книжки. Потім Ерншо підійшов до мене і прошепотів:
«Зілло, ви не могли б її попросити - хай вона почитає нам уголос! Мені остогидло нічого не робити, і я дуже люблю… мені приємно було б її послухати! Не кажіть, що то я прошу, а попросіть наче від себе».
«Містер Гортон просить вас почитати нам уголос, мем, - одразу ж мовила я. - Він буде вам дуже вдячний за таку люб'язність».
Вона нахмурилась і, поглянувши на мене, відповіла:
«Містер Гортон і всі ви мали б зрозуміти, що я не потребую вашої лицемірної приязні. Я вас зневажаю, і мені нема про що говорити з жодним із вас! Коли я ладна була віддати життя за одне добре слово, навіть за те, щоб побачити хоч У одне людське обличчя, вас чогось поруч не було! Але я не збираюся вам дорікати. Я прийшла сюди, аби зігрітись, а не розважати вас чи насолоджуватися вашим товариством».
«Що я міг зробити? - почав був Ерншо. - В чому я завинив?»
«О, ви - то інша річ, - відповіла місіс Гіткліф, - до вас я б ніколи не звернулася по допомогу».
«Та я ж і пропонував, і просив, - сказав він, спалахнувши від образи, - я просив, аби містер Гіткліф мені дозволив посидіти замість вас уночі…»
«Мовчіть! Я вийду надвір чи куди завгодно, тільки щоб не чути вашого бридкого голосу!» - сказала Катрина.
Гортон пробурчав, що, як на нього, хай вона іде хоч до пекла, і взявся розбирати рушницю. Відтоді він більше не утримувався від своїх недільних занять й говорив із нею досить вільно, і Катрина уже рада була б знову сидіти на самоті. Та вдарили морози, і вона, поступившись своєю гордістю, змушена була дедалі частіше вдовольнятися нашим товариством. Я, однак, подбала про те, щоб більше не наразитись зі своєю добротою на її насмішки: відтоді я ставлюся до неї так само холодно, як вона до мене, і в жодного з нас вона не знаходить ні любові, ні приязні. Та вона на це й не заслуговує: вона ж така - їй слово, а вона тобі десять, ані крихти поваги до будь-кого! Вона і з хазяїном гиркається, ніби навмисно хоче, щоб він їй дав прочуханки, і що більше їй дістається, то вона стає язикатішою.
Спершу, почувши розповідь Зілли, я вирішила покинути службу і найняти хатинку в селищі, щоб Катрина жила зі мною. Однак містер Гіткліф на це не піде - так само, як не дозволить Гортону жити окремо. Зараз я не бачу для неї жодного виходу - хіба що знову вийти заміж. Та цього ж я влаштувати не в змозі.
…Так закінчилася розповідь місіс Дін. Усупереч пророцтву А лікаря, я швидко одужую. Хоч зараз тільки другий тиждень січня, я збираюся за день-два проїхатись верхи: завітаю на Буремний Перевал до свого орендодавця і повідомлю, що наступні шість місяців проведу в Лондоні; а він, якщо хоче, хай шукає з жовтня іншого орендаря. Я не пристану на те, щоб провести тут іще одну зиму, ні за які скарби.
Розділ тридцять перший
Вчора був ясний, тихий, морозний день. Я поїхав до Перевалу, як і збирався. Моя економка попросила мене передати від неї записку панянці, і я не став відмовлятись, оскільки поважна жінка не вбачала нічого дивного у своєму проханні. Парадні двері будинку стояли відчинені, та капосна хвіртка виявилася зачиненою на засув, як за моїх минулих відвідин. Я постукав і гукнув до Ерншо, що порався у квітнику; він одчинив хвіртку, і я увійшов. Він справді непоганий із себе, наскільки це можливо з його селюцьким виглядом. Цього разу я вельми прискіпливо його роздивився. А все ж він, вочевидь, не має наміру бодай якось скористатися зі своїх переваг.
Я спитав, чи вдома містер Гіткліф. «Ні,- відповів він, - та до обіду прийде». Була одинадцята година, і я оголосив, що зайду й почекаю на нього. Тоді хлопець кинув долі своє причандалля і пішов мене провести - у ролі сторожового собаки, а не гостинного хазяїна.
Ми ввійшли разом. Катрина була вдома і часу не гаяла - нарізала овочі для обіду. Вона виглядала ще непривітнішою і здалася мені не такою чарівною, як тоді, коли я побачив її вперше. Дівчина ледве глянула на мене - і продовжила своє заняття, так само нехтуючи простими правилами ввічливості, як і минулого разу. У відповідь на мій уклін і привітання вона і виду не подала, що ми знайомі.
«Вона аж ніяк не така прегарна, - подумав я, - як переконує мене місіс Дін; вродлива, звичайно, але не янгол».
Ерншо бундючно звелів їй прибрати усе своє начиння до кухні. «Самі прибирайте», - мовила вона і, скінчивши роботу, віджбурнула від себе посуд. Потім пересіла на стілець біля вікна і заходилася вирізати фігурки пташок і звіряток із лушпиння, назбираного у фартух. Я підійшов до неї, вдаючи, ніби хочу помилуватися садом, і спритно, як мені здавалося, кинув їй на коліна записку від місіс Дін. Гортон не побачив цього, але вона вголос спитала: «А це що?» - і змахнула папірець на підлогу.
- Лист од вашої давньої знайомої, економки у Грейнджі,- відповів я, розізлившись, що вона оприлюднила мої добрі наміри, й побоявшись, що мене приймуть за автора цього послання.
Почувши мої слова, вона була з радістю кинулася до аркушика, але Гортон її випередив. Він схопив його і поклав у кишеню, мовивши, що спершу листа має побачити містер Гіткліф. Катрина мовчки відвернулась і, тишком витягши носовичка, притулила його до очей. її кузен якусь хвилю намагався побороти свої добрі почуття, та зрештою все-таки видобув листа з кишені й кинув біля неї на підлогу - з усією грубістю, на яку був здатен. Катрина підняла листа і жадібно прочитала; потім вона закидала мене питаннями про мешканців її колишньої домівки, розумних і нерозумних, і, дивлячись у бік пагорбів, прошепотіла, наче сама до себе:
- Оце б поскакати туди на Мінні! Я б вибралася на саму вершину… Ох, я втомилася… Мені все остогидло, Гортоне!
І вона поклала свою гарненьку голівку на підвіконня, втомлено зітхнувши, й не зважала, чи дивимось ми на неї.
- Місіс Гіткліф, - мовив я, посидівши мовчки деякий час, - ви знаєте, ми з вами знайомі так близько, що мені здається навіть дивним, чому ви не підходите й не розмовляєте зі мною. Моя економка не може на вас нахвалитися. Вона буде дуже розчарована, якщо я не принесу від вас жодної звістки, лише скажу, що ви отримали її листа і не мовили ні слова!
Вона подивувалася з цих слів і спитала:
- Неллі прихильна до вас?
- Так, дуже, - відповів я не вагаючись.
- Тоді поясніть їй, - продовжувала вона, - що я б написала їй відповідь, але не маю жодного письмового приладдя - навіть книжки, щоб видерти аркуша!
- Жодної книжки? - вигукнув я. - Як же ви, насмілюся вас спитати, живете без книжок? У Грейнджі така велика бібліотека, і то я часом знемагаю від нудьги; а заберіть у мене книжки - і я просто впаду у відчай!
- Я завжди читала, поки вони в мене були, - відповіла Катрина, - а містер Гіткліф ніколи не читає. От і надумав собі знищити мої книжки. Я вже багато тижнів не бачила жодної; лише якось продивилася теологічну бібліотеку Джозефа - на його превелике невдоволення. А одного разу, Гортоне, я надибала на таємний сховок у вашій кімнаті: підручники з грецької та латині, збірки казок та пісень - усі давні знайомі! Ці збірки я принесла з собою, а ви їх поцупили, мов сорока срібну ложку, просто з любові до крадіжок! Вони ж вам не потрібні; напевне, ви їх сховали зловмисне: якщо вам із них немає користі, то хай і нікому не буде! Може, це ваша заздрість підштовхнула містера Гіткліфа відібрати в мене мої скарби? Але вони записані в моїй пам'яті й викарбувані в серці, й вам не вдасться відняти їх у мене!
Ерншо густо зашарівся, коли кузина привселюдно розкрила таємницю його книжкової схованки, й обурено промимрив щось на свій захист.
- Містер Гортон бажає отримувати знання, - сказав я, щоб допомогти йому. - Він не заздрить вашій освіченості, а захоплюється нею. За кілька років і він стане освіченою людиною.
- І він хоче, щоб я тим часом сама усе позабувала, - відповіла Катрина. - Так, я чую, як він пробує читати по скла-ці дах - і помилки, які він при цьому робить, просто чарівні! Я б залюбки послухала ще раз «Чевіотські лови» у вашому виконанні, як учора; ото була сміхота! Я чула все - і як ви гортали словника, відшукуючи складні слова, і як лаялися, коли не могли зрозуміти їхнє пояснення!
Юнакові, мабуть, здалося надто образливим те, що спершу глузували з його невігластва, а потім - із його намагань це невігластво подолати. Я був тієї ж думки і, згадавши розповідь місіс Дін про його першу спробу видобутися на світло з пітьми, в якій його ростили, зауважив:
«Зілло, ви не могли б її попросити - хай вона почитає нам уголос! Мені остогидло нічого не робити, і я дуже люблю… мені приємно було б її послухати! Не кажіть, що то я прошу, а попросіть наче від себе».
«Містер Гортон просить вас почитати нам уголос, мем, - одразу ж мовила я. - Він буде вам дуже вдячний за таку люб'язність».
Вона нахмурилась і, поглянувши на мене, відповіла:
«Містер Гортон і всі ви мали б зрозуміти, що я не потребую вашої лицемірної приязні. Я вас зневажаю, і мені нема про що говорити з жодним із вас! Коли я ладна була віддати життя за одне добре слово, навіть за те, щоб побачити хоч У одне людське обличчя, вас чогось поруч не було! Але я не збираюся вам дорікати. Я прийшла сюди, аби зігрітись, а не розважати вас чи насолоджуватися вашим товариством».
«Що я міг зробити? - почав був Ерншо. - В чому я завинив?»
«О, ви - то інша річ, - відповіла місіс Гіткліф, - до вас я б ніколи не звернулася по допомогу».
«Та я ж і пропонував, і просив, - сказав він, спалахнувши від образи, - я просив, аби містер Гіткліф мені дозволив посидіти замість вас уночі…»
«Мовчіть! Я вийду надвір чи куди завгодно, тільки щоб не чути вашого бридкого голосу!» - сказала Катрина.
Гортон пробурчав, що, як на нього, хай вона іде хоч до пекла, і взявся розбирати рушницю. Відтоді він більше не утримувався від своїх недільних занять й говорив із нею досить вільно, і Катрина уже рада була б знову сидіти на самоті. Та вдарили морози, і вона, поступившись своєю гордістю, змушена була дедалі частіше вдовольнятися нашим товариством. Я, однак, подбала про те, щоб більше не наразитись зі своєю добротою на її насмішки: відтоді я ставлюся до неї так само холодно, як вона до мене, і в жодного з нас вона не знаходить ні любові, ні приязні. Та вона на це й не заслуговує: вона ж така - їй слово, а вона тобі десять, ані крихти поваги до будь-кого! Вона і з хазяїном гиркається, ніби навмисно хоче, щоб він їй дав прочуханки, і що більше їй дістається, то вона стає язикатішою.
Спершу, почувши розповідь Зілли, я вирішила покинути службу і найняти хатинку в селищі, щоб Катрина жила зі мною. Однак містер Гіткліф на це не піде - так само, як не дозволить Гортону жити окремо. Зараз я не бачу для неї жодного виходу - хіба що знову вийти заміж. Та цього ж я влаштувати не в змозі.
…Так закінчилася розповідь місіс Дін. Усупереч пророцтву А лікаря, я швидко одужую. Хоч зараз тільки другий тиждень січня, я збираюся за день-два проїхатись верхи: завітаю на Буремний Перевал до свого орендодавця і повідомлю, що наступні шість місяців проведу в Лондоні; а він, якщо хоче, хай шукає з жовтня іншого орендаря. Я не пристану на те, щоб провести тут іще одну зиму, ні за які скарби.
Розділ тридцять перший
Вчора був ясний, тихий, морозний день. Я поїхав до Перевалу, як і збирався. Моя економка попросила мене передати від неї записку панянці, і я не став відмовлятись, оскільки поважна жінка не вбачала нічого дивного у своєму проханні. Парадні двері будинку стояли відчинені, та капосна хвіртка виявилася зачиненою на засув, як за моїх минулих відвідин. Я постукав і гукнув до Ерншо, що порався у квітнику; він одчинив хвіртку, і я увійшов. Він справді непоганий із себе, наскільки це можливо з його селюцьким виглядом. Цього разу я вельми прискіпливо його роздивився. А все ж він, вочевидь, не має наміру бодай якось скористатися зі своїх переваг.
Я спитав, чи вдома містер Гіткліф. «Ні,- відповів він, - та до обіду прийде». Була одинадцята година, і я оголосив, що зайду й почекаю на нього. Тоді хлопець кинув долі своє причандалля і пішов мене провести - у ролі сторожового собаки, а не гостинного хазяїна.
Ми ввійшли разом. Катрина була вдома і часу не гаяла - нарізала овочі для обіду. Вона виглядала ще непривітнішою і здалася мені не такою чарівною, як тоді, коли я побачив її вперше. Дівчина ледве глянула на мене - і продовжила своє заняття, так само нехтуючи простими правилами ввічливості, як і минулого разу. У відповідь на мій уклін і привітання вона і виду не подала, що ми знайомі.
«Вона аж ніяк не така прегарна, - подумав я, - як переконує мене місіс Дін; вродлива, звичайно, але не янгол».
Ерншо бундючно звелів їй прибрати усе своє начиння до кухні. «Самі прибирайте», - мовила вона і, скінчивши роботу, віджбурнула від себе посуд. Потім пересіла на стілець біля вікна і заходилася вирізати фігурки пташок і звіряток із лушпиння, назбираного у фартух. Я підійшов до неї, вдаючи, ніби хочу помилуватися садом, і спритно, як мені здавалося, кинув їй на коліна записку від місіс Дін. Гортон не побачив цього, але вона вголос спитала: «А це що?» - і змахнула папірець на підлогу.
- Лист од вашої давньої знайомої, економки у Грейнджі,- відповів я, розізлившись, що вона оприлюднила мої добрі наміри, й побоявшись, що мене приймуть за автора цього послання.
Почувши мої слова, вона була з радістю кинулася до аркушика, але Гортон її випередив. Він схопив його і поклав у кишеню, мовивши, що спершу листа має побачити містер Гіткліф. Катрина мовчки відвернулась і, тишком витягши носовичка, притулила його до очей. її кузен якусь хвилю намагався побороти свої добрі почуття, та зрештою все-таки видобув листа з кишені й кинув біля неї на підлогу - з усією грубістю, на яку був здатен. Катрина підняла листа і жадібно прочитала; потім вона закидала мене питаннями про мешканців її колишньої домівки, розумних і нерозумних, і, дивлячись у бік пагорбів, прошепотіла, наче сама до себе:
- Оце б поскакати туди на Мінні! Я б вибралася на саму вершину… Ох, я втомилася… Мені все остогидло, Гортоне!
І вона поклала свою гарненьку голівку на підвіконня, втомлено зітхнувши, й не зважала, чи дивимось ми на неї.
- Місіс Гіткліф, - мовив я, посидівши мовчки деякий час, - ви знаєте, ми з вами знайомі так близько, що мені здається навіть дивним, чому ви не підходите й не розмовляєте зі мною. Моя економка не може на вас нахвалитися. Вона буде дуже розчарована, якщо я не принесу від вас жодної звістки, лише скажу, що ви отримали її листа і не мовили ні слова!
Вона подивувалася з цих слів і спитала:
- Неллі прихильна до вас?
- Так, дуже, - відповів я не вагаючись.
- Тоді поясніть їй, - продовжувала вона, - що я б написала їй відповідь, але не маю жодного письмового приладдя - навіть книжки, щоб видерти аркуша!
- Жодної книжки? - вигукнув я. - Як же ви, насмілюся вас спитати, живете без книжок? У Грейнджі така велика бібліотека, і то я часом знемагаю від нудьги; а заберіть у мене книжки - і я просто впаду у відчай!
- Я завжди читала, поки вони в мене були, - відповіла Катрина, - а містер Гіткліф ніколи не читає. От і надумав собі знищити мої книжки. Я вже багато тижнів не бачила жодної; лише якось продивилася теологічну бібліотеку Джозефа - на його превелике невдоволення. А одного разу, Гортоне, я надибала на таємний сховок у вашій кімнаті: підручники з грецької та латині, збірки казок та пісень - усі давні знайомі! Ці збірки я принесла з собою, а ви їх поцупили, мов сорока срібну ложку, просто з любові до крадіжок! Вони ж вам не потрібні; напевне, ви їх сховали зловмисне: якщо вам із них немає користі, то хай і нікому не буде! Може, це ваша заздрість підштовхнула містера Гіткліфа відібрати в мене мої скарби? Але вони записані в моїй пам'яті й викарбувані в серці, й вам не вдасться відняти їх у мене!
Ерншо густо зашарівся, коли кузина привселюдно розкрила таємницю його книжкової схованки, й обурено промимрив щось на свій захист.
- Містер Гортон бажає отримувати знання, - сказав я, щоб допомогти йому. - Він не заздрить вашій освіченості, а захоплюється нею. За кілька років і він стане освіченою людиною.
- І він хоче, щоб я тим часом сама усе позабувала, - відповіла Катрина. - Так, я чую, як він пробує читати по скла-ці дах - і помилки, які він при цьому робить, просто чарівні! Я б залюбки послухала ще раз «Чевіотські лови» у вашому виконанні, як учора; ото була сміхота! Я чула все - і як ви гортали словника, відшукуючи складні слова, і як лаялися, коли не могли зрозуміти їхнє пояснення!
Юнакові, мабуть, здалося надто образливим те, що спершу глузували з його невігластва, а потім - із його намагань це невігластво подолати. Я був тієї ж думки і, згадавши розповідь місіс Дін про його першу спробу видобутися на світло з пітьми, в якій його ростили, зауважив:
Вы читаете Буремний Перевал
