сидять, чекають, коли ж він видихне, час іде, нарешті чувак видихає дим і починає тихенько так підсміюватися. Потім голосно ірже. Потім він регоче, як несповна розуму, і голосно вигукує: «WHAT A BEAUTI FUL LIFE!!!». Тут з’являються обкладинка свіжого випуску журналу, там якась «Бурда мода» чи альманах «Пізнайко», і титри англійською:
We also think that way — Ого, нівроку! Хоч, як на мене, надто буржуазно. Я от, наприклад, вже таку собі бачу: ніби ідуть лісом двоє грибників і нічого не можуть знайти. Стають отак біля берізки, заморилися, поспиралися на патички, на порожні лубочки втикають. Тут один каже: «От зараз би піци». А другий в’їдливо так відповідає: «Ахуїци, бля!». І разом, мов осяяні, вигукують: «Піца «Ахуїца»! Хтось набирає по мобільнику номер, замовляє піцу ахуїцу з грибами і сиром, і ми вже бачимо, як поміж берізками біжить пінгвін зі срібною тацею на піднятому крилі. Підбігає до охуїлих грибників, знімає з таці покришку, а там — паруюча духмяна піца. Грибники беруть по шматочку і кусають, примовляючи:
«Справжня піца — піца «Ахуїца»!
Терезка засміялася, а вуйко знову зупинився попісяти.
— «Пиво «Львівське», — сказав він, заправляючи майку в штани. — Відчуй полегшення!» Між іншим, можу тобі ше одну запропонувати: стоять двоє чуваків над панорамою нічного міста. Асоціативний ряд — декаданс там, екологічна катастрофа, торжество тєхнікі над чєловєком… Лиця в чуваків задумані й одухотворені величністю занепаду. Один так риторично воздіває руку над містом і запитує: «Май бутнє..?». А інший з таким пафосом йому: «ВІДСУТНЄ!!!». І напис: «ЙОГУРТ «БАБАЙ». УПИР СЕРЕД ЧУМИ».
— Нівроку так. Колись я теж так забавлялася, коли по місту сама лазила. Теж одну, дуже концептуальну, при думала. Якраз вкладається в рамки русинського імпре сіонізму, чи як там було.
— А ну давай.
— Ну, уяви таке. Вздовж Берлінської стіни бредуть собі двоє типків, курять якусь папіроску на двох і копають поперед себе бляшанку з під «Кока коли». Ідуть, ідуть, ідуть… На стіні пістрявіють антифашистські ґраффіті. Стіна довга довга… Ідуть, копають, курять… Ідуть… копають… курять… Ідуть. Копають. Курять. По двадцяти хвилинах такого ненав’язливого відеоряду один закумарений чувак, не витягуючи рук із кишень, копає бляшанку з під «Коки» сильніше, і та відлітає десь убік. Слоган: PEPSI. FUCK IT!
Вуйко радісно кивнув.
— Винятково для галицької ментальности рекомендую:
ПЕПСІ. ПОХУЙ! — додав він, люто розкурюючи чергову цигарку, ніби висмоктуючи з неї душу. — У принципі, радикально. Але можна й жорсткіше. Значить, так: панорама Єрусалима. Над Голгофою сідає сонце, і силуети хрестів на ній геть чорні. Камера показує лиця двох розіп’ятих мучеників — вони виснажені болем і сонцем. Їхні губи потріскалися від спраги. Камера показує центральний хрест… але він порожній! Наступний кадр — гурт римських воїнів оточив Ісуса. Хтось пригощає Його «Спрайтом», решта дружньо плескають Христа по плечі. Ісус із насолодою робить ковток і відригує. Всі сміються. Грає увертюра з «Jesus Christ Superstar». На вечірньому небі спалахує напис:
SPRITE
ІМІДЖ — НІЩО. СЛУХАЙСЯ СПРАГИ!
6
Наступної, четвертої по рахунку секунди, обидвоє різко зупинилися, зачакловані. Ноги вийшли на просіку, й очам відкрилося те, про що не хотів говорити завчасу вуйцьо Юлік.
Колія закінч увалася тупиком. Дерев’яна загорода, помальована колись чорними і білими смугами, помітно вицвіла й облущилась.
Тупик, остаточна зупинка. Найколосальніше: те, що не вкладається в рамки уявлень про Карпати.
