минулося перше потрясіння,
ми, звісна річ, рішуче заходилися коло подальших експериментів. Наші дії тепер
були спрямовані проти великого пальця правої ноги. Зроблено надріз над
зовнішньою os sesamoideum pollicis pedis [3 Сесамовидною кісткою великого пальця ноги (латин.). ], і тим самим оголено корінь musculus abductus [4 Відвідного м’яза (латин.). ]. Знов налаштувавши батарею, ми подіяли струмом на розтятий нерв, - коли це
мумія, ну геть тобі мов жива, спочатку зігнула праве коліно, підтягти ногу чи
не до самого живота, а тоді, випроставши її, незбагненно дужим поштовхом так
копнула доктора Трулюлюліса, що поважний медик вилетів, мов стріла з
катапульти, через вікно на вулицю.
Ми всі en masse [5 Гуртом (фр.). ]висипали надвір, аби підібрати понівечені останки жертви наукового завзяття,
але мали щастя здибати на східцях його самого, що вертався в непоясненному
поспіху, переповнений філософічним запалом дослідника й ще дужче, ніж
напочатку, переконаний в необхідності ревно й старанно продовжити наші
досліди.
Саме за його вказівкою ми, не зволікаючи ані миті, зробили глибокий надріз на
кінчику носа піддослідного суб’єкта, і лікар, міцно вхопившись, шалено притяг його в зіткнення з проводом.
Ефект - морально й фізично, в прямому й переносному значенні, - був
електричний. По-перше, труп розплющив очі й часто-часто закліпав повіками,
достоту містер Барнс [6 Барнс Джон (1761 -1841) - англійський комедійний актор, довгий час виступав у США. ]у пантомімі; по-друге, він чхнув; по-третє - сів, по-четверте - потряс кулаком
під носом доктора Трулюлюліса, і, по-п’яте, звернувшись до панів Гліддона та Бакінгема, адресував їм щонайщирішою
єгиптянщиною отакі слова:
- Мушу сказати, панове, що ваше поводження мене прикро вразило й не менш
образило. Ну, хай від доктора Трулюлюліса чогось кращого годі й сподіватися.
Він просто куций гладкий дурень, і що вдієш, коли в нього тями катма. Я його
жалію і - прощаю. Але ви, пане Гліддоне, й ви, Сілку, ви, стільки мандрувавши й
живши у Єгипті, аж стали мовби вродженими єгиптянами, ви, кажу, проживши так
довго серед нас, що розмовляєте по-єгипетськи чи не так само добре, як пишете
своєю рідною мовою, ви, кого я завжди був схильний мати за вірних друзів мумій,
- вже хто-хто, а ви, далебі, могли б повестися чемніше. От ви стоїте собі
спокійнісінько збоку й спостерігаєте, як мене грубо кривдять. І що ж я можу про
вас подумати при цьому? Що можу я сказати, коли ви дозволяєте кожному, кому не
ліньки, знімати з мене мої саркофаги і вбрання в такому страшенно холодному
кліматі? І, що найгірше, ви сприяєте й потураєте цьому жалюгідному куцому
нахабі докторові Трулюлюлісу, який здумав тягати мене за носа. Що, питаю вас,
можна про це сказати?
Ясна річ, природно було б припустити, що, почувши такі речі та ще й за таких
обставин, ми всі кинулися тікати, або затіпалися в істериці, або ж гуртом
помліли як один. Само собою напрошується, кажу, перше-ліпше з цих трьох
припущень. І справді, хто б то подивувався, коли б ми повелись якось так а чи й
усіма згаданими способами. Слово честі, я й сам не знаю, як і чому з нами
нічого такого не скоїлося. Але, можливо, причину слід шукати в так званому дусі
віку, який діє за принципом “усе навпаки” і яким у наші дні пояснюють всілякі
неможливі дурниці й протиріччя. А може, зрештою, річ тут у тім, що мумія
трималась надто вже природно й невимушено, то й слова її прозвучали не так
моторошно, як повинні були б. Так чи так, а одне ясно: жоден із нашого
товариства не виказав якогось особливого трепету, ані визнав привселюдно, що
подія вийшла за рамки звичайного.
Я, наприклад, анітрохи не здивувався і тільки відступив на крок, далі від
єгиптянського кулака. Доктор Трулюлюліс заклав руки до кишень своїх штанів і
втупився в мумію, а тим часом бурякова краска залила йому обличчя. Містер
Гліддон погладив свою бороду й поправив крохмального комірця. Містер Бакінгем
похнюпився й поклав великого пальця правої руки в лівий кутик рота.
Якусь мить єгиптянин суворо дивився на нього, а тоді мовив глузливо:
- Чому ж ви не відповідаєте, пане Бакінгеме? Чи ви не розчули, про що я вас
питав? Вийміть лишень пальця з рота!
При цьому містер Бакінгем ледь здригнувся, вийняв з лівого кутика рота великого
пальця правої руки й тут-таки відшкодував завдану собі втрату тим, що поклав
великого пальця лівої руки в правий кутик вищезгаданого отвору.
Так і не добившись відповіді од містера Б., мумія зловтішно обернулася до
містера Гліддона й тим самим безапеляційним тоном зажадала відповіді од нього.
І містер Гліддон дав вельми докладне пояснення розмовною єгипетською мовою.
Коли б у наших американських друкарнях та не було так кепсько з єгипетськими
ієрогліфами, я з величезним задоволенням навів би отут, в оригіналі, всю його
розчудесну орацію.
До речі, зауважу побіжно, що вся подальша бесіда з мумією велася розмовною
єгиптянщиною через посередництво (це стосовно мене й інших недоосвічених членів
нашого товариства) - через посередництво, значить, панів Гліддона й Бакінгема,
які виступали в ролі перекладачів. Ці панове шпарили рідною мовою мумії з
неповторною швидкістю та вправністю, та все ж я запримітив, що іноді (коли
доводилось зачіпати речі й поняття винятково сучасні й для такого чужинця
цілковито незнайомі) наші мандрівники вдавалися до наочних засобів. Містер
Гліддон, наприклад, ніяк не міг розтлумачити єгиптянинові значення терміну
“політика”, поки не взяв вуглину й не накреслив на стіні суб’єктика з носом-бульбою, з продертими ліктями, який стоїть на пеньку,
відставивши ліву ногу, викинувши вперед зціплену в кулак праву руку, закотивши
очі до небес і роззявивши рота під кутом у дев’яносто градусів. Десь так само й містерові Бакінгему не вдавалося висловити
абсолютно сучасне поняття “гнилий ліберал”, аж поки (на пораду доктора
Трулюлюліса) він не зважився, геть побілівши на виду, добряче роззявити рота й
показати розхитаного гнилого зуба, видалити якого смертельно боявся.
Само собою зрозуміло, що містер Гліддон розводився здебільшого про ту величезну
користь, яку приносить науці розповивання й патрання мумій. Вибачившись
принагідно за всі прикрі незручності, що могли бути завдані зосібна йому,
окремо взятій мумії на ім’я Нетуепохус, він закінчив свою промову легеньким натяком (так, легеньким і
делікатним, хоч і досить прозорим): мовляв, тепер, коли ці дрібнички з’ясовано, чи не пора б і продовжити обстеження. При цих словах доктор Трулюлюліс
знову вхопився за свої інструменти.
Щодо останньої пропозиції оратора, то у Невтуепохуса знайшлися певні
заперечення ідейного плану, а от які саме - я не досить чітко збагнув; але він
висловив задоволення складеними йому перепросинами, зліз зі столу й потис руки
всім присутнім.
По закінченню цієї церемонії ми всі негайно заходилися відшкодовувати збитки,
завдані нашому гостеві скальпелем. Зашили рану на скроні, забинтували ступню й
наліпили на кінчик носа квадратний дюйм чорного пластиру.
Аж тоді ми звернули увагу на те, що граф (десь ніби такий був титул
Невтуепохуса) колотиться дрібним дрожем, - безперечно, від холоду. Господар
незагайно подався до своєї гардеробної і незабаром повернувся, несучи моднячого
чорного фрака (недавно від Дженнінгса), пару небесно-блакитних картатих
панталонів із шлейками, рожеву, в смужечку, chemise [7 Сорочку (фр.) ], простору розцяцьковану камізельку, біле пальто-сак, ковіньку для прогулянок,
циліндра без крис, лаковані черевики, жовті замшеві рукавички, монокля, пару
накладних бакенбардів і пишну краватку-каскад. Через певну різницю в зрості між
графом і господарем (співвідношення десь два до одного) при вбиранні єгиптянина
постали невеличкі труднощі, але якось-то все на нього нап’яли - можна сказати, одягли. Містер Гліддон узяв його попідручки й підвів до
вигідного крісла біля каміна, а доктор Трулюлюліс тим часом подзвонив і звелів
принести сигар та вина.
Розмова скоро пожвавилась. Звісна річ, усіх найбільше цікавив той досить-таки
приголомшливий факт, що Невтуепохус виявився досі ще живим.
- Як на мене, - зауважив містер Бакінгем, - то вам давно вже годилося б
померти.
- Та що ви! - вельми вражено відгукнувся граф. - Мені ж бо тільки трохи за
сімсот! Батечко мій прожив тисячу й помер при доброму розумі.
Тут посипалися запитання й підрахунки, з допомогою яких з’ясовано, що гадана давність мумії добряче применшена. Насправді минуло п’ять тисяч п’ятдесят років ще й кілька місяців, відколи її покладено в елейтіаські
катакомби.
- Але ж моє зауваження, - знов заговорив містер Бакінгем, - стосувалося зовсім
не до вашого віку на момент поховання. Я ладен визнати, що ви ще порівняно
молодий чоловік. Просто я мав на увазі той довжелезний відтинок часу, який, за
вашим же власним признанням, ви пролежали в асфальтових смолах.
- У чому-чому? - перепитав граф.
- В асфальтових смолах! - несхитно наполягав містер Б.
- Ах, так! Здається, я здогадуюсь, що ви маєте на увазі. Воно, звісно, теж
годиться - хоча в мій час ми рідко вдавалися до чогось іншого, крім біхлориду
ртуті, себто сулеми.
- Але ж ми ось чого ніяк не можемо втямити, - мовив доктор Трулюлюліс. - Як
воно так сталося, що ви померли й поховані в Єгипті п’ять тисяч років тому, а тут сьогодні - живий-живісінький, розмовляєте з нами й
вигляд у вас просто квітучий?
- Коли б я справді, як ви кажете, помер, - відповів граф, - то й
ми, звісна річ, рішуче заходилися коло подальших експериментів. Наші дії тепер
були спрямовані проти великого пальця правої ноги. Зроблено надріз над
зовнішньою os sesamoideum pollicis pedis [3 Сесамовидною кісткою великого пальця ноги (латин.). ], і тим самим оголено корінь musculus abductus [4 Відвідного м’яза (латин.). ]. Знов налаштувавши батарею, ми подіяли струмом на розтятий нерв, - коли це
мумія, ну геть тобі мов жива, спочатку зігнула праве коліно, підтягти ногу чи
не до самого живота, а тоді, випроставши її, незбагненно дужим поштовхом так
копнула доктора Трулюлюліса, що поважний медик вилетів, мов стріла з
катапульти, через вікно на вулицю.
Ми всі en masse [5 Гуртом (фр.). ]висипали надвір, аби підібрати понівечені останки жертви наукового завзяття,
але мали щастя здибати на східцях його самого, що вертався в непоясненному
поспіху, переповнений філософічним запалом дослідника й ще дужче, ніж
напочатку, переконаний в необхідності ревно й старанно продовжити наші
досліди.
Саме за його вказівкою ми, не зволікаючи ані миті, зробили глибокий надріз на
кінчику носа піддослідного суб’єкта, і лікар, міцно вхопившись, шалено притяг його в зіткнення з проводом.
Ефект - морально й фізично, в прямому й переносному значенні, - був
електричний. По-перше, труп розплющив очі й часто-часто закліпав повіками,
достоту містер Барнс [6 Барнс Джон (1761 -1841) - англійський комедійний актор, довгий час виступав у США. ]у пантомімі; по-друге, він чхнув; по-третє - сів, по-четверте - потряс кулаком
під носом доктора Трулюлюліса, і, по-п’яте, звернувшись до панів Гліддона та Бакінгема, адресував їм щонайщирішою
єгиптянщиною отакі слова:
- Мушу сказати, панове, що ваше поводження мене прикро вразило й не менш
образило. Ну, хай від доктора Трулюлюліса чогось кращого годі й сподіватися.
Він просто куций гладкий дурень, і що вдієш, коли в нього тями катма. Я його
жалію і - прощаю. Але ви, пане Гліддоне, й ви, Сілку, ви, стільки мандрувавши й
живши у Єгипті, аж стали мовби вродженими єгиптянами, ви, кажу, проживши так
довго серед нас, що розмовляєте по-єгипетськи чи не так само добре, як пишете
своєю рідною мовою, ви, кого я завжди був схильний мати за вірних друзів мумій,
- вже хто-хто, а ви, далебі, могли б повестися чемніше. От ви стоїте собі
спокійнісінько збоку й спостерігаєте, як мене грубо кривдять. І що ж я можу про
вас подумати при цьому? Що можу я сказати, коли ви дозволяєте кожному, кому не
ліньки, знімати з мене мої саркофаги і вбрання в такому страшенно холодному
кліматі? І, що найгірше, ви сприяєте й потураєте цьому жалюгідному куцому
нахабі докторові Трулюлюлісу, який здумав тягати мене за носа. Що, питаю вас,
можна про це сказати?
Ясна річ, природно було б припустити, що, почувши такі речі та ще й за таких
обставин, ми всі кинулися тікати, або затіпалися в істериці, або ж гуртом
помліли як один. Само собою напрошується, кажу, перше-ліпше з цих трьох
припущень. І справді, хто б то подивувався, коли б ми повелись якось так а чи й
усіма згаданими способами. Слово честі, я й сам не знаю, як і чому з нами
нічого такого не скоїлося. Але, можливо, причину слід шукати в так званому дусі
віку, який діє за принципом “усе навпаки” і яким у наші дні пояснюють всілякі
неможливі дурниці й протиріччя. А може, зрештою, річ тут у тім, що мумія
трималась надто вже природно й невимушено, то й слова її прозвучали не так
моторошно, як повинні були б. Так чи так, а одне ясно: жоден із нашого
товариства не виказав якогось особливого трепету, ані визнав привселюдно, що
подія вийшла за рамки звичайного.
Я, наприклад, анітрохи не здивувався і тільки відступив на крок, далі від
єгиптянського кулака. Доктор Трулюлюліс заклав руки до кишень своїх штанів і
втупився в мумію, а тим часом бурякова краска залила йому обличчя. Містер
Гліддон погладив свою бороду й поправив крохмального комірця. Містер Бакінгем
похнюпився й поклав великого пальця правої руки в лівий кутик рота.
Якусь мить єгиптянин суворо дивився на нього, а тоді мовив глузливо:
- Чому ж ви не відповідаєте, пане Бакінгеме? Чи ви не розчули, про що я вас
питав? Вийміть лишень пальця з рота!
При цьому містер Бакінгем ледь здригнувся, вийняв з лівого кутика рота великого
пальця правої руки й тут-таки відшкодував завдану собі втрату тим, що поклав
великого пальця лівої руки в правий кутик вищезгаданого отвору.
Так і не добившись відповіді од містера Б., мумія зловтішно обернулася до
містера Гліддона й тим самим безапеляційним тоном зажадала відповіді од нього.
І містер Гліддон дав вельми докладне пояснення розмовною єгипетською мовою.
Коли б у наших американських друкарнях та не було так кепсько з єгипетськими
ієрогліфами, я з величезним задоволенням навів би отут, в оригіналі, всю його
розчудесну орацію.
До речі, зауважу побіжно, що вся подальша бесіда з мумією велася розмовною
єгиптянщиною через посередництво (це стосовно мене й інших недоосвічених членів
нашого товариства) - через посередництво, значить, панів Гліддона й Бакінгема,
які виступали в ролі перекладачів. Ці панове шпарили рідною мовою мумії з
неповторною швидкістю та вправністю, та все ж я запримітив, що іноді (коли
доводилось зачіпати речі й поняття винятково сучасні й для такого чужинця
цілковито незнайомі) наші мандрівники вдавалися до наочних засобів. Містер
Гліддон, наприклад, ніяк не міг розтлумачити єгиптянинові значення терміну
“політика”, поки не взяв вуглину й не накреслив на стіні суб’єктика з носом-бульбою, з продертими ліктями, який стоїть на пеньку,
відставивши ліву ногу, викинувши вперед зціплену в кулак праву руку, закотивши
очі до небес і роззявивши рота під кутом у дев’яносто градусів. Десь так само й містерові Бакінгему не вдавалося висловити
абсолютно сучасне поняття “гнилий ліберал”, аж поки (на пораду доктора
Трулюлюліса) він не зважився, геть побілівши на виду, добряче роззявити рота й
показати розхитаного гнилого зуба, видалити якого смертельно боявся.
Само собою зрозуміло, що містер Гліддон розводився здебільшого про ту величезну
користь, яку приносить науці розповивання й патрання мумій. Вибачившись
принагідно за всі прикрі незручності, що могли бути завдані зосібна йому,
окремо взятій мумії на ім’я Нетуепохус, він закінчив свою промову легеньким натяком (так, легеньким і
делікатним, хоч і досить прозорим): мовляв, тепер, коли ці дрібнички з’ясовано, чи не пора б і продовжити обстеження. При цих словах доктор Трулюлюліс
знову вхопився за свої інструменти.
Щодо останньої пропозиції оратора, то у Невтуепохуса знайшлися певні
заперечення ідейного плану, а от які саме - я не досить чітко збагнув; але він
висловив задоволення складеними йому перепросинами, зліз зі столу й потис руки
всім присутнім.
По закінченню цієї церемонії ми всі негайно заходилися відшкодовувати збитки,
завдані нашому гостеві скальпелем. Зашили рану на скроні, забинтували ступню й
наліпили на кінчик носа квадратний дюйм чорного пластиру.
Аж тоді ми звернули увагу на те, що граф (десь ніби такий був титул
Невтуепохуса) колотиться дрібним дрожем, - безперечно, від холоду. Господар
незагайно подався до своєї гардеробної і незабаром повернувся, несучи моднячого
чорного фрака (недавно від Дженнінгса), пару небесно-блакитних картатих
панталонів із шлейками, рожеву, в смужечку, chemise [7 Сорочку (фр.) ], простору розцяцьковану камізельку, біле пальто-сак, ковіньку для прогулянок,
циліндра без крис, лаковані черевики, жовті замшеві рукавички, монокля, пару
накладних бакенбардів і пишну краватку-каскад. Через певну різницю в зрості між
графом і господарем (співвідношення десь два до одного) при вбиранні єгиптянина
постали невеличкі труднощі, але якось-то все на нього нап’яли - можна сказати, одягли. Містер Гліддон узяв його попідручки й підвів до
вигідного крісла біля каміна, а доктор Трулюлюліс тим часом подзвонив і звелів
принести сигар та вина.
Розмова скоро пожвавилась. Звісна річ, усіх найбільше цікавив той досить-таки
приголомшливий факт, що Невтуепохус виявився досі ще живим.
- Як на мене, - зауважив містер Бакінгем, - то вам давно вже годилося б
померти.
- Та що ви! - вельми вражено відгукнувся граф. - Мені ж бо тільки трохи за
сімсот! Батечко мій прожив тисячу й помер при доброму розумі.
Тут посипалися запитання й підрахунки, з допомогою яких з’ясовано, що гадана давність мумії добряче применшена. Насправді минуло п’ять тисяч п’ятдесят років ще й кілька місяців, відколи її покладено в елейтіаські
катакомби.
- Але ж моє зауваження, - знов заговорив містер Бакінгем, - стосувалося зовсім
не до вашого віку на момент поховання. Я ладен визнати, що ви ще порівняно
молодий чоловік. Просто я мав на увазі той довжелезний відтинок часу, який, за
вашим же власним признанням, ви пролежали в асфальтових смолах.
- У чому-чому? - перепитав граф.
- В асфальтових смолах! - несхитно наполягав містер Б.
- Ах, так! Здається, я здогадуюсь, що ви маєте на увазі. Воно, звісно, теж
годиться - хоча в мій час ми рідко вдавалися до чогось іншого, крім біхлориду
ртуті, себто сулеми.
- Але ж ми ось чого ніяк не можемо втямити, - мовив доктор Трулюлюліс. - Як
воно так сталося, що ви померли й поховані в Єгипті п’ять тисяч років тому, а тут сьогодні - живий-живісінький, розмовляєте з нами й
вигляд у вас просто квітучий?
- Коли б я справді, як ви кажете, помер, - відповів граф, - то й
Вы читаете Балачка з мумією
