Що й казати, не вельми підбадьорливий початок розмови!
- Я?.. Я, пані, й сама вже не знаю... - ледь зніяковіла Аліса. - Знаю хіба, ким була сьогодні зранку, але відтоді я, по-моєму, кілька разів мінялася.
- Що ти хочеш цим сказати? - суворо запитала Гусінь. - Ти при своєму глузді?
- Боюсь, пані, що при чужому, - відказала Аліса. - Бачте, я-не зовсім я...
- Не бачу, - сказала Гусінь.
- Боюся, пані, я не зумію висловитися ясніше, - щонайчемніше відповіла Аліса. - Я й сама не все розумію: стільки перетворень за один день будь-кого зіб'ють з пантелику.
- Ба ні! - заперечила Гусінь.
- Може, ви зараз так і не думаєте, - сказала Аліса. - Та коли вам прийде пора обертатися на лялечку (а це, ви знаєте, неминуче), а тоді на метелика, то вам, напевно, буде якось трохи дивно...
- Аж ніяк! - сказала Гусінь.
- Ну, можливо, у вас інші відчуття, - припустила Аліса. - Але я твердо знаю, що почувалася б дуже дивно. [46]
- Ти! - зневажливо кинула Гусінь. - А ти хто така?
Це знов повернуло їх до початку розмови! Алісу трохи дратувала манера Гусені вести розмову.
Випроставшись, вона вельми поважно промовила:
- Гадаю, спершу вам годилося б сказати, хто ви така?
- Чому? - запитала Гусінь.
Питання загнало Алісу в глухий кут. Вона марно шукала якогось переконливого пояснення, а що Гусінь, з усього видно, була в лихому гуморі, то Аліса обернулася й пішла геть.
- Вернися! - гукнула Гусінь їй услід. - Я маю сказати щось важливе.
Це вже був добрий знак, і Аліса повернулася.
- Май терпець! - сказала Гусінь.
- Оце й усе? - спитала Аліса, ледь тамуючи гнів.
- Ні, - відказала Гусінь.
Аліса вирішила трохи потерпіти: робити й так нічого, а раптом Гусінь повідомить щось варте того, щоб його слухати.
Кілька хвилин Гусінь мовчки пахкала димом, нарешті розімкнула руки, вийняла з рота люльку й запитала:
- Отже, на твою думку, ти змінилася, так?
- Боюся, що так, - зітхнула Аліса. - Я щодесять хвилин міняю свій зріст і нічого не пам'ятаю!
- Чому нічого? - запитала Гусінь. [47]
- Ось, наприклад, я пробувала читати напам'ять "Хорошу перепілоньку ", а вийшло казна-що! - журно відповіла Аліса.
- То прочитай "Ти старий любий діду", - запропонувала Гусінь.
Аліса схрестила руки й почала:
- Ти старий, любий діду*, - сказав молодик, -
І волосся у тебе вже сиве.
А стоїш вверх ногами й до цього вже звик, -
На твій вік це не дуже красиво.
- Молодим, - мовив дід, - я боявсь неспроста,
Що це може відбитись на мізку,
Та моя голова - я вже знаю - пуста,
На ній можна стояти без риску.
- Ти старий, - знову каже юнак до дідка, -
І, нівроку, гладкий, як діжчина,
А в переверти йдеш, крутиш хвацько млинка,
Ти скажи мені, в чому причина ?
- Молодим, - мовив дід, - всі суглоби собі
Розтирав я чарівною мастю,
Коли хочеш - за гроші хороші й тобі
Дам коробочку-дві того щастя.
- Ти старий, в тебе щелепи наче й слабкі,
- Я?.. Я, пані, й сама вже не знаю... - ледь зніяковіла Аліса. - Знаю хіба, ким була сьогодні зранку, але відтоді я, по-моєму, кілька разів мінялася.
- Що ти хочеш цим сказати? - суворо запитала Гусінь. - Ти при своєму глузді?
- Боюсь, пані, що при чужому, - відказала Аліса. - Бачте, я-не зовсім я...
- Не бачу, - сказала Гусінь.
- Боюся, пані, я не зумію висловитися ясніше, - щонайчемніше відповіла Аліса. - Я й сама не все розумію: стільки перетворень за один день будь-кого зіб'ють з пантелику.
- Ба ні! - заперечила Гусінь.
- Може, ви зараз так і не думаєте, - сказала Аліса. - Та коли вам прийде пора обертатися на лялечку (а це, ви знаєте, неминуче), а тоді на метелика, то вам, напевно, буде якось трохи дивно...
- Аж ніяк! - сказала Гусінь.
- Ну, можливо, у вас інші відчуття, - припустила Аліса. - Але я твердо знаю, що почувалася б дуже дивно. [46]
- Ти! - зневажливо кинула Гусінь. - А ти хто така?
Це знов повернуло їх до початку розмови! Алісу трохи дратувала манера Гусені вести розмову.
Випроставшись, вона вельми поважно промовила:
- Гадаю, спершу вам годилося б сказати, хто ви така?
- Чому? - запитала Гусінь.
Питання загнало Алісу в глухий кут. Вона марно шукала якогось переконливого пояснення, а що Гусінь, з усього видно, була в лихому гуморі, то Аліса обернулася й пішла геть.
- Вернися! - гукнула Гусінь їй услід. - Я маю сказати щось важливе.
Це вже був добрий знак, і Аліса повернулася.
- Май терпець! - сказала Гусінь.
- Оце й усе? - спитала Аліса, ледь тамуючи гнів.
- Ні, - відказала Гусінь.
Аліса вирішила трохи потерпіти: робити й так нічого, а раптом Гусінь повідомить щось варте того, щоб його слухати.
Кілька хвилин Гусінь мовчки пахкала димом, нарешті розімкнула руки, вийняла з рота люльку й запитала:
- Отже, на твою думку, ти змінилася, так?
- Боюся, що так, - зітхнула Аліса. - Я щодесять хвилин міняю свій зріст і нічого не пам'ятаю!
- Чому нічого? - запитала Гусінь. [47]
- Ось, наприклад, я пробувала читати напам'ять "Хорошу перепілоньку ", а вийшло казна-що! - журно відповіла Аліса.
- То прочитай "Ти старий любий діду", - запропонувала Гусінь.
Аліса схрестила руки й почала:
- Ти старий, любий діду*, - сказав молодик, -
І волосся у тебе вже сиве.
А стоїш вверх ногами й до цього вже звик, -
На твій вік це не дуже красиво.
- Молодим, - мовив дід, - я боявсь неспроста,
Що це може відбитись на мізку,
Та моя голова - я вже знаю - пуста,
На ній можна стояти без риску.
- Ти старий, - знову каже юнак до дідка, -
І, нівроку, гладкий, як діжчина,
А в переверти йдеш, крутиш хвацько млинка,
Ти скажи мені, в чому причина ?
- Молодим, - мовив дід, - всі суглоби собі
Розтирав я чарівною мастю,
Коли хочеш - за гроші хороші й тобі
Дам коробочку-дві того щастя.
- Ти старий, в тебе щелепи наче й слабкі,
Вы читаете Аліса в країні чудес
