторивши тисячі й тисячі історичних шахових партій. Він пам’ятав усі перемоги своїх суперників: знав їхні бійцівські якості, загартовані у вогні турнірної боротьби. Для нього не було несподіванкою, що гросмейстер на другій дошці обрав спокійну систему розвитку гри: екс-чемпіон світу так чудово розставляв свої фігури, що звичайно позбавляв противника змоги активно вести боротьбу, й тут білим — Електроникові — треба було розгадати план дуже сильного позиційного шахіста.
На третій дошці розігрувалася старовинна іспанська партія. Такий початок завжди давав особливу втіху міжнародному гросмейстерові, який часто й досить майстерно застосовував цю зброю в турнірах на різних континентах.
У завжди врівноваженого гросмейстера під час гри було підвищене почуття небезпеки. Поглядаючи на суперника великими сумними очима, він жодним порухом не виказував своїх переживань. Тільки особливе мистецтво захисту в найнапруженіших партіях розкривало болільникам справжні почуття майстра. В партії з Електроником після звичайних ходів на дошці виникла закрита позиція, яка вимагала маневрування в глибині своїх бойових порядків, і шанси сторін нібито були однакові.
Точно кажучи, й гросмейстери й Електроник діяли за однією формулою, на якій базується вся шахова теорія: завжди, в будь-якій позиції існує кращий хід. Кожний гравець, як відомо, прагне виграти, але в поєдинку сильніший противник намагається виграти за мінімальну кількість ходів, а слабший, чинячи опір, прагне відтягнути свою поразку. І, як нерідко траплялося в історії шахів, той, хто програвав, завдяки надзвичайному напруженню сили волі, самодисципліні, тонкому знанню психології противника добивався перемоги, роблячи несподівані, ризиковані, навіть парадоксальні ходи. Машина в грі з людиною не проявляла таких властивостей: у програшних ситуаціях вона була млявим, сіреньким, нецікавим гравцем, якому проста логіка підказувала неминучий програш. Перебравши варіанти, машина звичайно здавалася.
А Електроник, на велику радість свого вчителя Громова, що спостерігав за грою, поводився інакше. Він виявляв ініціативу, йшов на розумний ризик, активно оборонявся — одним словом, виявляв кращі якості шахового бійця в усіх партіях.
Восьмий “Б” роздобув десь дошки, порозставляв фігури й пересував їх, усе ще не знаючи, що сеанс одночасної гри проходить зовсім поряд. Та й гросмейстери навряд чи здогадувалися, що грають не просто з геніальним хлопчиком.
Кількість болільників зростала. Професор Громов здивовано зауважив, що разом з восьмикласниками задумалися над дошкою академік Кримов і піаніст Турін; тут, у натовпі любителів, вони були звичайними болільниками.
Біля електронного табло кипіли пристрасті, виникали стихійні дискусії — вірна ознака того, що напруга гри зростала. Лише комп’ютери “переживали” про себе, програючи партії у своїх схемах, але напружене гудіння свідчило про те, що вони працюють на повну потужність.
Електроник почував незвичайне піднесення і легкість, Вибираючи з безмежної маси варіантів найважливіші й аналізуючи їх моментально — перш ніж зробити черговий хід. У ньому пробудився той важливий для шахіста комбінаційний зір, уміння робити невеликі відкриття у хвилини натхнення, які раніше називав “формулою геніальності”. Формула, котру він так тяжко шукав, не існувала. Але Електроник знав, як математично описати ті творчі процеси переробки інформації, якими він користувався під час гри, коли піднімав руку, щоб пересунути фігуру на чорній або білій клітинці. “Та я ж мислю! — вражено подумав Електроник. — І я знаю, як я мислю!” Це було найважливіше для нього відкриття. Він відчував задоволення.
Тишу в залі порушив грім аплодисментів. Дисципліновані глядачі не стримали своїх емоцій, спостерігаючи, як розвиваються події у третій партії. Тисячі разів випробовував гросмейстер в іспанській партії хід конем, активізуючи свої фігури, і маневр цей звичайно удавався. Але хлопчик у синій куртці несподівано здвоїв пішаки, й вони відразу стали контролювати ряд важливих пунктів у центрі шахової дошки.
Гросмейстер бачив, що білі дістали перевагу, однак не це його хвилювало зараз: юний противник зробив відкриття, знайшов оригінальне рішення, продовжив старовинну іспанську партію сучасним ходом. От чому торжествували глядачі… Гросмейстерові нічого не лишалося, як усміхнутися противникові й зосередитися над новою задачею.
І знову пролунали оплески. Хлопчик виграв на п’ятій дошці! Болільникам неважко було помітити перевагу білих: король чорних не був забезпечений захистом, і ніякої контргри не вийшло. Проте шахісти не люблять категоричних оцінок, тому вони терпляче очікували, поки екс-чемпіон світу не визнав себе переможеним. Це було дивовижно: перемога нікому не відомого хлопчика. Судді лише зараз виявили: вони навіть не знають його прізвища.
У ту мить, коли білі завершували найсильнішу атаку на сусідній дошці, в павільйоні “Електроника” сталася пригода, яка порушила нормальну роботу виставки кіберів. Несподівано для відвідувачів ті комп’ютери, що могли рухатися, заквапилися, ніби по команді, до виходу.
Одним з останніх залишав виставку респектабельний Епікак. Боки його шаріли золотим рум’янцем. Він вигукнув, порівнявшись з Таратаром:
— Ваш Електроник виграє!.. Історичний матч — машина проти гросмейстерів! Я вже повідомив у газети…
— “Життя — це шахова партія”, — процитував Таратар слова Сервантеса, які прийшли йому на думку.
— Уперед! — скомандував Сироїжкін товаришам. — До Електроника!
Комп’ютери появились у залі, коли глядачі аплодували п’ятій перемозі юного гравця; зрозуміло, що на новоприбулих ніхто не звернув уваги. Електроник відразу помітив колег, кивнув їм із сцени. Він подумав: “Чи розуміють вони, чого я навчився?” По зосередженому вигляду автоматів здогадався, що вони аналізували кожний його рух. Він уявив себе збоку — як він робить хід за ходом, примушуючи шахових знаменитостей промовляти одне слово: “Здаюся!” І цієї радісної хвилини послабив увагу, припустився маленької неточності в легкофігурному ендшпілі. Його противник був насторожі й атакував конем на відкритому фланзі.
Усі ще раз переконалися в тому, що навіть талановиті гравці можуть припускатися помилок… Однак як же реагуватиме досвідчений гросмейстер? А той, широко посміхаючись, запропонував хлопчикові нічию. Зал оцінив великодушний жест досвідченого бійця.
— Дозвольте мені, — сказав гросмейстер, коли затихли оплески, — представити переможця цього несподіваного матчу. Здається, — додав він лукаво, — я маю на це право як єдиний учасник, що не програв…
Та насамперед він урочисто підвів хлопчика до своїх колег, і екс-чемпіони потиснули йому руку.
— А тепер, хлопчику, будь ласка, назви себе, — сказав гросмейстер.
— Я — Електроник, — промовив хлопчик із сцени, — помічник учителя математики Таратара.
— Електроник? Як це… зрозуміти? — збентежено запитав один з тих, хто зазнав поразки, і дістав з кишені зім’ятий лист. — Тут, здається, написано ваше ім’я?!
Сивий гросмейстер, знавець іспанської партії, напруженим зусиллям волі примусив себе згадати, з
