минули три тижні, вона разом із економкою поїхала в Лондон. Там місіс Майклсон дала міс Голкомб свою адресу на випадок, якщо вона знадобиться в майбутньому, і жінки розлучились.
Попрощавшися з економкою, міс Голкомб негайно вирушила до юридичної контори Гілмора й Кірла порадитися з останнім, оскільки містер Гілмор був відсутній. Вона сказала містерові Кірлу про те, що вважала за необхідне приховати від усіх (включаючи й економку місіс Майклсон), про свої підозри з приводу обставин, за яких нібито сталася смерть леді Глайд. Містер Кірл, який ще раніше довів свою готовність по-дружньому служити інтересам міс Голкомб, поспішив навести довідки — ті, що їх дозволяв зробити делікатний і небезпечний характер дорученої йому справи.
Щоб вичерпати цю тему, слід згадати, що граф Фоско якнайлюб'язніше відгукнувся на лист містера Кірла, який від імені міс Голкомб цікавився невідомими його клієнтці подробицями смерті леді Глайд. Містер Кірл також зв'язався з лікарем Гудріком та обома служницями графа Фоско. З огляду на неможливість визначити точну дату від'їзду леді Глайд із Блеквотер-Парку, а також на підставі свідчень лікаря й служниць, добровільних пояснень графа Фоско та його дружини містер Кірл дійшов висновку, що підозри міс Голкомб не мають підстав. Він міг тільки припустити, що тяжкі переживання, викликані втратою сестри, плачевно відбились на її здатності тверезо мислити. І написав їй, що, на його думку, ті жахливі підозри, якими вона поділилася з ним, аніскільки не грунтуються на істинних фактах. Так почалось і закінчилось розслідування, яке провадив компаньйон містера Гілмора.
Тим часом міс Голкомб, повернувшись у Ліммерідж, зібрала там усі додаткові відомості, які тільки могла дістати.
Перше повідомлення про смерть небоги містер Ферлі отримав від своєї сестри, мадам Фоско, але і в цьому листі не були зазначені точні дати. Він дав свою згоду на сестрину пропозицію поховати небіжчицю поруч її матері на цвинтарі в Ліммеріджі. Сам граф Фоско супроводжував труну з останками леді Глайд у Камберленд і був присутній на похороні, що відбувся ЗО липня. На знак пам'яті й шани за труною йшли всі жителі села й околиці. Наступного дня надмогильний напис (попередньо накиданий, як кажуть, рукою рідної тітки покійної пані й схвалений головою родини, містером Ферлі) був викарбуваний на пам'ятнику, що стояв над могилою.
В день похорону й наступного дня граф Фоско гостював у Ліммеріджі, але містер Ферлі не побажав зустрітися з ним особисто. Вони поспілкувалися листовно. У своєму листі граф Фоско ознайомив містера Ферлі з подробицями хвороби й смерті його небоги. В цьому листі теж не вказувались дати, не було в ньому також ніяких нових фактів. Але в приписці до листа йшлося про одну варту уваги обставину. Ішлося про Анну Катерік.
Зміст приписки зводився ось до чого.
Спочатку містерові Ферлі повідомляли, що Анну Катерік (про яку він міг докладно почути від міс Голкомб, коли та приїде в Ліммерідж) вистежено і знайдено в околицях Блеквотер-Парку й повторно поміщено до психіатричної лікарні, звідки вона колись була втекла.
Це була перша частина приписки. А в другій частині містера Ферлі застерігали: душевна хвороба Анни Катерік загострилась від того, що вона довго перебувала на волі без медичної допомоги, і що її божевільна ненависть та підозріливість до сера Персіваля Глайда (яка й раніше була одним із найхарактерніших проявів її божевілля) не тільки збереглася, а й набула тепер нової форми. Нещасна була тепер у владі нової манії, пов'язаної з сером Персівалем, — вона видавала себе за його покійну дружину. Робила вона це, певне, для того, щоб дозолити йому та щоб повеличатись перед іншими хворими й доглядальницями в лікарні. Очевидно, ця ідея виникла в неї після того, як вона добилася таємного побачення з леді Глайд, під час якого спостерегла незвичайну випадкову схожість, що існувала між покійною пані й нею. Дуже й дуже малоймовірно було щоб їй повторно поталанило втекти з божевільні, але вона могла знайти якийсь спосіб докучати рідним покійної леді Глайд листами на цей випадок містера Ферлі й попереджали зарані, як ставитися до тих листів.
Коли міс Голкомб приїхала в Ліммерідж, їй показали цю приписку. А ще їй віддали одежу, в якій леді Глайд виїхала з Блеквотер-Парку, разом з іншими речами, що їх вона привезла з собою з дім своєї тітоньки. Мадам Фоско турботливо їх зібрала й переслала в Камберленд.
Такі були справи, коли міс Голкомб на початку вересня приїхала в Ліммерідж.
Небавом вона знов злягла в ліжко, хвороба її повторилась, ослаблені сили не витримали тяжкого душевного пригнічення, від якого вона тепер страждала. Через місяць, коли вона видужала, її підозри щодо обставин, за яких померла її сестра, зовсім не розвіялись. За цей проміжок часу вона не мала ніяких звісток від сера Персіваля Глайда, зате до неї доходили листи від мадам Фоско, яка вельми люб'язно цікавилася її здоров'ям від імені свого чоловіка й від себе. Замість відповідати на ці листи, міс Голкомб найняла приватного детектива для стеження за будинком у Сент-Джонз-Вуді та за його мешканцями.
Але нічого сумнівного не було виявлено. Ті самі наслідки дало й таємне стеження за місіс Рюбель. Вона і її чоловік прибули в Лондон за півроку до того. Приїхали вони з Ліона й винайняли будинок біля Лестер-Скверу, аби здавати мебльовані кімнати чужоземцям, яких, гадалося, багато наїде у зв'язку з Всесвітньою виставкою 1851 року. Нічого підозрілого про це подружжя не було відомо в окрузі. Вони були скромні люди, вчасно виплачували свою ренту і взагалі поводилися цілком пристойно. Останній запит був про сера Персіваля Глайда. Той поселився в Парижі й спокійно жив собі в невеличкому колі друзів — англійців та французів.
Зазнавши невдачі повсюди, але не можучи заспокоїтись, міс Голкомб надумала тоді поїхати до психіатричної лікарні, де, як було їй відомо, перебувала вдруге запроторена туди Анна Катерік. Вона й раніше дуже цікавилась цією жінкою. Тепер вона мала ще й дві конкретні причини для своєї цікавості. По-перше, міс Голкомб хотіла переконатись, чи й справді Анна Катерік видає себе за леді Глайд, а по-друге (якщо так було насправді), міс Голкомб хотіла з'ясувати, чому все-таки ця нещасна намагається всіх ошукати.
Хоча граф Фоско у своєму листі до містера Ферлі не вказував адреси лікарні, це важливе умовчання не стало перешкодою для міс Голкомб. Коли Волтер Гартрайт зустрів Анну Катерік у Ліммеріджі, вона розповіла йому, де знаходиться дім для божевільних. Міс Голкомб тоді ж записала цю адресу до свого щоденника разом з іншими подробицями того побачення достеменно так, як почула це з вуст самого Волтера Гартрайта. Тож вона переглянула щоденника, виписала адресу і, прихопивши замість рекомендації, що могла б їй знадобитись, графового листа до містера Ферлі, одинадцятого жовтня поїхала до психіатричної лікарні.
Надвечір того дня вона прибула в Лондон. Вона мала намір заночувати у старої гувернантки леді Глайд. Але місіс Везі так розхвилювалась, побачивши найближчу подругу й сестру своєї померлої вихованки, що міс Голкомб розсудливо передумала ночувати у неї, а, на пораду одруженої сестри місіс Везі, найняла на ніч номер в одному солідному готелі неподалік. Наступного ранку вона поїхала до лікарні, що знаходилася в лондонських околицях, на північ від столиці.
Її негайно провели до директора (він же заразом і власник) притулку для божевільних.
Спочатку він, здавалось, був рішуче проти того, щоб дозволити їй побачення із своєю пацієнткою. Та коли міс Голкомб показала йому приписку до листа графа Фоско й нагадала йому, що вона і є та сама міс Голкомб, яка там згадується, і до того ж близька родичка покійної леді Глайд, тому з родинних причин, природно, цікавиться самооманою Анни Катерік — її присвоєнням собі імені небіжчиці, — тон і манери директора лікарні змінились, він перестав заперечувати. Напевне, він відчув, що за таких обставин його категорична відмова буде не просто нечемністю, але може й справити враження, ніби порядки в його закладі не настільки добрі, щоб їх можна було показати шановним відвідувачам.
У самої міс Голкомб склалося враження, що директор лікарні зовсім не втаємничений у задуми сера Персіваля та графа Фоско. Доказом цього було те, що він усе-таки погодився дозволити їй побачення з Анною Катерік, а до того ж охоче розповів, як та повторно опинилася в лікарні, чого, звісно, не зробив би, коли б був спільником сера Персіваля й графа.
Він розказав міс Голкомб, що цього разу Анну Катерік, з усіма необхідними медичними висновками й документами, привіз граф Фоско двадцять сьомого липня. Граф також передав директорові пояснювального листа й прохання прийняти Анну Катерік до лікарні від сера Персіваля Глайда. Приймаючи хвору вдруге, директор лікарні запримітив у ній певні цікаві переміни. Звісно, в його практиці директора психіатричної лікарні такі переміни в його пацієнтах бували досить часто. Душевнохворі, буває, міняються і зовнішньо, і внутрішньо. Вони можуть почуватися то краще, то гірше. Відповідно внутрішні їхні зміни відбиваються на їхньому зовнішньому вигляді. Таке він припускав. Припускав він і те, що манія Анни Катерік могла змінитись,
