Я Є. Розуміння того, що означаюче й означуване тотожні у своєму прояв ленні, у Слові.

— Але ж, — зауважує маестро. — Є місця, де спочатку було СЛОВО, а є й такі, де спочатку СЛОВА не було… На те вона й безмежність а я от тієї фішки зі стихіями не зрозуміла… — по якійсь паузі знову озивається Терезка.

— Це визначається твоїм способом сприйняття. Такого ну дуже глибинного. Люди вогню бачать світ як язики полум’я, як відблиски на скелі… От Платон — він, наприк лад, був Вогонь. Ну, і так далі: водяні люди сприймають світ мокрими мазками, повітряні — аерозольним зависом, земляні — як статичні струни натягу. Ну, ти вкинулася?

Стихія, що стоїть за людиною, пронизує її силою свого притягання. Я як Вогонь не можу пояснити тобі, істоті Води, як ти бачиш світ. Коли мені вдасться побачити світ як одночасне поєднання чотирьох знаків стихій, мене тут не стане.

— А де тебе стане?

— N o w. H e r e, — я киваю за темний горизонт. — N o w h e r e[19] , а от коли я зайшла в ту світлу кімнату, таку свіжу, там на стіні була написана якась фраза… У вас теж були схожі причандали?

— Ну та. Це, так би мовити, місця направленої інтер претації. Наперед визначено не що, але як ти це бачитимеш.

Тамта кімната — місце, де Першознак безпосередньо торкається поверхні твого сприйняття. Це як відбиток пальця Бога — коли ти бачиш Його, ти не можеш продов жувати переконувати себе, буцім бачиш просто чорнильну пляму.

— Але якшо ти баран, то тобі й Бог — шо хот дог.

Терезка переварює інформацію. Її лице розгладжується, і вона продовжує мою думку:

— Та тут можна копнути і глибше!.. Якщо слова — це раціо, а розуміння слів — те, інше, ВЕЛИКЕ НЕЛІНІЙНЕ, то можна сказати, що такі місця — точки дотику плюс і мінус безконечності…

— Саме так! Парадокс — це нелінійна форма паліндрома.

Ну, як прозоре дзеркало. З одного боку в нього вдивляємося ми, а з протилежного до нього припав Бог нате краще яблучка поїжте, — маестро простягає нам по яблукові.

Терезка гризе і думає невідомо що, Мендєлєєв натирає рукавом своє яблуко до блиску.

— Досить солодкі, як на мене. А де, ти скажи, ябка дістав?

Маестро невизначено махає головою.

— Там лежали… Назбирав. Там їх узагалі цілий сад.

Ніштяковий садочок… — І вужака отакенний повзає! — підтримую я. — А винце, яке ви там з Дімичем замутили, воно як?

— Ах, вінчік! — і маестро витягає з за пазухи пляшку портвейну. — Казав я тобі, Дімка: істіна завісіт от полноти налітого стакана. А ти, дурний, впирався…

Вчитися тобі ше і вчитися.

Він закидає голову і могутніми ковтками споловинює вміст. Ми по черзі робимо кілька ковтків (кислячок — мабуть, ще не перебродило). Терезка, до якої пляшка доходить в останню чергу, глипає на етикетку.

— Портвейн «Адонаі полусладке»?

Маестро киває головою і, щоб Терезка не побачила його посмішки, відводить погляд убік.

— Ти краще розкажи Терезі, — він робить черговий ковток і дивиться на Дімича. — Розкажи, як ти дойшов до того, шо з ненормальними на цвинтарі людей закопуєш. А ми собі винцем побалуємось. Дай прикурю.

— Зараз, — намагається зосередитися Дмитро Іванович. — Я приготував тобі красивий посил. Спеціально для Терезки від гаспадіна Мендєлєєва.

Вы читаете Архе
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

1

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату