пивними пляшками, мовчки сьорбали. Люди обережно обходили двох тремтячих жінок. І тільки один козел клацав мобільним, знімаючи їх на камеру. Гоцик мовчки видер у козла мобільний, викинув у смітник.
Вони не могли прийти до тями. Не могли рухатися і зупинити сліз. Гоцик ледь відірвав їх від землі, повів до автівки. Спочатку всадовив Марічку. Взяв Дору за плечі, дивився в очі.
— Розумієш, що кажу? — запитав суворо.
— Розумію… — Дора забула думати про слова. Самі вилітали.
— Твоя мама зараз не може розмовляти. Розумієш?
— Розумію…
— Не питай поки. Багато чого пережила. Потім… Усе потім. Розумієш?
Дора кивнула чорними кучерями, вирвалася з Гоцикових пазурів, забилася в автівку, припала до мами. Балабонила, не зупинити.
— Матусю, рідненька… Я чекала… Я сподівалася… Не покидай мене! Не покидай! Я розмовляю! Матусю! Ти чуєш? Я розмовляю… Не покидай!
«Ні, не покину!» — Марічка хитала головою затято, обіймала дитину, обціловувала щічки, волосся, плечі, руки…
Гоцик усміхнувся так радісно, ніби щойно врятував цілий світ, а натепер його місія вичерпана — зайвий!
— Піду… — сказав у простір. — Потиняюся…
Полишив Марічку і Дору в автівці.
— Тільки щоб не померли мені від радощів! — гримнув.
Ноги самі привели на Андріївський.
Пнувся на гору, піднімав каміння з розбитої бруківки, укладав рівно, і не тому, що згадав руду гонорову Любу, що вона колись наївно мріяла: вони обов’язково стануть багатими і шанованими. «Е, Любо. То фігня! — сказав Любі подумки. — Або гроші охороняти, або гідність. Певно, у шляхетних справ величезна непоборна інерція. Раз вляпаєшся, до скону штовхатимуть у спину… Наче вже зобов’язаний… І очей не відвести, не заплющити. Вляпуєшся — з однієї халепи в іншу. Ось і каміння… який рік лежить розкидане… Якого біса?!»
Розігнувся посеред узвозу. Вдивився — біля пам’ятника Булгакову двійко хлопців каталися по бруківці, билися люто, німо. «Нормально… — подумав. — Чоловіки за всіх часів силою стосунки з’ясовували…» Та в дупу припікало.
Насупився недобре. Нагору.
— Так, пацани! Тпру! Не до смерті…
Підбіг. Одного за шкірку — відтягнув. Другого ногою буцнув — лежи, не смикайся. З бруківки люто зиркали, задихалися ненавистю Макар і Макс. Макарова правиця безвільно висіла на перев’язі, Макс стирав кров з розбитої губи.
Гоцик розсміявся скептично.
— Привіт, чуваки. За що вбиваємося?..
Макар не відповів. Сперся однією рукою на бруківку, важко сів, намагався підвестися, та лише знову завалився на спину. Макс швидко підскочив. Озирнувся розлючено. Відступив на крок, наче двоє на нього.
— Продане! — вигукнув істерично.
З темряви до трійці уже спішив міцний незворушний чоловік. На ходу діставав зброю. Пук! Гоцикові здалося — то не постріл. То сам він пукнув, бо напередодні горохового супу обжерся. Та в грудях запекло. Й не зойкнув — завалився поряд із Макаром.
Макс уже легко біг геть узвозом долу.
— Файна охорона! — гарячково кидав Продану на ходу. — Маю виконувати твою роботу?..
Макара засліпило. Перед очі — фабрика. Ваня Корбут, яскраві спалахи вогню… До вереску відчайдушно хотілося втекти. Скосив очі — на бруківці лежав недвижний Гоцик. Так близько лежав — плечима одне одного торкалися.
Макар відсахнувся. Перевернувся на живіт, зіп’явся на ноги. «Тікати!» — било у скроні.
Упав на коліна біля Гоцика. Здоровою рукою щосили ляснув здорованя по щоці. Гоцик не реагував.
Здоровою рукою Макар ухопив Гоцика за комір футболки. Спробував зрушити. Де там! Роззирнувся затято. Як і завжди, існувало тільки два шляхи. Можна було легко підштовхнути — і Гоцик сам покотиться долу. А можна було падати від знесилення, але тягнути і тягнути важку ношу наверх…
Макар зціпив зуби, міцніше учепився у комір. Потяг Гоцика нагору.
— Куди… — Гоцик отямився від того, що спину роздирало каміння. «Куди ти тягнеш мене, придурок?!» — хотів кинути Макарові, та сил вистачило лише на одне коротке слово.
Макар хотів відповісти, що до біса скучив за Гоциком. Що можна мати власний день, навіть якщо навкруги тільки тоскна ніч. Що каліцтво — категорія духовна, а компроміси випивають душу до денця. Та сил вистачило лише на одне коротке слово.
— Жити… — прохрипів.
Джерело Книжковий блог http://knygypirat.blogspot.com/
Спасибо, что скачали книгу в бесплатной электронной библиотеке Royallib.ru
