Мовчання адресоване мені

розчиняється в чаї
а зубочистка нiяк не знаходиться
до чоловiка пiдходить жiнка
i протягує йому сiрника
чоловiк вдячно усмiхається
вiн випиває свiй чай
питає як звати жiнку
або ж тiльки цiлує її бiля вуха
i вони йдуть шукати мiсце
де могли б навзаєм покохатися
цей однорукий
iз сiрником у зубах
чоловiк щасливий

щораз хтось висмикує
стежку з-пiд нiг
наче килимову дорiжку
i чоловiк втрачає рiвновагу
заточується незграбно падає
зустрiчнi оминають чоловiка
однi лаються другi смiються
третi з огидою п’яницею обзивають
а бiльшiсть байдуже не помiчають
чоловiк силиться добути слово
язик йому заплiтається
i вiн белькоче щось нерозбiрливе
чи то смiється чи то плаче
i тiльки стара згорблена бабця
з вицвiлими очима
опираючись на курячу лапу костура
прошамкотiла спiвчутливо
до чого тiльки не доводить
людину любов

чоловiк повертається
жене перед себе вiдлуння
власних крокiв
мощеною бруком нiчною вулицею
але повiльно не кваплячись
як женуть увечерi з пасовиська
череду обтяжених вименем корiв
чоловiка не видно
всi лiхтарi пiдтягнулися