Мовчання адресоване мені

Ще вчора я квiтки їв
iз рук твоїх.
Сьогоднi красень Київ
тобi пiд ноги лiг.
Упала ниць столиця,
лежить, мов собача…
I тiльки тiнь на лицях,
i тiльки бiль в очах.
Як лiсове озерце
враз вигулькнув майдан.
Пiд ноги впало серце,
i покотивсь каштан.
Думки волають хором,
як веснянi коти…
Це лиш уява хвора,
це страх мiй покотивсь.
Тебе вiтає Київ,
у тебе рандеву…
Ще вчора я квiтки їв,
а нинi їм траву.

Ти сьогоднi будеш синя,
i тобi не буде меж,
ти сьогоднi свого сина
цiлувати не прийдеш.
Я сьогоднi буду бiлим,
в бiле вибiлю життя.
Лише губи почорнiли -
не цiлованi дитям.
Не цiлований дочкою,
синiй бiль i бiла синь…
Доня сина заспокоїть,
заспокоїть доню син.
Заспiває синя птаха,
голос бiлої зiйшов…
Ми, обнявшись, йдем на плаху
помирати за любов.

Я дослухаюся ходи,