по відомості цього штибу краще б я звернувся
до Птолемея (не знаю такого, не чував) та ще до такого собі Плутарха з його “De
facie lunae” [13 “Про лик, видимий на Місяці” (латин.). ].
Тоді я став випитувати в мумії про запалювальні й збільшувальні скельця і
взагалі про виробництво скла. Але не встиг я ще й договорити, як усе той самий
мовчазний гість легенько торкнув мене за лікоть і попросив мене, Бога ради, хоч
краєчком ока зазирнути до Діодора Сіцілійського [14 Діодор Сіцілійський (бл. 90 - бл. 20 до н. е.) - давньогрецький історик. ]. А граф замість відповіді лише поцікавився, чи маємо ми, сучасні люди, такі
мікроскопи, що дозволяли б нам різьбити камеї, на кшталт єгипетських. Поки я
розмірковував, що б йому такого на те сказати, наш малюк доктор Трулюлюліс
кинув і свої, так би мовити, штани в жлукто.
- А гляньте на нашу архітектуру! - вигукнув він, на глибоке обурення обох
мандрівників, які нишком і штовхали, й щипали його, та все дарма. - Подивіться,
- ентузіастично заволав він, - на водограй на Боулінг-Грін у Нью-Йорку! Чи,
якщо ця споруда надто вже неозора, спогляньте, хоч на мить, наш Капітолій у
Вашінгтоні, федеральна округа Колумбія!
І наш добренький коротун-медик заходився щонайдокладніше перелічувати й
змальовувати пречудесні лінії та пропорції згаданої споруди. Тільки в порталі,
мовляв, налічується аж двадцять чотири колони п’яти футів у діаметрі й за десять футів одна від одної!
Граф відповів, що, на превеликий свій жаль, не може зараз пригадати точних цифр
пропорцій жодної з чільних будівель міста Азнака, підвалини якого закладено ще
в пітьмі часів, але руїни, в ту епоху, коли графа поховано, ще можна було
бачити у величезній піщаній пустелі на захід од Фів. Одначе, коли вже мова
зайшла про портали, він пам’ятає, що в одному з невеликих палаців у передмісті, званому Карнаком [15 Карнак - селище в Єгипті поблизу Фів, де було знайдено руїни храму, збудованого за два
тисячоріччя до н. е.], був портал із ста сорока чотирьох колон, кожна по тридцять сім футів в
обіймищі й на відстані двадцяти п’яти футів одна від одної. Під’їзд до цього порталу з боку Нілу тягся на дві милі й прикрашений був сфінксами,
статуями та обелісками заввишки по двадцять, шістдесят і сто футів. А сам палац
(коли графа не зраджує пам’ять) мав дві милі в довжину й чи не сім - зокола. Стіни його і зовні, й
всередині були щедро розмальовані ієрогліфами. Він не стане категорично
стверджувати, ніби на цій площі можна було б побудувати п’ятдесят-шістдесят лікаревих капітоліїв, але, з другого боку, припускає, що
сяк-так їх можна було б напхати туди штук двісті чи й триста. Зрештою, то ж
була така собі, нічим не примітна, мала будівля. Одначе він, граф, не може не
визнати оригінальності, величі й неповторності водограю на Боулінг-Грін [16 Боулінг-Грін - парк у центрі Нью-Йорка. ], що його так яскраво змалював лікар. Нічого подібного, мусить він визнати,
ніхто й ніколи не бачив не те що в Єгипті, а взагалі будь-де в світі.
Тут я запитав графа, що він має сказати про наші залізниці.
- Нічого особливого, - відказав він. На його думку, вони досить ненадійні,
кепсько продумані й покладені абияк. І, звісно ж, їх ніяк не зрівняти з
бездоганно рівними, прямими, оснащеними металевою колією широкими дорогами, по
яких єгиптяни перевозили цілі храми й моноліти-обеліски по сто п’ятдесят футів заввишки.
Я похвалився нашими могутніми механічними двигунами.
Він погодився, що ми таки дещо тямимо у двигунах, але спитав, як би я зумів
підняти й розташувати арки бодай на такій висоті, як у тому нікчемному палацику
в Карнаку.
Цього запитання я вирішив за краще не розчути й поцікавився, чи він чув узагалі
про артезіанські колодязі. Але Нев-туепохус тільки звів брови догори, а містер
Гліддон почав мені шалено моргати й тихенько повідомив, що якраз недавно під
час бурових робіт у пошуках води для Великої Оази інженери виявили
давньоєгипетський артезіанський колодязь.
Тоді я йому про нашу сталь, але чужинець лише задер носа і спитав, чи можна
нашою сталлю різати камінь, як от на їхніх обелісках, де всю різьбу виконано
мідними різцями.
Це нас збило з плиту настільки, що ми вирішили перемістити свої атаки в царину
метафізики. Ми звеліли принести книгу під заголовком “Дайел” і звідти зачитали
Невтуепохусові два чи три розділи, присвячені чомусь вельми туманному, що в
Бостоні звуть “великим рухом” або ж “прогресом”.
Граф на це мовив тільки, що в його дні “великих рухів” було, хоч греблю ними
гати, а щодо “прогресу”, то певний час він просто дихати не давав людності, але
нікуди не прогресував та й десь його не стало.
Тоді ми заговорили про красу й велич, і важливість демократії і з шкури
пнулися, аби вкласти в голову графові правильне усвідомлення тих переваг, якими
тішимося ми, маючи право голосувати ad libitum [17 За бажанням (латин.). ] і не маючи над собою ніякого короля.
Наші слова його непомалу зацікавили й навіть трохи розважили. Коли ж ми
помовкли, він. сказав, що й у них в Єгипті, ще за сивезної давнини, якось було
скоїлося щось вельми подібне. Тринадцять єгипетських провінцій з доброго дива
надумались, що їм треба стати вільними-свобідними, аби дати великий взірець для
всього людства. Зібрали вони докупи своїх мудреців, а ті склали щонайдоладнішу,
яку тільки можна придумати, конституцію. Спочатку все йшло у них напрочуд
добре, ото тільки що взяли вони собі за звичку дуже себе вихваляти. Справа,
одначе, скінчилася тим, що ці тринадцять провінцій об’єдналися з іншими п’ятнадцятьма чи й двадцятьма в одну деспотію, таку осоружну й нестерпну [18 ...деспотію, таку осоружну й нестерпну... - Алегоричний натяк По на історію американської демократії. ], якої й світ не знав.
Я спитав, як же звали того деспота-узурпатора.
Наскілька граф міг пригадати, ім’я йому було - Тлум.
Не знавши, що його на це сказати, я заговорив голосніше й висловив жаль із
приводу того, що єгиптяни не знали пари.
Невтуепохус тільки подивився на мене дуже вражено, але не зронив і слова. А
мовчазний пан зате добряче штурхонув мене ліктем під ребро й прошипів, що я вже
й так достатньо показав своє невігластво та що невже я такий дурень заплішений
і не чував, що сучасний паровий двигун походить від винаходу Герона [19 Герон (І ст.) - александрійський учений, у своїй книзі “Пневматика” описав прообраз парової
турбіни.], який дійшов до нас завдяки Соломонові де Ко [20 Соломон де Ко (1576-1626) - французький інженер, 1615 р. висунув ідею парового двигуна. ].
Стало зрозуміло, що нам загрожує цілковита поразка, але тут, на щастя, на поміч
нам знов прийшов доктор Трулюлюліс, що встиг зібрати думки докупи й попросив
єгиптянина з’ясувати, чи могли б його співвітчизники серйозно змагатися з сучасними людьми в
такому щонайважливішому питанні, як одежа.
При цьому граф опустив очі, ковзнув поглядом по шлейках своїх панталонів, тоді
взяв одну з фалд фрака, підніс до обличчя й розглядав якусь хвилину. Нарешті
він випустив ту фалду, й рот його дуже повільно розтягся від вуха до вуха;
однак я не пригадую, щоб він хоч щось на те відповів.
Тож. ми підбадьорились, і наш медик, із великою гідністю підступивши до мумії,
зажадав, аби вона щиро, чесним словом аристократа визнала, чи вміли єгиптяни,
хоч би в яку епоху, виготовляти “Проносне Трулюлюліса” чи “Брандретові
пігулки” [21 Брандретові пігулки - ліки англійського лікаря Джозефа Брандрета (1746- 1815). ].
Із завмиранням серця чекали ми на відповідь - але марно! Відповіді все не було.
Єгиптянин спалахнув маківкою і похнюпив голову. Ніколи й нічий тріумф не був
такий цілковитий, але ж ніхто й ніколи не зносив поразки так ганебно. Сказати
правду, це було понад мої сили - бачити приниження бідолашного Невтуепохуса. Я
взяв капелюха, стримано вклонився мумії і пішов геть.
Прийшовши додому, я виявив, що вже звернуло на п’яту годину ранку, й негайно вклався спати. Зараз десята година ранку. Я не сплю
від сьомої і весь цей час займався складанням цієї пам’ятної записки на благо моїй родині та всьому людству. Дружина моя - мегера. Та
й взагалі, сказати правду, остогидло мені це життя і наш дев’ятнадцятий вік. Я переконаний, що все воно йде якось не так. До того ж мені
дуже хочеться дізнатись, хто буде президентом у 2045 році. Тож я ось тільки
поголюся й ковтну чашечку кави та й скочу до Трулюлюліса - хай-но забальзамує
мене років на двісті.
© МОКРОВОЛЬСЬКИЙ О. М., переклад з англійської, 1992.
