ближче до локомотива, в котрійсь із засраних параш криється портал прямісінько в пекло, звідки ці функціонери Люципера й приперлися на перекур.

2

На перон вона вийшла з помітним полегшенням. З гір тягнуло холодом.

3

Ноги її вже відчували втому.

Полотно колії знайшлося, коли сонце минуло зеніт. За останні три години блукань горами її наплічник відчутно полегшав — там залишалося якихось три пляшки пива.

Вуйко Юлік, завгосп і хіпан, товстунець і веселун екстраверт, відійшов на кілька кроків убік — відлити. Робив він це діло напрочуд артистично: манірно розстібав ремінь, з виразом благання про милість богів закидав голову до сосен, з виглядом битого бітломана кивав у такт пругкому шумові сечі по моху. Для досвідченого ока цей драмгурток свідчив про одне: вуйко Юлік набрався.

На плече тим часом упало яскраве червоно чорне сонечко. Втягнуло крильця і поповзло за шию. Поруч, під буком, вуйко голосно, зі смаком зітхнув, ніби після сечо спускання в легенях зібрався млосний вихлоп, струсив невидиме щупальце і почав заправлятися.

Тереза дістала з кишені м’яту пачку «Прилук», добула пштричком погнуту цигарку і недбало вставила ту в кутик рота.

— О! — коли вуйко побачив цей жест, його очі спалахнули. — І мені так! Як хуліганові!

Терезка приліпила до пересохлих вуйкових вуст сиґарету і припалила сірником на двох. Вуйко Юлік по школярськи витягнув губи і випустив дим. Він глянув на своє відобра ження у сонячних окулярях Терезки і з блаженною посміш кою підтягнув штани.

— Ти мене звільняєш, Терезко. От ніхто так не вміє, як ти, їй Богу, — сказав вуйко і виконав довкола неї невеличкий танок п’яної бджоли. При цьому вуйко вимахував нижньою губою, до якої прилипла папіроска. Папіроска смикалася як жива. Вуйко махав долоньками на єврейський манір і крутив задом. Було весело.

Терезка гмикнула. Затяглась «прилучиною» і по бандит ськи схаркнула.

— Я себе зараз такккою хіппіскою почуваю, шо то капець! — довірливо сказала вона. Ці слова мали слугувати своєрідним камертоном, за яким вуйко будував подальші речитативи. — От повернемося на хату, включиш мені Боба Дилана, гаразд?..

— Тю, питаєш! Ти ж знаєш, ми з тобою зараз — останні хіпі. Останні якшо не в Україні, то у Львівській області точно. Думаєш, зараз ше хтось нашу музику слухає? ТА НІ ФІ ГА! Це тільки ми такі к кллльові… Ббоже боже! Поду мати тільки: єдині у всій Львівській області, хто ше слухає «Джеферсонс ейрплейн»! І перші почали, блін!

— Як у Біблії, — підкинула дровець Терезка. — Будьмо уважні: з землі прийшли, в землю вернемось.

— А «Пінк Флойда» все одно слухати будемо.

— Точно! Скажу тобі щиро, — Терезка пацнула вуйка по плечу. — Ми з тобою, вуйку, такі класні…

На вуйковому лиці розлилася посмішка: «Оо о о ооо! Ну такі і і і вже кла а а асні!..». Вуйкові кортіло обійняти цілий світ, вловити момент звільнення кожною чутливою волоси ною свого тіла.

— Боже, які ми класні, — нагадала Терезка і покосилася на вуйка. — Вуйку! Ми вільні! Ні жони твоєї вольтанутої, ні роботи, ні школи! А музика? Ах, ах, яка з нами божественна музика, вуйку! Ах, «Джетро

Вы читаете Архе
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

1

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату