ЛЮБКО ДЕРЕШ
ГОЛОВА ЯКОВА
Алхімічна комедія
Легальний вхід у летальний вихід
Про нову книгу Любка Дереша «Голова Якова» цікавіше говорити не в контексті еволюції
Дерешевого письма, а в контексті еволюції самого Дереша. «Чудесне дитя» новітньої
української літератури, швидко здобувши розголос і популярність не лише серед
вітчизняних, а й зарубіжних читачів (книги молодого автора перекладені й видані
багатьма мовами), невдовзі зникло з топів літературних дискусій і довкола літературних
тусовок.
Вряди-годи він усе ще з'являється на якихось презентаціях або фестивалях, однак ці
«виходи на публіку» стають дедалі рідкіснішими — замість них в інформаційному обігу
побутують сенсаційні чутки про письменника на кшталт: «Дереш побував на полюсі»,
«Дереш відбув паломництво до Непалу», «Дереш став ченцем у буддійському
монастирі», «Дереш спілкувався із Сай-Баба», «Дереш емігрував до Ізраїлю», «Дереш
подорожує довкола світу на повітряній кулі» тощо. Як і личить жовтим новинам, у
кожному з цих повідомлень є частка правди, але яка саме і в яких пропорціях —
зрозуміти важко.
Цілком очевидне інше: переживши ранній успіх, і побувши певний час кумиром юних
читачів і поїздивши
світами, Любко Дереш, на відміну від більшості його літературних ровесників, не став
плекати медійну популярність і створювати порожні інформаційні приводи в стилістиці
всезагального піару.
Подейкують, він став відлюдником, який дуже неохоче комунікує із соціумом, вкрай
рідко повертаючись до іміджу «молодого просунутого автора». Кажуть, що він узагалі «на
шифрах» і вийти на безпосередній контакт із ним нелегко навіть попри те, що існують
його віртуальні аватари в соцмережах.
Існують припущення, що Дереш заглибився у вивчення й становлення власного «я» такою
мірою, що це просто відсунуло літературні практики на другий план.
Можливо, і ця книга для автора є таким собі другорядним епізодом у невидимому для
нас процесі самовдосконалення, наприклад. Однак і в «Голові Якова» знайдемо багато
свідчень того, що тема пошуків свого «я» — гостро актуальна як для автора, так і для його
персонажів. У цьому сенсі новий роман Дереша є ідеологічним, хай навіть ідеологію цю
відчитує і сповідує лише одна людина — сам автор. Утім, книга пересичена й
загальнодоступними, сказати б — трендовими ідеологемами. Тут і так звана «нова
релігійність», і хіпстерство, і досвід усіляких новітніх «тренінгів», і ще бозна-що. Усе разом
це складає для автора той гумус, з якого врешті повинні прорости його, автора,
індивідуальна ідеологія та приватна, замалим не субстанційна релігійність. А нам,
читачам, залишаються ризиковані подорожі цими розбуялими джунглями соліптичної
целюлози.
Іздрик
И спросит Бог: «Никем не ставший,
зачем ты жил? Что смех твой значит?»
«Я утешал рабов уставших», —
отвечу я. И Бог запдачет.
Игорь Губерман
Епісодій перший