Мовчання адресоване мені

Мене врятує не коса
твоя, не очi… Вовком чую:
мене нiхто вже не врятує,
якщо я не врятуюсь сам.
Мене врятують не уста
твої, не руки…Чую, чую:
мене врятує лише та,
котра нiкого не рятує.

Нi, то не осiнь.
Сьогоднi осенi не буде.
Солома золота у золотiм волоссi
i золота печаль у грудях.
Не буде осенi нiколи.
Лише коротка тiнь вiд лiта…
I дiти не пiдуть до школи,
i бiль забудеться болiти.

у цьому свiтi все уже було
задовго анiж починало бути
чiпляюся зубами за стебло
метеликом i каменем забутий
чiпляюся зубами за травинку
над головою розцвiтає мак
i макiвки старої половинка
на свiтi все було але не так

не гасять щем спиртнi напої
чим тiльки вже не убивав
упасти б в небо головою
щоб розкололась голова
i загубитися в травi
аби тебе любити звiдти
та тiльки дощ у головi
i вiтер