Масони похєрені на ритуалах.
— А ти це серйозно? А шо, я би не проти відділитися! — з великими червоними очима відповідає Сашко.
— А шо, не віриш? — маестро й сам з недовірою дивиться на Сашка. — Це ж елементарно. Масони скрізь. От візьмімо…
На хвильку маестро віддається польоту мислі.
— Ну от. Бачиш? — маестро показує пальцем на розкладну канапу, де вони лежали останню годину. — Перед вами — найгнітючіший, а потому найвдаліший проект злих ґеніїв із КҐБ. А іменно — полка над ліжком. Точніше, над твоєю головою. Спробуйте самі здогадатися, куди вони вели з цією поличкою. Кажде утро ти просинаєшся і перше, що бачиш — опосрєдствоване присутствіє органів у твоїй кімнаті. Вони — це межа, вище якої підійматися означає боляче стукатися.
А ше врахуй усі ті фарфорові уточки, качечки, писаночки, пивні пляшечки, попільнички з попільцем і так далії, по лібрето. Кажде утро, старий. Кажде утро.
— Кажде утро?
— Ка а а ажде утро!
Маестро з абсолютно серйозним виразом киває. Кілька секунд він бореться з бажанням порадити Коклюшеві сходити до лікаря і перевірити нирки — у нього, мовляв, дар від бабки — але вигадує щось набагато краще:
— До слова, хлоп’ята, ви б не відмовилися замутити зі мною одну пантомімку? У мене єсть тут кілька інтересних ідей. Не буду скривати, це пов’язано з «Неопублом».
При згадці про «Неопубл» брати Коклюші стихають, як малі діти.
— Главне там — органічно рольку зіграти. Ну, ви пойняли, да? Ви риб’ята талановиті. Вам це ні капельки тяжко не буде.
Да.
Маестро хвилю совається застеленою целофанами канапою. Він думає, яку б цікаву штуку встругнути з Коклюшом енурезником.
Маестро завмирає і розпливається в посмішці.
— Тобі, Олежик, у мене особливі побажання.
Олег втискається у канапу, пробуючи уникнути долі. Але маестро невблаганний. Він посміхається.
— То ти погоджуєсся?
— А шо треба робити?
— Нє, спершу кажи, чи погоджуєсся. Кажи: хочеш померти героєм і попасти в мій безсмертний «Неопубл»?
Олежик вагається: мабуть, і справді не знає, чи варто жити далі, коли вже трапилась така нагода.
Киває.
Маестро муркоче до себе ласкаві й ніжні слова любові.
— Отож, добродію глубокоуважаємий. Тобі судилося відправитись у тил врага. Будеш работати під прикриттям.
Себто під псеудом.
Очі Олежика ясніють:
— Під криптонімом! — шепоче він. В очах спалахує вогонь.
— Да. Іменно так. Під криптонімом, якщо завгодно. От, почнемо прямо зараз. Скажи: тобі нравиться ім’я «Антон»? 4 і 5 Маестро переводить свій зміїно окулярний погляд на стіну цього барлогу і спотикається об свіжий доробок антиодудів: збільшена до розмірів плаката поштова марка.
На марці зображені космічна станція «СОЮЗ Т 11» і двоє космонавтів у шоломах. Маестро придивляється і зауважує в руці одного семилисник ґанджу. Маестро поправляє окуляри і з непідробним здивуванням впізнає у космо навтах Сашка та Олега. Під маркою напис:
