Блудниця вавилонська

громадян по обдертих клубах столичної околиці, тремтіла перед рекетом, ревізорами відьмацьких баронів, вона вела конфіденційні бесіди з дружинами нової політичної еліти, провідників і поводирів нації, класиків літератури і різних мистецтв. Сильні світу цього запрошували її, шикуючись у черги, як душпастиря, замовляли, як дорогі ліки з Тибету. Її везли у шикарних кабріолетах у розкішні квартири і заміські палаци, як возили сто років по розтривоженому передчуттям революції Санкт- Петербургу Григорія Распутіна. На цих, колись недосяжних для неї, простої сільської жінки, емпіреях, її навіть називали Распутін у спідниці, але це порівняння її не ображало. Навпаки, гірше було б, якби порівнювали з якимсь сучасним дурисвітом

* * *

Про всезростаючу славу свою дізнавалася по змінах, які відбувалися із Родіоном. Від усвідомлення її значимості і добрих харчів його роздувало, як дирижабль. Скоро від прищавого хирляка і сліду не зосталося. Угоди про візит великої Марсалії укладав уже не затурканий Родько, а РОДІОН нахабний натоптаний мордоворот із замашками політ технолога-піарщика. Ще б пак! Воно, бачите, в піря вбралося! Авжеж! Бувало, вони обоє з Родіоном місяцями розкошували на дачі в котроїсь із коханок чи молодих дружин олігархів-мільярдерів, або новоспечених політикес-істеричок, розважаючи паній гороскопами, страшилками про потойбіччя, прокляття роду і карму, реінкарнацію, інопланетян та різну іншу нечисть, якої нібито понатикувано за кожним кущем і стільцем, і яка так ічигає, так і чигає на кожного державного мужа і його пасію, так і чекаєслушної нагоди, аби з ніг збити й забрати владу та гроші

Марсалію вражали дві біди поважних дам: глуха, як у танку, самотність (і це з такими можливостями!) і безпросвітна лінь, адже всю цю дурню, якою вона їх страхала за чашкою кави, вони самі могли прочитати в тоненьких брошурках і товстих фоліантах, якими завалені усі книгарні й кіоски Але вони потребували водночас приватного психоаналітика, Шехерезади, кишенькової відьми-чарівниці, цікавої компаньйонки і цебра, в яке можна було злити весь свій житейський неатив, не боячись, що він спливе масним лайном десь колись на якусь поверхню. Марсалія усі ці рідкісні якості щасливо поєднувала у своїй скромній особі, доповнюючи джентльменський набір чернечою відстороненістю від мирських спокус, нечуваним у їхніх колах аскетизмом і здатністю зоставатися непомітною, майже невидимою при всій своїй енеретичній могутності.

Авжеж, Марсалія вміла бути невидимою Бо ніколи не була поважною пані, як усі ці сотничихи, гетьманші-отаманші ніколи не були простими сільськими вчительками, або ж навіки стерли з памяті згадку про це.

На жаль, не всі мрії збулись На жаль Але все одно вона, Марсалія, була на самісінькому Олімпі. Пожила хоч і коротким, але таким яскравим розкішним життям. Казковим життям. І не як приживалка. А як володарка дум. Її шанували. Її, сільську бабу, слухали, роззявивши роти, сильні світу цього! Їй лестили, її друкували. Друкували усе, що вона встигала нашкрябати. Добірку віршів у Літературній Україні Цілу книжку Марсалія і цілюща сила її енеретики за кошти нафтового короля з передмовою вдячного Хомутенка, якому так вдало залагодила гріхи і скандали через них. А як вона ловко врятувала для української політики похряслого в безодні пороку, себто перелюбу, нардепа Блященка? Але це відбулося якось мимохідь. На відкритті виставки столичних художників до чийогось ювілею чи то річниці якоїсь знаменної дати, куди вони забрели із старою Блященковою-Бляшкою під час психотерапевтичного променаду, та ахнула, затулила рота і стала схожа на розвішаних по стінах картинних страхіть. Простеживши за поглядом письменницької дружини, Марсалія побачила те, що законна Бляшка спопеляла очима. Нічого цікавого молоде дівча, але за ним за ним, як на шворці, дибуляв сам Блященко, вдаючи, що вражений апокаліптичними картинами рідної історії.

Наказавши законній Бляшці завмерти, Марсалія, лавіруючи поміж зосереджених відвідувачів, притиснула незаконну розлучницю до стіни і прошепотіла, дивлячись у сіренькі, як і вся її невиразна персона, очка:

Люба панно, вас чекає велике і світле кохання молодого чоловіка з горіховими очима. Він не тутешній. Здалеку. Дуже здалеку, куди ви теж поїдете. Але якийсь старший хрестовий чоловік захоче перешкодити вашому щастю. Він не бажає вам добра, хоч і обіцяє золоті гори. Не слухайте його. Шукайте своє щастя з горіховими очима.

Ви хто? охнула незаконна.

Ваш друг, відповіла луною Марсалія, спостерігаючи, як коханка, змірявши прозрілими очима куцого Блященка, рве до виходу, ніби там, за дверима, вже чекає на неї щастя з горіховими очима. А законна стоїть, вражено роззявлена, щоб потому все життя дякувати чарівниці Марсалії і по секрету розповідати про чародійну силу її відвороту.

А потім як грім з ясного неба скандал з Родіоном на рівному місці, її ганебна втеча додому, приїзд Учителя, тріумфальне повернення до Києва і несподіване призначення нишпоркою при дружині Самого І знову вигнання. Як падіння в прірву І висвячення Родіона-Радька на пророка Родіона Новоявленого І, нарешті, Босяра І ця поденщина це тупе зомбування мізків свідомості одурених, окрадених владою, ще й Богом покараних тупе, цинічне, системнеПлебс, лохи, бики, біомаса, одне слово народ Іноді вона жаліла цей народ, бо сама була ним. Часом не витримувала і зривалася, точніше, вибухало протестом її селянсько-пролетарське походження. Часом любила, бо він годував її. Але переважно ненавиділа за ту святу простоту, наївність, що межувала з тупістю, душевною темрявою, олігофренією І з ненавистю думала, що вони варті, таки варті і злиденного життя, і аморальної влади, і безчесних правителів. І виправдовувала себе, що робить святу справу лікує від здорового глузду, бо якби вони всі прозріли, ці зазомбовані, то б перемерли, перевішались і перестрілялись від жаху, до чого вони дожилися

* * *

Вона, здається, надто далеко зайшла І буквально, і фіурально Вже й не чути голосів, і кущі не шелестять Отак би взяти й піти. І не вернутися. Вийти з лісу оновленою, безіменною, безгрішною без минулого Оселитися десь у горах чи на дніпровському лимані, забрати з лікарні Даночку і жити. Як косиці гірські, як ліліїпольові Божим духом і Його благодаттю. В покаянні, спокутуючи те, про що знає лиш вона і Він

Боже, як вона помилялася, ступаючи на слизьку стезю блуду! Думала з Його волі. Думала, Він благословляє. А Він випробовував її! І цим покидьком Новоявленим теж!

Господи милосердний, прости їй, грішниці великій, блудницітриклятій, невгамовній, що грішить, але й кається, Господи, як вона гіренько, як палко кається!..

Після вигнання з царських палат вона більше не бачилась зУчителем. Тому й підозрювала, що це він покарав її за зраду з Радьком, підсунувши государині Калерію, ту кавалеристку- енкаведистку, що вдавала із себе великого іміджмейкера і ще більшого знавця придворного і міжнародного світського етикету. І все пішло путьом: цариця захопилася світським етикетом, кавалер-дама захопила владу, аМарсалія схопила облизня на все відпущене життя!

Однак могло бути ще гірше, якби її, велику Марсалію, вигнали з царських палат, як шпигунку Ото був би скандал! Не доведи Господи!

Але все одно Марсалія злякалася такого повороту долі. От як воно може бути! Тобі здається, що ти вже на небі, схопила Бога за бороду, і раптом летиш стрімголов і врізаєшся ясним премудрим чолом у купу гною!

Тим паче, що уже таке було!

Вони тільки почали жити, впроваджувати в життя свій проект. Здавалося, все йшло чудово. Родіонову передачу про її чудеса на вимогу начальства було переведено із рубрики У світі цікавого під рубрикуДуховність. Зявилася багата клієнтура. Пішли гроші. Великі гроші. Слухачі засипали листами. Слава її росла І раптом ні з того ні з сього Родіон здурів. І знову вона, боса-простоволоса, притиснувши до грудей Матір Божу, бігла нічним Києвом, ковзаючись та обдираючи ступні примерзлою сніговою кашею, читаючи молитви та проклинаючи звіра, сатану-диявола Радька. Ясно, що пізні перехожі, уздрівши таке, кидалися врозтіч. Тільки один Божий чоловік, благочестивий путник-подорожній, посадив її в останній тролейбус і відвіз до найближчого міліцейського посту.

Доки вона відігрівала душу чаєм, міліціянти стиха пересміювалися, розвеселені натхненними