а внаслідок цього змінились і її манери, й мова. Але його й досі бентежили іноді певні відмінності між його пацієнткою до того, як вона втекла була з лікарні, й тією ж його пацієнткою після того, як її привезли сюди знов. Ці відмінності були дріб'язкові, їх не описати словами. Звісно, він не міг сказати, що вона була тепер іншого зросту, чи що змінився загальний її вигляд, чи інша тепер була барва очей, кіс, шкіри, інший овал обличчя, — він швидше відчував, ніж бачив якусь у ній переміну. Коротше кажучи, цей випадок був із самого початку цікавий, а нині він здавався просто загадковим.
Не можна сказати, щоб ця розмова бодай частково підготувала міс Голкомб до того, що на неї чекало. Але вона таки справила на неї враження, і то дуже велике. Міс Голкомб так розхвилювалась, що мусила трохи почекати й заспокоїтись, перш ніж піти за директором лікарні до тієї частини будинку, де утримували хворих.
З'ясувалось, що Анна Катерік у цей час саме прогулювалась у лікарняному парку. Одна з доглядальниць зголосилася провести туди міс Голкомб, а директор затримався на кілька хвилин для якоїсь термінової консультації, пообіцявши перегодом приєднатися до міс Голкомб у парку.
Доглядальниця провела міс Голкомб у глиб гарно спланованого парку, а тоді, розглянувшись довкола, звернула на доріжку, облямовану обабіч кущами. Назустріч їм звільна йшли якісь дві жінки. Доглядальниця показала на них і мовила:
— Ото Анна Катерік, мем, а з нею наша працівниця, що наглядає за нею. Вона й відповість вам на всі ваші запитання.
Сказавши це, доглядальниця залишила міс Голкомб і повернулася в приміщення лікарні, до своїх обов'язків.
Якийсь час міс Голкомб ішла назустріч двом жінкам, а ті наближалися до неї. Коли між ними зосталося кроків десять, одна з двох жінок зупинилася на мить, жадібно вп'ялась очима у відвідувачку, а тоді вирвала свою руку з руки доглядальниці й кинулася в обійми міс Голкомб. Тієї миті міс Голкомб упізнала свою сестру — впізнала поховану за життя...
На щастя (для успішного здійснення подальших рішучих задумів міс Голкомб), ніхто, крім доглядальниці, не був при цьому присутній. Доглядальниця, молода жінка, була так вражена тим, що сталось, що спочатку стояла заціпеніла, неспроможна втрутитись. Коли ж вона отямилась, їй довелося рятувати міс Голкомб, яка на мить зомліла, силкуючись не збожеволіти самій від непосильного для неї потрясіння. За кілька хвилин свіже повітря повернуло міс Голкомб її звичайну енергію та мужність, і вона збагнула, що повинна зосередитися тільки на тому, як допомогти своїй нещасній сестрі.
Вона випросила дозвіл поговорити з пацієнткою наодинці за умови, що обидві вони весь час будуть на очах у доглядальниці. Часу для розпитувань не було — його вистачило тільки на те, щоб переконати бідолашну леді Глайд у необхідності тримати себе в руках і запевнити її, що тільки за таких умов сестра зможе негайно їй допомогти, вирятувати з божевільні. Сподіванки на те, що їй пощастить вирватися з лікарні, коли вона буде слухатись сестриних вказівок, було досить, щоб заспокоїти леді Глайд і довести до її розуміння, як саме вона повинна поводитись. Тоді міс Голкомб вернулась до доглядальниці, поклала їй до кишені всі гроші, що мала при собі, — три соверени, — й спитала, коли й де вона могла б порозмовляти з доглядальницею наодинці.
Молода жінка спочатку дуже злякалася, про зустріч і слухати не хотіла. Та коли міс Голкомб запевнила її, що хоче тільки поставити їй кілька запитань, чого не може зробити зараз, бо надто схвильована, й що не має наміру збивати її з пуття, умовляти її порушити свої обов'язки, доглядальниця взяла гроші й пообіцяла зустрітися з міс Голкомб наступного дня о третій годині. Тоді вона зможе вибігти на півгодинки після того як хворі пообідають і дожидатиме пані в тихому куточку за високим муром, що оточував парк. Міс Голкомб устигла тільки сказати, що згодна, й шепнути сестрі, що прийде ще завтра, коли до них підійшов директор лікарні. Він завважив схвильованість відвідувачки, але вона пояснила це тим, що була трохи приголомшена зустріччю з Анною Катерік. Потім вона постаралась піти звідти якомога скоріше — тобто, коли прикликала всю свою мужність, аби змогти розлучитися із своєю нещасною сестрою.
Коли до неї повернулася здатність міркувати, міс Голкомб швидко збагнула, що будь-яка спроба визначити особу леді Гдайд і звільнити її з божевільні законним шляхом, навіть коли й завершиться успіхом, призведе до зволікання, яке може виявитися фатальним для сестриних розумових здібностей, уже частково порушених тим жахливим становищем, у якому вона перебувала. Поки міс Голкомб дісталася до Лондона, вона твердо вирішила визволити леді Глайд із психіатричної лікарні таємно, з допомогою доглядальниці.
Вона зараз же звернулася до свого біржового маклера й реалізувала ту невелику власність, яку мала, діставши трохи менше семисот фунтів готівкою. Ладна віддати всі гроші, до останнього фартинга, за визволення сестри, вона наступного дня, прихопивши з собою всю ту суму, виїхала на призначену їй зустріч за муром лікарні.
Доглядальниця була вже там. Обережними розпитами міс Голкомб помалу навела розмову на потрібну їй тему. Серед інших подробиць, доглядальниця розказала зокрема, що та доглядальниця, яка відповідала раніше за Анну Катерік, постраждала через її втечу — позбулась місця, хоч була зовсім не винна. Те саме, додала доглядальниця, станеться і з нею, коли Анна Катерік утече знов. А як було їй, доглядальниці, не дорожити своїм місцем, коли вона мала на те ще й особливу причину: вона була заручена, але весілля вони з нареченим усе відкладали, аж поки назбирають дві-три сотні фунтів, щоб відкрити свою крамничку. Молода жінка заробляла добру платню в лікарні й сподівалась, бувши ощадливою, за два роки зібрати грошей на свою пайку до потрібної суми.
Після цих слів доглядальниці міс Голкомб вирішила говорити цілком відверто. Вона заявила, що гадана Анна Катерік насправді її близька родичка, яка попала до психіатричної лікарні через фатальне непорозуміння, й що доглядальниця зробить добре, богоугодне діло, коли допоможе їй визволити сестру. Не встигла та щось заперечити, як міс Голкомб дістала із свого гаманця чотири папірці по сто фунтів кожен і запропонувала їх молодій жінці як винагороду за ризик утратити службу в лікарні.
Вражена й злякана доглядальниця завагалась. Але міс Голкомб наполегливо умовляла її.
— Ви зробите добре діло, — повторяла вона. — Ви допоможете тяжко скривдженій, найнещаснішій жінці на світі. Ось ваша винагорода — гроші на весілля. Приведіть сюди до мене мою сестру, і ці чотири банкноти будуть у ваших руках.
— А ви дасте мені листа, де будуть ці самі ваші слова, щоб я могла показати його моєму нареченому, коли він спитає мене, звідкіля гроші? — спитала доглядальниця.
— Я напишу й принесу вам такого листа з моїм підписом, — запевнила її міс Голкомб.
— Тоді я спробую, — сказала молода жінка.
— Коли?
— Завтра.
Вони швидко домовилися, що міс Голкомб повернеться туди ж наступного ранку й чекатиме, сховавшись за деревами, але тримаючись близько від того тихого куточка під північним муром. Точного часу своєї появи доглядальниця не могла призначити. Обачність вимагала, щоб вона діяла відповідно до обставин, вичікуючи слушної нагоди. Отак умовившись, вони розлучились.
Наступного ранку, близько десятої години, міс Голкомб була в призначеному місці з обіцяним листом і грошима. Вона прождала добрих півтори години. Нарешті доглядальниця швидко вийшла з-за муру, ведучи за руку леді Глайд. Як тільки вони зустрілись, міс Голкомб віддала доглядальниці гроші й листа. Сестри знов були разом.
Із щасливою завбачливістю доглядальниця надягла на леді Глайд своє власне вбрання: капелюшок, вуаль і хустку. Міс Голкомб тільки затримала її на хвилинку, — порадити, як найкраще вчинити, коли втечу виявлять, аби спрямувати розшуки в хибному напрямку. Доглядальниці слід було вернутися до лікарні й розказати в присутності інших працівниць, що Анна Катерік останнім часом питалася про відстань від Лондона до Гемпшіру. Почекавши до останньої хвилини перед тим як втечу Анни Катерік неминуче буде виявлено, вона повинна була сама зняти тривогу й тим відвести від себе підозру в причетності до тієї втечі. Коли директорові лікарні розкажуть, що втікачка заздалегідь питалася про Гемпшір, він, напевне, вирішить, що його пацієнтка, уявляючи себе леді Глайд, повернулася до Блеквотер-Парку, — тож найвірогідніше, що шукатимуть її спочатку саме там.
Доглядальниця погодилась на цю пропозицію залюбки, адже, лишаючись весь час на очах у інших працівниць, вона принаймні показувала себе непричетною до втечі, за яку могла поплатитися, може, й більшим, ніж простою втратою місця. Тож вона хутко повернулася до лікарні, а міс Голкомб негайно повезла
