вигляд, важливий для соціального благополуччя.
Пригадуєш білий тюльпан навпроти вікна у флігелі, де ти залишався на ніч? Ранок і
фіранки. Мереживо прикриває голе тіло дівчини. Голий по пояс, ти висовуєшся з вік на і
викрикуєш імена архангелів. Тобі радісно.
Ні, не те, щоб радісно... Ти вище!
Точно. Ти вище! Ти переміг! Ти втік із пастки людського роду. Ти більше не належиш
історії, не належиш анатомії і фізіології. Ти поза цим. Ти живеш у час, коли можна мати дві
голови на плечах і ніхто тобі й слова не скаже. Ти завжди можеш пояснити: одна голова у
мене — емпірична, об'єктивна, але всередині об'єктивної голови у мене складаються
враження, що є голова суб'єктивна, яка суб'єктивно достовірно містить емпіричну голову
всередині себе, як картину, як уявлення. Ти живеш у час, коли нікому не цікаво, що у твоїй
голові. Головне — акуратний одяг, за
яким тебе визнають за нормального.
Усе дуже просто, і це дуже добре.
Там, нагорі, тобі заздрять сонми шестикрилих.
Ти живий, і ти можеш насолоджуватися тварним. Ти НЕ ВОНИ. Ти НЕ БЕЗТІЛЕСНИЙ. У
тебе
є ім'я, але ти вискочив зі списків ямадутів. По тебе не прийдуть. Ти став Sol Ipse, самотньо
існуючим.
Ти обкрутив їх усіх круг пальця.
Відчуття влади. Крик свободи над старим містом.
Над дахами за вікном, над голубами, над дівчинкою з крем-брюле, яка миє чашки після
ранкової кави. Хотілося стиснути її в кулак і відчути, як полізе крізь пальці її крем.
9.
Підтримуючи неперервність, я здійснюю благо. Я заварюю каву, і я спокійний. Я не думаю
про червоні троянди крові на білій сорочці, не думаю про дітовбивства і занедбаність
безсмертної душі, я знаю, що, підтримуючи неперервність, я здійснюю благо.
— Ти в порядку? — спитав у кухні брат. — блідий, як гриб.
— Погано спав, — озвався Яків, не відрии.почи погляду від кавника. Кава от-от мала
підбігти.
Яків п'є каву і мріє про фламандське Відродження. За вікном сіріє ранок. Чути, як у полик
кричить дика гуска.
З Іреною вони одразу ж почали грати у гру, нібито нічого не відбувається і вони просто
друзі. Вона була з Осло, вивчала в Парижі архітектуру і збирала у Львові матеріали для
кандидатської роботи з системи моди. Носила короткі зачіски, малювала губи темно-
бордовим, мала зелені очі, невеликі, всіяні ластовинням груди.
Вона жила на Високому Замку. Вони грали, що вона принцеса, а він нордичний асур, який
приходить серед ночі й убиває дракона своїм теплим пістолетом щастя.
11.
Отже, ти — Ірена.
Моя Амнезія, богиня забуття, ти, котра вийшла з розкроєної модою голови Афродіти, ти, що нагороджуєш терпкими плодами амнезії, ти, що показуєш скандинавське кіно про асів
і велетів, ти, що співаєш Старшу Едду під звуки електро, ти, що знаєш значення фінського
слова toska — відчуття, яке виникає при погляді на засніжене поле в місячну ніч. Ти
нагороджуєш мене забуттям і ніччю душі, ти даєш мені нюхати кору священного тиса, ти
скажеш мені підвісити себе за ногу до Дерева на краю прірви, я знаю, ти зробиш це
ти волшба, ти вьольва, ти вудьва, ти моя Мандрагора
12.
