Галактика «Philip Morris».
Планета «Denny’s».
І кожна планета матиме відповідний корпоративний стиль, чи хто там першим її зҐвалтує.
Світ «Budweiser».
У нашого офіціанта на лобі Ґуля розміром із гусяче яйце, стоїть він виструнчившись, підбори зведені разом.
– Сер! – каже він. – Ви б хотіли замовити щось зараз? Сер! – каже. – Усе, що замовите, – безкоштовно. Сер!
Тобі уявляється запах сечі в супі у кожного.
Дві кави, будь ласка.
Марла питає:
– Чого це він пропонує нам їсти безкоштовно?
Кажу, офіціант гадає, що я Тайлер Дерден.
З огляду на це Марла замовляє смажених молюсків, суп із молюсків, рибний кошик, смажене курча, печену картоплю до всього і повітряний шоколадний пиріг.
Крізь віконце для видачі їжі з кухні три кухарі – один із шовчиками вздовж верхньої губи – спостерігають за нами з Марлою і перешіптуються, схилившись побитими головами. Кажу офіціантові, дайте нам, будь ласка, чисту їжу. Не додавайте туди якого-небудь сміття.
– У такому разі, сер, – каже наш офіціант, – дозвольте мені порадити леді не замовляти тут суп із молюсків.
Дякую. Супу з молюсків не треба. Марла дивиться на мене, і я кажу їй: «Довірся мені».
Офіціант розвертається на підборах і маршем заносить наше замовлення на кухню.
Крізь віконце на кухню кухарі показують мені великі пальці.
Марла каже:
– У тому, щоб бути Тайлером Дерденом, є свої вигоди.
Відтепер, кажу Марлі, вона має ходити за мною всюди вночі, нотувати, де я буваю. З ким бачуся. Чи не каструю когось важливого. Щось таке.
Дістаю гаманця і показую своє водійське посвідчення із моїм справжнім іменем.
Не Тайлер Дерден.
– Проте всі ж знають, що ти Тайлер Дерден, – каже Марла.
Усі, окрім мене.
На роботі ніхто не кличе мене Тайлером Дерденом. Бос називає мене справжнім іменем. Мої батьки знають, хто я насправді.
– Чому тоді, – питає Марла, – ти Тайлер Дерден для когось, але не для всіх?
Вперше, коли я зустрів Тайлера, я спав.
Я втомився, божеволів і поспішав, кожного разу, коли я сідав на літак, я мріяв про авіакатастрофу, я заздрив тим, хто вмирає від раку. Я ненавидів своє життя. Я втомився і знудився зі своєю роботою і меблями, і я не бачив, як ці речі можна змінити.
Тільки закінчити
їх.
Я почувався в пастці.
Був надто довершеним.
Надто досконалим.
Я багнув виходу зі свого дрібненького життя. Виходу з однієї порції масла і тісного літакового сидіння.
Шведські меблі.
Прикладне мистецтво.
Я взяв відпустку. Заснув на пляжі, а коли прокинувся, там був Тайлер Дерден, голий, спітнілий, весь у піску, вологе волосся спадало на обличчя.
Тайлер витягав колоди з води й відтягував їх на пляж. Він створив тінь величезної руки і всівся на долоні досконалості, створеної ним самим.
Мить – найбільше, на що ти можеш сподіватися від досконалості.
Можливо, я ніколи й не прокидався на тому пляжі.
Можливо, все це почалося, коли я насцяв на камінь Бларні.
Коли я засинаю, я насправді не сплю.
За іншими столиками планети «Denny’s» я нараховую двох, трьох, чотирьох, п’ятьох хлопів із почорнілими вилицями чи зламаними носами, що усміхалися мені.
– Ні, – каже Марла, – ти не спиш.
Тайлер Дерден – окрема створена мною особистість, і зараз він намагається відібрати моє життя.
– Зовсім як матір Тоні Перкінса в «Психо»
[35]
, – каже Марла. – Це так круто. У кожного свої мухи в голові. Якось я зустрічалася з хлопцем, котрому постійно було замало пірсингу в тілі.
Бути мною, кажу, – це коли я засинаю, Тайлер зривається із моїм тілом і моїм побитим обличчям і коїть якийсь злочин. Наступного ранку я прокидаюся вщент розбитим і впевненим, що взагалі вночі не спав.
Наступної ночі, кажу, я ляжу раніше.
Наступної ночі Тайлер керуватиме тілом трохи довше.
Щоночі я лягатиму все раніше й раніше, Тайлер керуватиме тілом все довше і довше.
– Проте це ти – Тайлер, – каже Марла.
Ні.
Я ним не є.
У Тайлері Дердені мені подобається все – мужність і кмітливість. Його нерви. Тайлер дотепний і чарівний, сильний і незалежний, чоловіки рівняються на нього, сподіваючись, що він змінить їхній світ. Тайлер готовий до всього і незалежний, а я ні.
Я не Тайлер Дерден.
– Але ж ти ним є, Тайлере, – каже Марла.
Ми з Тайлером ділимо одне тіло, і дотепер я того не знав. Коли б Тайлер не займався з Марлою сексом, я спав. Тайлер ходив і розмовляв, у той час як я гадав, що сплю.
Усі в бійцівському клубі та проекті «Каліцтво» знають мене як Тайлера Дердена.
А якщо я все раніше йтиму до сну і все пізніше прокидатимусь, то одного ранку я взагалі зникну.
Я піду спати й більше не прокинуся.
Марла каже:
– Прямо як тваринки з Центру контролю за тваринами.
Долина псів. Де, навіть коли тебе не вбивають, коли ти комусь подобаєшся настільки, щоби тебе взяли з собою, тебе все одно каструють.
Я більше не прокинуся, і Тайлер візьме верх.
Офіціант приносить каву, клацає підборами і йде геть.
Нюхаю каву. Начебто пахне кавою.
– Отже, – каже Марла, – навіть якщо я тобі вірю, від мене ти чого хочеш?
Щоби Тайлер не перейняв контроль над тілом, Марла має не давати мені спати. Весь час.
Коло замкнулося.
Тої ночі, коли Тайлер врятував Марлі життя, вона попрохала його не давати їй спати всю ніч.
Тої миті, коли я засну, Тайлер візьме верх і станеться щось жахливе.
А якщо я таки засну, Марла має стежити за Тайлером. Куди він іде. Що робить. І можливо, тоді, впродовж дня, я можу надолужити згаяне і виправити заподіяну шкоду.
Глава 24
Його звати Роберт Полсон, йому сорок вісім років. Його звати Роберт Полсон, і Робертом Полсоном у віці сорока восьми років він лишиться назавжди.
На тривалому проміжку часу вірогідність виживання кожного з нас дорівнює нулю.
Вы читаете Бійцівський клуб
