З психологічної точки зору,
впізнання
— це процес, при якому особа сприймає пред’явлені їй об’єкти, зіставляє, порівнює їх з уявними образами об’єктів, які сприйняті нею раніше, і на основі цього доходить висновку про їхню тотожність, схожість чи відмінність. Упізнання здійснюється на підставі перцептивного порівняння образу поточного сприйняття з образом, який зберігається в пам’яті. Об’єктами впізнання можуть бути люди, трупи і частини трупів, тварини, різноманітні предмети, документи, приміщення, ділянки місцевості та ін. Сам процес упізнання здійснюється безпосереднім пред’явленням натуральних об’єктів чи їхніх зображень. Суб’єктами впізнання виступають свідки, потерпілі, підозрювані та обвинувачені.
З позиції змісту впізнання виділяють дві стадії:
2)
— саме впізнання. Впізнання може бути симультанним[5] — це впізнання відразу, в результаті миттєвого збігу образу людини (предмета), що знаходиться в пам’яті особи, яка впізнає, і об’єкта, який їй пред’явлений для впізнання. Впізнання може бути сукцесивним[6] — впізнання проходить поступово, шляхом мисленого порівняння, відбору, зіставлення ознак об’єкта, відбитих в пам’яті і які сприймаються у процесі впізнання.
Впізнання пов’язане з властивістю людини виділяти в об’єкті його стійкі особливості — ознаки (у криміналістиці ці стійкі властивості об’єктів називаються ідентифікаційними ознаками). Всі предмети мають характерні зовнішні властивості, прояви, які дають змогу відрізнити один предмет від іншого. Ознаки можуть бути суттєвими і несуттєвими, властивими і випадковими. Пояснимо це поняття:
•
суттєвою є ознака, яка обов’язково належить предмету за будь- яких умов, ознака, без якої предмет не може існувати, яка відрізняє один предмет від усіх інших;
•
властивою є та ознака, яка належить усім предметам цього класу, але не є суттєвою.
Цілком зрозуміло, що достовірне впізнання може здійснюватися тільки на підставі суттєвих і властивих ознак.
Крім того, розрізняють ознаки достатні й необхідні для впізнання (наприклад, для впізнання людини за її зовнішніми достатніми і необхідними ознаками є характерні особливості її обличчя, описані за системою «словесного портрета»; ознаки тільки одягу не можуть бути достатніми і необхідними). Психологія впізнання багато в чому визначається особливостями особи, яка впізнає, її ставленням до події злочину і самого правопорушника. Суттєво впливає на впізнання тривалість первинного сприйняття: бачив той, хто впізнає, злочинця один раз протягом короткого проміжку часу чи зустрічався з ним багато разів. Складним є і психологічний стан того, хто впізнає, в момент упізнання. Зокрема, він може відчувати страх, оскільки боїться помсти злочинця, його родичів, друзів. Не виключено, що той, хто впізнає, може відчувати і жалість до злочинця у зв’язку з його суворим покаранням у разі викриття. Всі ці психологічні моменти необхідно враховувати слідчому в процесі підготовки і проведення впізнання.
Здійснюваний на попередньому допиті процес опису ознак особи, що впізнає, вимагає, як правило, певної допомоги з боку слідчого. Ця допомога виявляється, як уже зазначалося, у формулюванні «словесного портрета», а також у використанні різноманітних засобів спостереження — фотографій, малюнків, схематичних зображень, діапозитивів тощо.
Відомо, що найбільш інформативними ознаками людини є її обличчя. Спостерігач найчастіше запам’ятовує форму обличчя, носа, величину і форму лоба, брів, рота, губ, підборіддя і колір очей. Опорну базу для впізнання людини за її зовнішністю становлять такі ознаки фізичного вигляду людини, як зріст, колір волосся і очей, форма і величина носа, конфігурація губ. Краще запам’ятовуються особливості зовнішнього вигляду індивідуума в тому разі, коли вони мають відхилення від норми (наприклад, шрам на обличчі, як особлива прикмета, сприятиме розшуку і впізнанню злочинця).
На якість і кількість ознак, які сприймаються при спостереженні, а потім використовуються при впізнанні, впливають такі фактори:
а) вік особи, яка впізнає. Так, неповнолітні, особливо малолітні діти, багато ознак зовнішності дорослої людини при сприйнятті оцінюють хибно. Дитина майже кожну дорослу людину вважає високою; підлітки і юнаки нерідко людей у віці 35–40 років називають старими; літні люди, які виступають у ролі особи, що впізнає, часто применшують вік людей, які молодші за них;
б) життєвий і професійний досвід. Наприклад, діти дуже часто розказують про
