— …називається «ІСО 54467 А»… — …ну, там про іржавий екскаватор. Ми замікшували потужні гітарні рифи і наклали на них крупним планом кадри гусениць, болтів, вмерзлий в землю ківш — таке. А потім камера від’їжджає, і видно цілу махіну тої залізяки.
Потім знову крупним планом камера напливає на бортовий номер, і хрипкий голос ричить: «І! Ес! О! П’ять чотири!
Чотири шість! Сім! А а а а а а а а а а а а!» — …Так от: закінчили ми його біля обіду. А до того часу п’ятдесят шість годин не спали.
— Депривацією сну займалися, — знову підвертає слівце Олег. — Сам знаєш: знімали, цифрували, мікшували, рендерили, в’ючили… До речі, запрошуємо на презентацію.
— Он як? Презентацію?
— Ну ясно! Сьогодні, у нас на даху. Концерт сферичної шумової музики. Це така нова фіха: ми з Сашком продов жуємо тему, буцім underground себе вичерпав, а натомість почався upperground. Тільки допоможеш нам із drum машинкою, гаразд?
Маестро беззаперечний. Куляста музика — це супер.
— Коротше, Олег! — каже Сашко. — Потім йому розка жемо. Дай я закінчу. Значить, так во, Квант. Слухай далі.
Прокинувся я — на дворі перша ночі. Розбудив Олега, сходили з ним на крапку, прикупили фіміаму, закинулися трамадолом, шоби в горлі не дерло, і воскурили собі. Сидимо, дивимося, шо ми там наапґрейдили про той екскаватор, аж тута на тобі — дзвінок у двері. Ми з Олегом на таких причандалах ціпеніємо, як заціп’янілості в музеї, думаємо — піздєц, мєнти прийшли! Але чуємо — пароль видзвонили.
Так це, виявляється, приходять Вано Романош із Курсантом і приносять до нас трьох чуваків, ледве теплих.
— Серед чуваків, між іншим, одна чувіха…
— Не перебивай. Кладе Вано їхні тіла у нас на підлогу і каже, може, вони у вас позависають, це, мовляв, приїхали друзі з Омська, в’юнком трохи передознулися…
— Квант, а шо, Омськ — це хіба Росія? — знову перебиває Олег.
— О, це вже Внутрішня Монголія. Сама назва яка трансцендентна — Омммммммм… ск. — …то ми з Олегом, значить, поселили їх у нашому лабіринті. Шо нам, шкода? Вони ще, правда, звідти не вибралися. Як не знайдуть дорогу у вітальню до обіду, організуємо рятувальну експедицію.
— На пошуки друзів з Омська, — підтвердив Олег. — Прикинь, лазити накуреним по нашій квартирі — як би ти це назвав?..
— Камікадзе експірієнс, — підказує Сашко. — Стопудово.
Можна шоу організовувати.
Маестро делікатно притуляє до вуст бульбулятор і робить неслабу (як на таку ранкову пору) тягу. У цей момент Олег і Сашко замовкають у пошані. У світлі червоно синіх променів дим із ковпачка в’ється, наче сім’яна рідина морської зірки з безодень океану. Маестро повертає бульбік і жестом спонукає продовжувати. У голові тріщить лічиль ник Гейґера. Під нігтями німіє час.
— Слухай, які дальше малімони були! Поселили ми в себе тих омців. Вони, бідаки, такі вже пропацючені були, такі розпенцачені, шо ледве на ногах трималися. То зразу ж спатки лягли.
— Точніше, ми з Ваном перетягли. А Курсант тільки стояв і свою шапку вушанку рукою притримував. — …я тій дівчинці свого коца дав, того, шо з моржом…
— Та не перебивай. Повертаємося на канапу, покурили ше. Аж тут сумніви починають брати: були ті омці направду, чи то загрицало нас наніц. І тут нас як не висадить, як не дойде! Думаємо: ніх х хуя собі накрило нас — вигнали собі, буцімто серед ночі приїхали якісь хіпаблуди з Омська! Але йти у лабіринт ше раз, провіряти — знаєш, як страшно? Там привид ходить. Ну, ми давай, шоби страх прогнати, вирішили діафільми дитячі через діапроектор дивитися. Ми, як малі були, нам тато їх дофіґа накупив. Дивимося перший діафільм, «Лисичка сестричка».
— А ми якраз Хєндрикса, блін, minimal dub remix поста вили… Самі зварганили! — … і врубали «Foxy Lady»! І тут, курва, до нас доходить, що діафільм абсолютно лягає на музику — один до одного!
