помічає, і ніколи не зверталася до нього - незабаром вона змінила свою поведінку і вже не могла лишити його у спокої: під'юджувала його, пускала шпильки щодо його вайлуватості та лінощів, уголос дивувалась, як він терпить таке життя - сидить цілий вечір, утупившись у вогонь, і куняє.
- Він мов собака, Неллі, хіба ні? - якось зауважила вона. - Чи то пак, мов коняка! Працює, їсть і спить - і так день у день! Який у нього, мабуть, убогий та неповороткий розум! Вам хоч щось сниться, Гортоне? І як сниться, то що? Але ж ви не можете не розмовляти зі мною!
І вона подивилася на нього. Та він навіть не глянув і рота не розтулив.
- Певно, йому зараз щось сниться, - вела далі вона. - Він сіпнув плечима, як ото, бува, Юнона. Спитай у нього, Неллі.
- Містер Гортон попросить хазяїна відправити вас нагору, якщо ви не будете пристойно поводитись! - мовила я. А він не лише засіпався, але й стис кулаки, ніби готовий їх застосувати.
- Я знаю, чого Гортон ніколи не розмовляє, якщо я на кухні! - вигукнула вона іншого разу. - Він боїться, що я з 2 нього сміятимуся. А ти як гадаєш, Неллі? Він колись почав учитись читати, а коли я посміялася з нього, спалив свої книжки - на тому й скінчилось усе навчання. Ну, хіба не дурник?
- А ви хіба не капосне дівчисько? - відповіла я. - Ось що ви мені скажіть!
- Може, й так, - не відставала вона, - але я не думала, що він такий дурненький… Гортоне, а якщо я тепер дам вам книжку, ви її візьмете? А ну-бо спробую!
І вона тицьнула йому книжку, яку гортала тієї миті. Він віджбурнув її геть і процідив, що, як Катрина не втихомириться, він їй голову скрутить.
- Гаразд, я покладу її отут, - мовила вона, - у шухляді; а зараз іду спати.
Вона прошепотіла мені, щоб я простежила, чи він візьме книжку. Та він і не підходив до столу. Так я, на превелике її розчарування, і сказала їй вранці. Я бачила, що їй прикра його ворожа відчуженість; вона картала себе за те, що колись знеохотила його до навчання - бо це ж їй справді вдалося напрочуд добре. Але зараз вона спрямувала всю свою винахідливість на те, щоб виправити скоєне зло; і як я, бува, прасую білизну чи візьмуся ще до якоїсь марудної роботи, яку не робитимеш у вітальні, вона вмить принесе якусь гарненьку книжечку і читає мені вголос. Коли там був Гортон, вона зазвичай припиняла читання на найцікавішому місці і лишала книжку лежати. Так дівчина робила постійно, але він був упертим, що той мул, і не бажав ловитися на її гачок. Якщо надворі була негода, він сідав покурити із Джозефом, і вони сиділи, мов статуї, по різні боки від коминка. Старий був, на щастя, надто глухуватий, аби вчути її «неподобне марнослів'я», а молодий й силкувався не звертати уваги. В ясні вечори він вирушав на полювання, а Катрина позіхала, і зітхала, і термосила мене, А щоб я балакала з нею, і вибігала то на подвір'я, то в садок, ледве я заведу розмову, і врешті-решт починала плакати і казала, З що втомилася жити, бо її життя безглузде.
Містер Гіткліф, що ставав дедалі відлюдькуватішим, майже вижив Ерншо з кімнат. А після одного нещасного випадку в березні той на кілька днів опинився ув'язненим у кухні. Під час гірської мандрівки його рушниця вистрілила сама по собі; йому поранило руку, і він втратив багато крові, поки дістався додому. Отже хлопець був приречений сидіти в чотирьох стінах, поки не одужає. Катрині це стало в пригоді. У всякому разі, вона ще більше зненавиділа свою кімнату нагорі й безнастанно вмовляла мене шукати якоїсь роботи в кухні, щоб і собі крутитися там біля мене. Минув Великдень, і в понеділок Джозеф погнав худобу на гімертонський ярмарок. Я ж по обіді взялася прасувати білизну в кухні. Ерншо сидів наїжачений, як завжди, в кутку біля груби, а моя панночка, щоб якось згаяти час, виводила візерунки на шибках та подеколи починала стиха мугикати пісеньку чи шепотіти щось до себе, непевно й стривожено позираючи на свого кузена, що незворушно курив і дивився у вогонь. Коли я зауважила, що вона мені застує світло, дівчина відійшла до коминка. Мене не турбувало, чим вона себе бавитиме, та раптом я почула її слова:
- Я тепер розумію, Гортоне, що хочу… що я була б рада… що тепер мені б подобалося, що ви - мій кузен, якби тільки ви не були таким суворим до мене і таким грубим.
Гортон не відповів.
- Гортоне, Гортоне! Ви чуєте? - наполягала вона.
- Відчепіться! - зумисне нечемно рикнув він.
- Дайте-но я візьму оце, - мовила вона і, спритно простягши руку, вихопила люльку в нього з рота.
Перш ніж він спробував забрати її, люльку поламали навпіл і вкинули у вогонь. Він вилаявся і схопив іншу.
- Стійте! - крикнула Катрина. - Спершу ви мусите мене вислухати; а я не можу говорити, коли мені димлять у лице.
- Ідіть ви до біса! - люто вигукнув він.- І облиште мене!
- Ні,- правила вона своєї,- не хочу! Я просто не знаю, що мені вдіяти, аби ви поговорили зі мною; а ви вирішили не помічати мене. Коли я кажу, що ви дурник, я зовсім не хочу вас образити. Це не значить, що я вас зневажаю. Чуєте, Гортоне, вам слід бути уважнішим до мене! Ви мій кузен і маєте визнати мене ріднею!
- На біса ви мені потрібні, і ваша дурна гордість, і оці ваші паскудні викрутаси! - відповів він. - Хай мене чорти вхоплять, як я ще хоч одним оком на вас подивлюсь. Ідіть звідси подалі, а то зараз!..
Катрина похнюпилась і відійшла до вікна; вона прикусила губу і зневажливо хмикнула, щоб приховати зрадницьке схлипування.
- Вам треба подружитися з вашою кузиною, містере Гортон, - втрутилася я, - адже вона сама шкодує про свою зухвалість. Це вам тільки на користь піде. Ви станете іншою людиною, якщо вона буде вашим другом.
- Другом! - вигукнув він. - Коли ж вона мене ненавидить і вважає, що я їй і в слід ступити не гідний! Нє! Та хоч королем мене зробіть - я не згоджуся, щоб мене знову виставляли на глум за те, що я шукав її дружби!
- Це не я вас ненавиджу, а ви мене! - розридалася Катрина, більше не приховуючи своєї образи. - Ви ненавидите мене так само, як містер Гіткліф, і навіть більше!
- Підла брехня! - почав був Ерншо. - Нащо ж я стільки разів гнівив його, стаючи на ваш бік? Іще тоді, як ви сміялись і зневажали мене, і… Якщо не відчепитесь, я піду й скажу, що мене вижили з кухні!
- Я не знала, що ви були на моєму боці,- відповіла вона,?» витираючи сльози. - Я була нещасна і всіх ненавиділа, але зараз я вам дякую і прошу простити мене; що ж я ще можу зробити?
Вона ступила до нього і привітно простягла руку. Гортон почорнів, як хмара, і, рішуче стиснувши кулаки, втупився у підлогу. Та Катрина безпомилково відчула, що це не справжня ворожість, а просто впертість. Хвилю повагавшись, вона схилилась і ніжно поцілувала його у щоку. Мала хитрунка думала, що я цього не бачу, і з невинним виглядом відійшла на своє колишнє місце біля вікна. Я докірливо похитала головою, і вона, спалахнувши, прошепотіла:
- Ну, а що я мала робити, Неллі? Він не хоче потиснути мені руку, не хоче на мене дивитись. А я ж мушу якось показати, що він мені подобається… що я хочу з ним подружитися.
Не знаю, чи то поцілунок переконав Гортона; кілька хвилин він щосили намагався сховати від нас лице, а коли підвів голову, не знав, куди дівати очі.
Катрина тим часом дбайливо загортала в білий папір гарну книжку; потім, перев'язавши її стрічкою, надписала: «Для містера Гортона Ерншо» і попросила мене бути її посередницею та вручити подарунок за призначенням.
- І скажи йому: якщо він це візьме, то я прийду і навчу його правильно це читати, - сказала вона, - а якщо відмовиться, я піду нагору і більше ніколи йому не набридатиму.
Я віднесла дарунок і повторила її слова, а вона тривожно спостерігала за мною. Гортон не ворухнув і пальцем, тож я поклала згорток йому на коліна. Він його не скинув. Я повернулася до своєї роботи. Катрина сиділа, поклавши голову на витягнуті на столі руки, поки не почула легкий шурхіт паперової обгортки. Тоді вона тишком підійшла і сіла біля свого кузена. Він тремтів, лице в нього пашіло рум'янцем, вся його грубість і похмура жорсткість куди й ділися. Він спершу не ці міг зібратися на силі, щоб вимовити бодай слово у відповідь на її допитливий погляд і ледь чутне прохання:
- Скажи, що ти мене прощаєш, Гортоне! Ти можеш зробити мене такою щасливою, якщо скажеш це маленьке слово. Він пробурмотів щось незрозуміле.
- І ти будеш моїм другом, - продовжувала Катрина напівствердно.
- Ні, ти мене соромитимешся кожен день свого життя, - відповів він, - і то більше, що краще мене взнаєш; а я цього не стерплю.
- То ти не хочеш бути моїм другом? - мовила вона, солодко всміхаючись, і присунулася ще ближче
- Він мов собака, Неллі, хіба ні? - якось зауважила вона. - Чи то пак, мов коняка! Працює, їсть і спить - і так день у день! Який у нього, мабуть, убогий та неповороткий розум! Вам хоч щось сниться, Гортоне? І як сниться, то що? Але ж ви не можете не розмовляти зі мною!
І вона подивилася на нього. Та він навіть не глянув і рота не розтулив.
- Певно, йому зараз щось сниться, - вела далі вона. - Він сіпнув плечима, як ото, бува, Юнона. Спитай у нього, Неллі.
- Містер Гортон попросить хазяїна відправити вас нагору, якщо ви не будете пристойно поводитись! - мовила я. А він не лише засіпався, але й стис кулаки, ніби готовий їх застосувати.
- Я знаю, чого Гортон ніколи не розмовляє, якщо я на кухні! - вигукнула вона іншого разу. - Він боїться, що я з 2 нього сміятимуся. А ти як гадаєш, Неллі? Він колись почав учитись читати, а коли я посміялася з нього, спалив свої книжки - на тому й скінчилось усе навчання. Ну, хіба не дурник?
- А ви хіба не капосне дівчисько? - відповіла я. - Ось що ви мені скажіть!
- Може, й так, - не відставала вона, - але я не думала, що він такий дурненький… Гортоне, а якщо я тепер дам вам книжку, ви її візьмете? А ну-бо спробую!
І вона тицьнула йому книжку, яку гортала тієї миті. Він віджбурнув її геть і процідив, що, як Катрина не втихомириться, він їй голову скрутить.
- Гаразд, я покладу її отут, - мовила вона, - у шухляді; а зараз іду спати.
Вона прошепотіла мені, щоб я простежила, чи він візьме книжку. Та він і не підходив до столу. Так я, на превелике її розчарування, і сказала їй вранці. Я бачила, що їй прикра його ворожа відчуженість; вона картала себе за те, що колись знеохотила його до навчання - бо це ж їй справді вдалося напрочуд добре. Але зараз вона спрямувала всю свою винахідливість на те, щоб виправити скоєне зло; і як я, бува, прасую білизну чи візьмуся ще до якоїсь марудної роботи, яку не робитимеш у вітальні, вона вмить принесе якусь гарненьку книжечку і читає мені вголос. Коли там був Гортон, вона зазвичай припиняла читання на найцікавішому місці і лишала книжку лежати. Так дівчина робила постійно, але він був упертим, що той мул, і не бажав ловитися на її гачок. Якщо надворі була негода, він сідав покурити із Джозефом, і вони сиділи, мов статуї, по різні боки від коминка. Старий був, на щастя, надто глухуватий, аби вчути її «неподобне марнослів'я», а молодий й силкувався не звертати уваги. В ясні вечори він вирушав на полювання, а Катрина позіхала, і зітхала, і термосила мене, А щоб я балакала з нею, і вибігала то на подвір'я, то в садок, ледве я заведу розмову, і врешті-решт починала плакати і казала, З що втомилася жити, бо її життя безглузде.
Містер Гіткліф, що ставав дедалі відлюдькуватішим, майже вижив Ерншо з кімнат. А після одного нещасного випадку в березні той на кілька днів опинився ув'язненим у кухні. Під час гірської мандрівки його рушниця вистрілила сама по собі; йому поранило руку, і він втратив багато крові, поки дістався додому. Отже хлопець був приречений сидіти в чотирьох стінах, поки не одужає. Катрині це стало в пригоді. У всякому разі, вона ще більше зненавиділа свою кімнату нагорі й безнастанно вмовляла мене шукати якоїсь роботи в кухні, щоб і собі крутитися там біля мене. Минув Великдень, і в понеділок Джозеф погнав худобу на гімертонський ярмарок. Я ж по обіді взялася прасувати білизну в кухні. Ерншо сидів наїжачений, як завжди, в кутку біля груби, а моя панночка, щоб якось згаяти час, виводила візерунки на шибках та подеколи починала стиха мугикати пісеньку чи шепотіти щось до себе, непевно й стривожено позираючи на свого кузена, що незворушно курив і дивився у вогонь. Коли я зауважила, що вона мені застує світло, дівчина відійшла до коминка. Мене не турбувало, чим вона себе бавитиме, та раптом я почула її слова:
- Я тепер розумію, Гортоне, що хочу… що я була б рада… що тепер мені б подобалося, що ви - мій кузен, якби тільки ви не були таким суворим до мене і таким грубим.
Гортон не відповів.
- Гортоне, Гортоне! Ви чуєте? - наполягала вона.
- Відчепіться! - зумисне нечемно рикнув він.
- Дайте-но я візьму оце, - мовила вона і, спритно простягши руку, вихопила люльку в нього з рота.
Перш ніж він спробував забрати її, люльку поламали навпіл і вкинули у вогонь. Він вилаявся і схопив іншу.
- Стійте! - крикнула Катрина. - Спершу ви мусите мене вислухати; а я не можу говорити, коли мені димлять у лице.
- Ідіть ви до біса! - люто вигукнув він.- І облиште мене!
- Ні,- правила вона своєї,- не хочу! Я просто не знаю, що мені вдіяти, аби ви поговорили зі мною; а ви вирішили не помічати мене. Коли я кажу, що ви дурник, я зовсім не хочу вас образити. Це не значить, що я вас зневажаю. Чуєте, Гортоне, вам слід бути уважнішим до мене! Ви мій кузен і маєте визнати мене ріднею!
- На біса ви мені потрібні, і ваша дурна гордість, і оці ваші паскудні викрутаси! - відповів він. - Хай мене чорти вхоплять, як я ще хоч одним оком на вас подивлюсь. Ідіть звідси подалі, а то зараз!..
Катрина похнюпилась і відійшла до вікна; вона прикусила губу і зневажливо хмикнула, щоб приховати зрадницьке схлипування.
- Вам треба подружитися з вашою кузиною, містере Гортон, - втрутилася я, - адже вона сама шкодує про свою зухвалість. Це вам тільки на користь піде. Ви станете іншою людиною, якщо вона буде вашим другом.
- Другом! - вигукнув він. - Коли ж вона мене ненавидить і вважає, що я їй і в слід ступити не гідний! Нє! Та хоч королем мене зробіть - я не згоджуся, щоб мене знову виставляли на глум за те, що я шукав її дружби!
- Це не я вас ненавиджу, а ви мене! - розридалася Катрина, більше не приховуючи своєї образи. - Ви ненавидите мене так само, як містер Гіткліф, і навіть більше!
- Підла брехня! - почав був Ерншо. - Нащо ж я стільки разів гнівив його, стаючи на ваш бік? Іще тоді, як ви сміялись і зневажали мене, і… Якщо не відчепитесь, я піду й скажу, що мене вижили з кухні!
- Я не знала, що ви були на моєму боці,- відповіла вона,?» витираючи сльози. - Я була нещасна і всіх ненавиділа, але зараз я вам дякую і прошу простити мене; що ж я ще можу зробити?
Вона ступила до нього і привітно простягла руку. Гортон почорнів, як хмара, і, рішуче стиснувши кулаки, втупився у підлогу. Та Катрина безпомилково відчула, що це не справжня ворожість, а просто впертість. Хвилю повагавшись, вона схилилась і ніжно поцілувала його у щоку. Мала хитрунка думала, що я цього не бачу, і з невинним виглядом відійшла на своє колишнє місце біля вікна. Я докірливо похитала головою, і вона, спалахнувши, прошепотіла:
- Ну, а що я мала робити, Неллі? Він не хоче потиснути мені руку, не хоче на мене дивитись. А я ж мушу якось показати, що він мені подобається… що я хочу з ним подружитися.
Не знаю, чи то поцілунок переконав Гортона; кілька хвилин він щосили намагався сховати від нас лице, а коли підвів голову, не знав, куди дівати очі.
Катрина тим часом дбайливо загортала в білий папір гарну книжку; потім, перев'язавши її стрічкою, надписала: «Для містера Гортона Ерншо» і попросила мене бути її посередницею та вручити подарунок за призначенням.
- І скажи йому: якщо він це візьме, то я прийду і навчу його правильно це читати, - сказала вона, - а якщо відмовиться, я піду нагору і більше ніколи йому не набридатиму.
Я віднесла дарунок і повторила її слова, а вона тривожно спостерігала за мною. Гортон не ворухнув і пальцем, тож я поклала згорток йому на коліна. Він його не скинув. Я повернулася до своєї роботи. Катрина сиділа, поклавши голову на витягнуті на столі руки, поки не почула легкий шурхіт паперової обгортки. Тоді вона тишком підійшла і сіла біля свого кузена. Він тремтів, лице в нього пашіло рум'янцем, вся його грубість і похмура жорсткість куди й ділися. Він спершу не ці міг зібратися на силі, щоб вимовити бодай слово у відповідь на її допитливий погляд і ледь чутне прохання:
- Скажи, що ти мене прощаєш, Гортоне! Ти можеш зробити мене такою щасливою, якщо скажеш це маленьке слово. Він пробурмотів щось незрозуміле.
- І ти будеш моїм другом, - продовжувала Катрина напівствердно.
- Ні, ти мене соромитимешся кожен день свого життя, - відповів він, - і то більше, що краще мене взнаєш; а я цього не стерплю.
- То ти не хочеш бути моїм другом? - мовила вона, солодко всміхаючись, і присунулася ще ближче
Вы читаете Буремний Перевал
