все твоє життя».
«Ми – середні сини історії, виплекані телебаченням з вірою в те, що коли-небудь станемо мільйонерами, кінозірками та рок-ідолами, проте ми ними не стали. І ми щойно це зрозуміли, – каже Тайлер, – не жартуй з нами, потворо».
Космічна мавпочка знову притисла ганчірку з ефіром до схлипуючого комісара, доки він не відключився.
Інший загін одягнув його і повернув із псом додому. Після того він мав зберегти секрет. І ми більше не чекали на облави бійцівських клубів.
Його Високоповажна Честь повернувся додому нажаханим, проте недоторканим.
«Кожного разу, коли ми виконуємо ці домашні завдання, – каже Тайлер, – люди з бійцівського клубу, яким нема чого втрачати, усе більше залучаються до проекту “Каліцтво”».
Тайлер на колінах біля мого ліжка каже: «Закрий очі і дай мені свою руку».
Я закриваю очі, і Тайлер бере мою руку. Відчуваю губи Тайлера на місці його цілунку.
«Я сказав, що, коли ти почнеш говорити про мене позаочі, ти більше мене не побачиш, – сказав він. – Ми не дві окремі людини. Коротше кажучи, коли ти прокидаєшся, ти береш контроль над тілом і робиш усе, що тобі заманеться, проте тої миті, коли ти засинаєш, я беру гору, і ти стаєш Тайлером Дерденом».
Але ж ми билися, кажу. Тої ночі, коли винайшли бійцівський клуб.
«Насправді, ти бився не зі мною, – каже Тайлер. – Ти себе в цьому переконав. Ти бився з усім, що ненавидів у своєму житті».
Проте я ж тебе бачу.
«Ти спиш».
Та ти ж орендував будинок. У тебе була робота. Дві роботи.
Тайлер каже: «Замов із банку свої проплачені чеки. Я орендував будинок на твоє ім’я. Гадаю, почерк на чеках за оренду збігатиметься з тими нотатками, що ти для мене набирав».
Тайлер витрачав мої гроші. Не дивно, що я постійно перевищую кредит.
«Стосовно робіт, гаразд, чому, гадаєш, ти так втомлюєшся? Ку-ку, це не безсоння. Як тільки ти засинав, я прокидався і йшов на роботу, чи до бійцівського клубу, чи куди там ще. Тобі пощастило, що я не влаштувався змієловом».
Кажу, а що тоді з Марлою?
«Марла любить тебе».
Марла любить тебе.
«Марла не бачить між нами різниці. Того вечора, коли ви зустрілися, ти назвався вигаданим ім’ям. Ти ж ніколи не називався справжнім іменем на групах підтримки, ти, двоєдушний мудаче. З того часу, як я врятував їй життя, вона гадає, що тебе звуть Тайлер Дерден».
Отже, оскільки я знаю про Тайлера все, він просто щезне?
«Ні, – каже Тайлер, продовжуючи тримати мою руку. – Якщо ти не хочеш, я не висовуватимусь. Продовжуватиму жити тим самим життям, що й раніше, проте, якщо спробуєш мене наїбати, прикуєшся до ліжка ланцюгом чи жертимеш слонячі дози снодійного, будемо ворогувати. І я тебе дістану».
Бля, що за маячня. Це сон. Тайлер – проекція. Він – дисасоціативне особисте порушення психіки.
Психогенна вигадана особистість. Тайлер – моя галюцинація.
«На хуй це все, – каже Тайлер. – Може, ти
моя
шизофренічна галюцінація».
Я першим тут був.
Тайлер каже: «Ага, так-так, ще подивимося, хто буде останнім».
Це не насправді. Це сон, і я прокинуся.
«Тоді прокидайся».
І тоді задзвонив телефон, і Тайлер щез.
Сонце просвічує крізь фіранки.
Це лунає мій будильник, заведений на сьому ранку, тож коли я знімаю слухавку, там глухо.
Глава 23
Перемотаємо вперед, додому, до Марли і до «Миловарні Пейпер-стрит».
Усе продовжує розпадатися.
Вдома я надто наляканий, щоби зазирати до холодильника. Уявляються дюжини маленьких пластикових коробок для сандвічів, підписаних містами – «Лас-Вегас», «Чикаго», «Мілвокі», в яких Тайлер був змушений справдити свої погрози, аби захистити філії бійцівського клубу. У кожній коробці видко пару геть заморожених шматочків плоті.
У кутку кухні космічна мавпочка присіла на потрісканий лінолеум і вивчає себе в кишенькове люстерко.
– Я – співочі й гопцюючі помиї цього світу, – оповідає мавпочка дзеркальцю. – Я – токсичне сміття, побічний продукт Божого творіння.
Інші мавпочки сновигають садом, щось збираючи, щось вбиваючи.
Однією рукою спершись на дверцята холодильника, я глибоко вдихаю і намагаюся сконцентрувати свою просвітлену духовну сутність.
Роса на трояндах,Диснеєві тваринкиСпричиняють біль.Морозилка відкрита на дюйм, коли Марла торкається мого плеча й питає:
– Що на вечерю?
Космічна мавпочка навпочіпки споглядає себе в люстерко.
– Я лайно, заразне людське сміття творіння.
Коло замкнулося.
Місяць тому я боявся, що Марла відкриє холодильник. Тепер я сам боюся туди зазирати.
О Боже. Тайлер.
Марла любить мене. Марла не розрізняє.
– Я рада, що ти повернувся, – каже вона. – Нам треба поговорити.
О, звісно, кажу. Нам треба поговорити.
Я не можу змусити себе відкрити морозильник.
Я – Зіщулений Пах Джо.
Кажу Марлі не торкатися нічого в морозилці. Навіть не відкривати. Якщо вона навіть щось там знайде – не їсти, не згодовувати кішці чи комусь іще. Космічна мавпочка позирає на нас так, що кажу Марлі: треба йти. Ми поговоримо в іншому місці.
Сидячи на східцях підвалу, одна космічна мавпочка читає іншим:
– Три способи зробити напалм: перший – можна змішати рівні частини бензину і замороженого концентрату помаранчевого соку, – читає мавпочка в підвалі. – Другий – змішуєш порівну бензин і дієтичну колу. Третій – можна розчинити в бензині розтертий наповнювач для котячих туалетів, доки не загусне.
Ми з Марлою переносимося з «Миловарні Пейпер-стрит» до будки планети «Denny's»
[34]
, помаранчевої планети.
Це те, про що говорив Тайлер, що саме Англія відкривала нові землі, будувала колонії і робила мапи, то й більшість географічних місць носять назви, похідні від британських. Англія дала імена всьому. Чи майже всьому.
Ірландія, наприклад.
Нью-Лондон, Австралія.
Нью-Лондон, Індія.
Нью-Лондон, Айдахо.
Нью-Йорк, Нью-Йорк.
Перемотаємо вперед, у майбутнє.
Отже, коли освоєння космосу піде на повну, схоже, мегакорпорації відкриватимуть і наноситимуть на мапи нові планети.
Зоряне скупчення «ІВМ».
«Ми – середні сини історії, виплекані телебаченням з вірою в те, що коли-небудь станемо мільйонерами, кінозірками та рок-ідолами, проте ми ними не стали. І ми щойно це зрозуміли, – каже Тайлер, – не жартуй з нами, потворо».
Космічна мавпочка знову притисла ганчірку з ефіром до схлипуючого комісара, доки він не відключився.
Інший загін одягнув його і повернув із псом додому. Після того він мав зберегти секрет. І ми більше не чекали на облави бійцівських клубів.
Його Високоповажна Честь повернувся додому нажаханим, проте недоторканим.
«Кожного разу, коли ми виконуємо ці домашні завдання, – каже Тайлер, – люди з бійцівського клубу, яким нема чого втрачати, усе більше залучаються до проекту “Каліцтво”».
Тайлер на колінах біля мого ліжка каже: «Закрий очі і дай мені свою руку».
Я закриваю очі, і Тайлер бере мою руку. Відчуваю губи Тайлера на місці його цілунку.
«Я сказав, що, коли ти почнеш говорити про мене позаочі, ти більше мене не побачиш, – сказав він. – Ми не дві окремі людини. Коротше кажучи, коли ти прокидаєшся, ти береш контроль над тілом і робиш усе, що тобі заманеться, проте тої миті, коли ти засинаєш, я беру гору, і ти стаєш Тайлером Дерденом».
Але ж ми билися, кажу. Тої ночі, коли винайшли бійцівський клуб.
«Насправді, ти бився не зі мною, – каже Тайлер. – Ти себе в цьому переконав. Ти бився з усім, що ненавидів у своєму житті».
Проте я ж тебе бачу.
«Ти спиш».
Та ти ж орендував будинок. У тебе була робота. Дві роботи.
Тайлер каже: «Замов із банку свої проплачені чеки. Я орендував будинок на твоє ім’я. Гадаю, почерк на чеках за оренду збігатиметься з тими нотатками, що ти для мене набирав».
Тайлер витрачав мої гроші. Не дивно, що я постійно перевищую кредит.
«Стосовно робіт, гаразд, чому, гадаєш, ти так втомлюєшся? Ку-ку, це не безсоння. Як тільки ти засинав, я прокидався і йшов на роботу, чи до бійцівського клубу, чи куди там ще. Тобі пощастило, що я не влаштувався змієловом».
Кажу, а що тоді з Марлою?
«Марла любить тебе».
Марла любить тебе.
«Марла не бачить між нами різниці. Того вечора, коли ви зустрілися, ти назвався вигаданим ім’ям. Ти ж ніколи не називався справжнім іменем на групах підтримки, ти, двоєдушний мудаче. З того часу, як я врятував їй життя, вона гадає, що тебе звуть Тайлер Дерден».
Отже, оскільки я знаю про Тайлера все, він просто щезне?
«Ні, – каже Тайлер, продовжуючи тримати мою руку. – Якщо ти не хочеш, я не висовуватимусь. Продовжуватиму жити тим самим життям, що й раніше, проте, якщо спробуєш мене наїбати, прикуєшся до ліжка ланцюгом чи жертимеш слонячі дози снодійного, будемо ворогувати. І я тебе дістану».
Бля, що за маячня. Це сон. Тайлер – проекція. Він – дисасоціативне особисте порушення психіки.
Психогенна вигадана особистість. Тайлер – моя галюцинація.
«На хуй це все, – каже Тайлер. – Може, ти
моя
шизофренічна галюцінація».
Я першим тут був.
Тайлер каже: «Ага, так-так, ще подивимося, хто буде останнім».
Це не насправді. Це сон, і я прокинуся.
«Тоді прокидайся».
І тоді задзвонив телефон, і Тайлер щез.
Сонце просвічує крізь фіранки.
Це лунає мій будильник, заведений на сьому ранку, тож коли я знімаю слухавку, там глухо.
Глава 23
Перемотаємо вперед, додому, до Марли і до «Миловарні Пейпер-стрит».
Усе продовжує розпадатися.
Вдома я надто наляканий, щоби зазирати до холодильника. Уявляються дюжини маленьких пластикових коробок для сандвічів, підписаних містами – «Лас-Вегас», «Чикаго», «Мілвокі», в яких Тайлер був змушений справдити свої погрози, аби захистити філії бійцівського клубу. У кожній коробці видко пару геть заморожених шматочків плоті.
У кутку кухні космічна мавпочка присіла на потрісканий лінолеум і вивчає себе в кишенькове люстерко.
– Я – співочі й гопцюючі помиї цього світу, – оповідає мавпочка дзеркальцю. – Я – токсичне сміття, побічний продукт Божого творіння.
Інші мавпочки сновигають садом, щось збираючи, щось вбиваючи.
Однією рукою спершись на дверцята холодильника, я глибоко вдихаю і намагаюся сконцентрувати свою просвітлену духовну сутність.
Роса на трояндах,Диснеєві тваринкиСпричиняють біль.Морозилка відкрита на дюйм, коли Марла торкається мого плеча й питає:
– Що на вечерю?
Космічна мавпочка навпочіпки споглядає себе в люстерко.
– Я лайно, заразне людське сміття творіння.
Коло замкнулося.
Місяць тому я боявся, що Марла відкриє холодильник. Тепер я сам боюся туди зазирати.
О Боже. Тайлер.
Марла любить мене. Марла не розрізняє.
– Я рада, що ти повернувся, – каже вона. – Нам треба поговорити.
О, звісно, кажу. Нам треба поговорити.
Я не можу змусити себе відкрити морозильник.
Я – Зіщулений Пах Джо.
Кажу Марлі не торкатися нічого в морозилці. Навіть не відкривати. Якщо вона навіть щось там знайде – не їсти, не згодовувати кішці чи комусь іще. Космічна мавпочка позирає на нас так, що кажу Марлі: треба йти. Ми поговоримо в іншому місці.
Сидячи на східцях підвалу, одна космічна мавпочка читає іншим:
– Три способи зробити напалм: перший – можна змішати рівні частини бензину і замороженого концентрату помаранчевого соку, – читає мавпочка в підвалі. – Другий – змішуєш порівну бензин і дієтичну колу. Третій – можна розчинити в бензині розтертий наповнювач для котячих туалетів, доки не загусне.
Ми з Марлою переносимося з «Миловарні Пейпер-стрит» до будки планети «Denny's»
[34]
, помаранчевої планети.
Це те, про що говорив Тайлер, що саме Англія відкривала нові землі, будувала колонії і робила мапи, то й більшість географічних місць носять назви, похідні від британських. Англія дала імена всьому. Чи майже всьому.
Ірландія, наприклад.
Нью-Лондон, Австралія.
Нью-Лондон, Індія.
Нью-Лондон, Айдахо.
Нью-Йорк, Нью-Йорк.
Перемотаємо вперед, у майбутнє.
Отже, коли освоєння космосу піде на повну, схоже, мегакорпорації відкриватимуть і наноситимуть на мапи нові планети.
Зоряне скупчення «ІВМ».
Вы читаете Бійцівський клуб
