Мовчання адресоване мені

я наслухаю кроки.
Та тiльки дощ худий
мене цiлує в око.
Цiлує дощ у нiс,
дощ слинить менi вухо.
Та скiльки я не слухав -
не чулося менi…
Ти з’явишся без звуку -
кульбабка золота -
спочатку прийдуть руки,
а потiм i уста.
Коли мене цiлуєш,
то трiо голубiв
вклоняється тобi
й спiває алiлуя.

Люблю в тобi не жiнку, а дитину -
маленьке диво з дитсадочка,
люблю в тобi тебе i дочку,
i голос твiй з бурштину.
Тебе в тобi - немов зернят у колосi,
як зiр на небi, як дерев у лiсi…
Дитя, ти - найдорожче,
найцiннiший -
бурштин iз твого голосу.

намальоване око клiпає
упав навколiшки стiлець
звелася тиша нанiвець
вiн був калiкою
жiнки iдуть на рiчку прати
видзвонюють грудьми i спiдницями
вiн був калiкою мiсцями
а так хотiлось бути братом

Це вишивання мукою,
цi очi на фiранцi…
Ну ось, вiн знову стукає,
запрошує на танцi.
За бiлою фiранкою,