Мовчання адресоване мені

на що зайцi приязно посмiхалися
хiба ж ми не люди

найбiльше з усякої їжi
заєць любив рибу
хоч i нiколи її не їв
i майже не нюхав
лише якось у дитинствi
здалеку бачив
вiн приховував свою любов
спочатку вiд батькiв
потiм вiд дружини
нарештi вiд дiтей
коли заєць дивився на моркву
йому ввижалася риба
вона снилася йому ночами
запоморочливо пахла
аби не видати себе словом
заєць мало розмовляв
рiдко з’являвся на люди
його серце жило в п’ятах
вiн тремтiв од страху
що не вистоїть проти спокуси
та ще бiльше боявся
бути викритим
i все-таки пiддавався
розпуснiй насолодi
i думав марив снив рибою
але так i помер її не скуштувавши
i не знати чи перемiг вiн себе
чи зазнав поразки

про що ти думаєш
запитав у зайця подорожнiй
про життя прошепелявив заєць
тому ти й усього боїшся
нема нiчого шкiдливiшого
анiж думати про життя
думай про смерть
порадив зайцевi подорожнiй
ця думка якнайкраще сформує
в тобi фiлософське ставлення
до життя