його батьки й не розлучені, то татка ніколи не було вдома. І ось він дивиться на моє обличчя – половина ретельно виголена, половина – набряклий синець, схований у пітьмі. На губах блищить кров. І можливо, він думає про вегетаріанський безболісний обід, що був на минулому тижні, чи про озонові діри, чи про відчайдушну потребу зупинити ці жорстокі випробування продукції на тваринах по всій землі; хоча – навряд чи.
Глава 7
Якось уранці в унітазі плаває мертва медуза використаного презерватива.
Ось як Тайлер зустрів Марлу.
Я прокинувся, піднявся відлити і з-посеред печерних малюнків бруду на стінках нужника побачив це. Цікаво, що зараз думають сперматозоїди.
Що це?
Це вагінальна порожнина?
Що в біса коїться?
Усю ніч мені снилося, що я трахаю Марлу ЗінҐер. Марлу ЗінҐер, котра курить свою сигарету. Марлу ЗінҐер, котра закочує очі. Прокидаюся сам у власному ліжку, а двері до кімнати Тайлера причинені. Двері до Тайлерової кімнати ніколи не причиняються. Усю ніч дощило. Дранка на даху пішла пухирями, вигнулася, скрутилася, вода просочується і збирається за натяжною стелею, скрапуючи через кріплення люстри.
Коли дощить, треба викручувати пробки. Ти не наважишся ввімкнути світло. У будинку, що його орендує Тайлер, три поверхи й підвал. Ми ходимо зі свічками. Є комори, і засклені спальні веранди, і вітражі у вікнах на східцевих майданчиках. У вітальні є підбої з вікнами й підвіконнями. Є різьблені лаковані плінтуси заввишки у вісімнадцять дюймів.
Вода просочує дім, і все дерев’яне набрякає і гнеться, зі всієї деревини, з підлоги, плінтусів і віконних рам на дюйм випинаються іржаві цвяхи.
Повсюдно можна наступити чи зачепити ліктем іржавий цвях, і на сім спалень є тільки один туалет – і зараз там плаває використаний презерватив.
Будинок на щось чекає – на перепланування, забудову району чи офіційне затвердження заповіту, і аж тоді його знесуть. Я питав Тайлера, скільки він тут живе, він казав: щось близько шести тижнів. Колись був тут власник, котрий збирав повні підшивки «National Geographic» і «Reader’s Digest». Величезні стоси хитливих журналів, що виростали ще більше під час дощу. Тайлер казав, що останній орендатор робив із глянцевих журнальних сторінок конверти для кокаїну. З того часу, як поліція чи хтось інший вибив вхідні двері, замка на них немає. На стінах їдальні – дев’ять шарів відсталих шпалер, – квіточки під смужками під квіточками під пташечками під тканкою.
Єдиними нашими сусідами були механічна майстерня і склад через дорогу довжиною в квартал. У будинку є шафа з семифутовими валиками для розгладжування візерункових скатертин, щоби ті ніколи не зім’ялися. Є охолоджувальна шафа для хутра, вкрита кедровою шпоною. Розмальовані мініатюрними квітами кахлі у ванній – витон-ченіші, ніж багато чия весільна порцеляна, – а тут використаний презерватив у туалеті.
Я живу тут із Тайлером уже місяць.
Тайлер з'являється, коли я снідаю. Його шия і груди в слідах від цілунків і зубів. Я сиджу й читаю старий номер «Reader’s Digest».
Такий дім, як наш, пасуватиме штовхачу наркотиків. Сусіди відсутні. На Пейпер-стрит узагалі нема нічого, крім складів і паперової фабрики. Пара з її труб смердить кишковими газами. Помаранчеві купи тирси на її дворі тхнуть кліткою з хом’яком.
Такий дім, як наш, пасуватиме штовхану наркотиків через те, що вдень на Пейпер-стрит проїжджають тисячі вантажівок, а вночі, крім нас із Тайлером, нема нікого на півмилі навкруг.
Знаходжу в підвалі все нові й нові стоси старих «Reader's Digest». Відтепер у кожній кімнаті лежить стосик журналів.
«Життя в цих Сполучених Штатах».
«Сміх – найліпші ліки».
Крім цих журналів, у нас майже немає меблів.
У дуже старих журналах є дивні статті. Добірка статей, наприклад, в одній органи людини розповідають про себе. Статті ці подані від першої особи:
«Я – Матка Джейн».
«Я – Простата Джо».
Саме так і написано.
Тайлер, голий до пояса, виходить на кухню й сідає на кухонний стіл. Він весь укритий слідами від цілунків і зубів. Каже, бла-бла-бла-бла-бла, але вчора ввечері він познайомився з Марлою ЗінҐер і трахнув її.
Почувши це, я перетворююсь на Жовчний Міхур Джо.
Я сам винен, це моя провина. Часом платиш за все, що зробив, а іноді – за те, чого не зробив.
Учора ввечері я подзвонив Марлі. Ми з нею домовились, що коли я хотів піти на групу підтримки, то дзвонив їй і питався, чи не збирається вона туди йти. Того вечора була меланома, а мені було зле.
Марла живе в готелі «Regent». Гучна назва для будівлі з червоної цегли, що тримається на чесному слові, де матраци запаковані в поліетилен, щоби ті мешканці, котрі приходять померти, їх не зіпсували. Сядеш на край ліжка – і разом із ковдрою та простирадлами з’їжджаєш на підлогу.
Я подзвонив Марлі до готелю «Regent», щоби довідатись, чи піде вона на меланому.
Марла розмовляла мов в уповільненому фільмі.
– Це наче несправжнє самогубство, – сказала вона. Напевно, це лише ще одне волання про допомогу. У будь-якому разі, вона випила весь «ксанакс»
[20]
, який у неї був.
Уявляю, як Марла кидається на стіни в своїй кімнаті в готелі «Regent» і кричить:
«Я
вмираю! Вмираю! Вмираю я. Вми-ра-ю. Вмираю!»
Це може тривати годинами.
– То ти сьогодні ввечері лишаєшся вдома, так?
Марла сказала, що збирається зробити одну велику смертельну річ. Якщо я хочу завітати подивитися, то маю поспішати.
Дякую, кажу, але вже маю плани на вечір.
– Нема проблем, – каже Марла. – Померти можна і в компанії телевізора, аби цього вечора там було що дивитись.
А я пішов на меланому, повернувся додому і ліг спати.
І от наступного ранку за сніданком Тайлер, геть вкритий слідами від цілунків, розповідає мені, що Марла – збочена курва. І що саме це йому в ній і подобається.
Учора ввечері, після меланоми, я повернувся додому й одразу ліг спати. Усю ніч мені снилося, що я їбу, їбу, їбу Марлу ЗінҐер.
Наступного ранку, слухаючи Тайлера, я роблю вигляд, що читаю «Reader’s Digest». Справжня курва, розумієш? «Reader’s Digest». Гумор в армійській формі.
Я – Випорснута Жовч Джо.
«А що вона торочила вночі, – каже Тайлер. – У житті від жодної шльондри такого не чув».
Я – Рипіння Зубів Джо.
Я – Роздуті Ніздрі Джо.
«Після того як Марла скінчила вдесяте поспіль, – каже Тайлер, – вона сказала, що хоче завагітніти».
Хоче завагітніти, щоби зробити аборт від Тайлера.
Я – Білі Кісточки Джо.
Як міг Тайлер на таке не повестися? Позаминулої ночі він сидів на самоті, вклеюючи геніталії в «Білосніжку».
Як мені змагатися за увагу Тайлера?
Я – Оскаженіле Запалене Почуття Неприйняття Джо.
Глава 7
Якось уранці в унітазі плаває мертва медуза використаного презерватива.
Ось як Тайлер зустрів Марлу.
Я прокинувся, піднявся відлити і з-посеред печерних малюнків бруду на стінках нужника побачив це. Цікаво, що зараз думають сперматозоїди.
Що це?
Це вагінальна порожнина?
Що в біса коїться?
Усю ніч мені снилося, що я трахаю Марлу ЗінҐер. Марлу ЗінҐер, котра курить свою сигарету. Марлу ЗінҐер, котра закочує очі. Прокидаюся сам у власному ліжку, а двері до кімнати Тайлера причинені. Двері до Тайлерової кімнати ніколи не причиняються. Усю ніч дощило. Дранка на даху пішла пухирями, вигнулася, скрутилася, вода просочується і збирається за натяжною стелею, скрапуючи через кріплення люстри.
Коли дощить, треба викручувати пробки. Ти не наважишся ввімкнути світло. У будинку, що його орендує Тайлер, три поверхи й підвал. Ми ходимо зі свічками. Є комори, і засклені спальні веранди, і вітражі у вікнах на східцевих майданчиках. У вітальні є підбої з вікнами й підвіконнями. Є різьблені лаковані плінтуси заввишки у вісімнадцять дюймів.
Вода просочує дім, і все дерев’яне набрякає і гнеться, зі всієї деревини, з підлоги, плінтусів і віконних рам на дюйм випинаються іржаві цвяхи.
Повсюдно можна наступити чи зачепити ліктем іржавий цвях, і на сім спалень є тільки один туалет – і зараз там плаває використаний презерватив.
Будинок на щось чекає – на перепланування, забудову району чи офіційне затвердження заповіту, і аж тоді його знесуть. Я питав Тайлера, скільки він тут живе, він казав: щось близько шести тижнів. Колись був тут власник, котрий збирав повні підшивки «National Geographic» і «Reader’s Digest». Величезні стоси хитливих журналів, що виростали ще більше під час дощу. Тайлер казав, що останній орендатор робив із глянцевих журнальних сторінок конверти для кокаїну. З того часу, як поліція чи хтось інший вибив вхідні двері, замка на них немає. На стінах їдальні – дев’ять шарів відсталих шпалер, – квіточки під смужками під квіточками під пташечками під тканкою.
Єдиними нашими сусідами були механічна майстерня і склад через дорогу довжиною в квартал. У будинку є шафа з семифутовими валиками для розгладжування візерункових скатертин, щоби ті ніколи не зім’ялися. Є охолоджувальна шафа для хутра, вкрита кедровою шпоною. Розмальовані мініатюрними квітами кахлі у ванній – витон-ченіші, ніж багато чия весільна порцеляна, – а тут використаний презерватив у туалеті.
Я живу тут із Тайлером уже місяць.
Тайлер з'являється, коли я снідаю. Його шия і груди в слідах від цілунків і зубів. Я сиджу й читаю старий номер «Reader’s Digest».
Такий дім, як наш, пасуватиме штовхачу наркотиків. Сусіди відсутні. На Пейпер-стрит узагалі нема нічого, крім складів і паперової фабрики. Пара з її труб смердить кишковими газами. Помаранчеві купи тирси на її дворі тхнуть кліткою з хом’яком.
Такий дім, як наш, пасуватиме штовхану наркотиків через те, що вдень на Пейпер-стрит проїжджають тисячі вантажівок, а вночі, крім нас із Тайлером, нема нікого на півмилі навкруг.
Знаходжу в підвалі все нові й нові стоси старих «Reader's Digest». Відтепер у кожній кімнаті лежить стосик журналів.
«Життя в цих Сполучених Штатах».
«Сміх – найліпші ліки».
Крім цих журналів, у нас майже немає меблів.
У дуже старих журналах є дивні статті. Добірка статей, наприклад, в одній органи людини розповідають про себе. Статті ці подані від першої особи:
«Я – Матка Джейн».
«Я – Простата Джо».
Саме так і написано.
Тайлер, голий до пояса, виходить на кухню й сідає на кухонний стіл. Він весь укритий слідами від цілунків і зубів. Каже, бла-бла-бла-бла-бла, але вчора ввечері він познайомився з Марлою ЗінҐер і трахнув її.
Почувши це, я перетворююсь на Жовчний Міхур Джо.
Я сам винен, це моя провина. Часом платиш за все, що зробив, а іноді – за те, чого не зробив.
Учора ввечері я подзвонив Марлі. Ми з нею домовились, що коли я хотів піти на групу підтримки, то дзвонив їй і питався, чи не збирається вона туди йти. Того вечора була меланома, а мені було зле.
Марла живе в готелі «Regent». Гучна назва для будівлі з червоної цегли, що тримається на чесному слові, де матраци запаковані в поліетилен, щоби ті мешканці, котрі приходять померти, їх не зіпсували. Сядеш на край ліжка – і разом із ковдрою та простирадлами з’їжджаєш на підлогу.
Я подзвонив Марлі до готелю «Regent», щоби довідатись, чи піде вона на меланому.
Марла розмовляла мов в уповільненому фільмі.
– Це наче несправжнє самогубство, – сказала вона. Напевно, це лише ще одне волання про допомогу. У будь-якому разі, вона випила весь «ксанакс»
[20]
, який у неї був.
Уявляю, як Марла кидається на стіни в своїй кімнаті в готелі «Regent» і кричить:
«Я
вмираю! Вмираю! Вмираю я. Вми-ра-ю. Вмираю!»
Це може тривати годинами.
– То ти сьогодні ввечері лишаєшся вдома, так?
Марла сказала, що збирається зробити одну велику смертельну річ. Якщо я хочу завітати подивитися, то маю поспішати.
Дякую, кажу, але вже маю плани на вечір.
– Нема проблем, – каже Марла. – Померти можна і в компанії телевізора, аби цього вечора там було що дивитись.
А я пішов на меланому, повернувся додому і ліг спати.
І от наступного ранку за сніданком Тайлер, геть вкритий слідами від цілунків, розповідає мені, що Марла – збочена курва. І що саме це йому в ній і подобається.
Учора ввечері, після меланоми, я повернувся додому й одразу ліг спати. Усю ніч мені снилося, що я їбу, їбу, їбу Марлу ЗінҐер.
Наступного ранку, слухаючи Тайлера, я роблю вигляд, що читаю «Reader’s Digest». Справжня курва, розумієш? «Reader’s Digest». Гумор в армійській формі.
Я – Випорснута Жовч Джо.
«А що вона торочила вночі, – каже Тайлер. – У житті від жодної шльондри такого не чув».
Я – Рипіння Зубів Джо.
Я – Роздуті Ніздрі Джо.
«Після того як Марла скінчила вдесяте поспіль, – каже Тайлер, – вона сказала, що хоче завагітніти».
Хоче завагітніти, щоби зробити аборт від Тайлера.
Я – Білі Кісточки Джо.
Як міг Тайлер на таке не повестися? Позаминулої ночі він сидів на самоті, вклеюючи геніталії в «Білосніжку».
Як мені змагатися за увагу Тайлера?
Я – Оскаженіле Запалене Почуття Неприйняття Джо.
Вы читаете Бійцівський клуб
