Майкл відвернувся від вікна.
— Багато що спланував ще старий. Я й гадки не мав, який він проникливий. Але думаю, що ти це знав.
— Другого такого, як він немає, — притакнув Хейген. — Але все задумано чудово. Просто незрівнянної. Ти теж будеш непоганий.
— Побачимо, що вийде. Тессіо й Клеменца вже тут? — спитав Майкл.
Хейген підтвердив.
Майкл допив коньяк.
— Надішли до мене Клеменцу. Я сам проінструктую його. А Тессіо взагалі не хочу бачити. Просто перекажи йому, що я за півгодини буду готовий для зустрічі з Барціні. А після цього вже почнуть діяти люди Клеменци.
Хейген спитав байдужим голосом:
— Ніяк не можна залишити Тессіо на цім світі?
— Ніяк, — відповів Майкл.
***
На півночі штату, в Буффало, невеличка піцерія на бічній вулиці ледь встигала обслуговувати, клієнтів. А коли пройшла обідня пора й настав відносний спокій, продавець прибрав з віконця круглу бляшану тацю, на якій лежало кілька шматків піци, й поставив її на полицю над чималою цегляною піччю. Тоді зазирнув у піч, де випікалася нова піцца — великий корж, притрушений сиром і присмачений томатною пастою. Сир ще не взявся пухирцями. Продавець знову повернувся до прилавка-вікна, що дозволяв йому обслуговувати людей з вулиці. Біля вікна стояв кремезний молодик. Він замовив:
— Скибку піци.
Продавець поклав на дерев'яну лопату один з охололих шматків і вправно вкинув у піч розігрівати. Клієнт, замість чекати на вулиці, вирішив зайти досередини. Піцерія була вже порожня. Продавець витяг з печі гарячу скибку й поклав на паперову тарілочку перед клієнтом. Але той, не збираючись розплачуватися, пильно дивився на нього.
— Я чув, що в тебе на грудях шикарне татуювання, — сказав клієнт. — Он у тебе комірець розстебнутий і видно верх. А чи не показав би ти мені його повністю?
Продавець заціпенів. Його немов паралізувало.
— Розстебни сорочку, — наказав клієнт.
— Немає в мене ніякого татуювання, — вимовив нарешті продавець з дуже помітним італійським акцентом. — Той чоловік працює ввечері.
Клієнт хрипко зареготав. Зареготав недобре, удавано.
— Ну-ну, розстібай сорочку, хочу глянути.
Продавець почав задкувати, сподіваючись заскочити за піч і вислизнути задніми дверима в підсобку. Але клієнт підніс над прилавком руку з пістолетом і вистрелив. Куля вдарила продавця в груди, він заточився за піч. Клієнт вистрелив ще раз, і продавець упав на підлогу. Клієнт обійшов прилавок, нахилився і смикнув за сорочку, обриваючи ґудзики. Груди вже залила кров, але татуювання ще можна було бачити — обнімаються коханці, а їх пронизує кинджал. Рука продавця безсило піднялася вгору, ніби він ще хотів затулитися нею. Вбивця повідомив:
— Фабріціо, Майкл Корлеоне переказує тобі своє шанування.
Тоді підніс пістолет майже впритул до скроні продавця і натиснув на курок. А потім вийшов з піцерії. Коло тротуару на нього чекала машина з відчиненими дверцятами. Він ускочив усередину, й машина зірвалася з місця.
Рокко Лампоне почув телефонний дзвінок і підійшов до одного з стовпів брами, на якому висів апарат. Йому і казали:
— Ваш товар готовий, — і поклали трубку.
Рокко сів у свою машину й поїхав з Лонг-Біч. Перетнув дорогу Джонс-Біч-Козвей — ту саму, де вбито Сонні Корлеоне, — і під'їхав до залізничного вокзалу в Вантафі. Там поставив машину. На нього вже чекала інша машина, а в ній двоє чоловіків. Вони підвезли його до мотелю за десять хвилин їзди від дороги Санрайз-Хайвей і заїхали НА подвір'я. Лампоне залишив обох чекати на нього в машині, а сам пішов до одного з невеликих бунгало в стилі сільського будинку. Ударом ноги висадив двері й заскочив досередини.
Сімдесятирічний Філіпп Татталья, голий як немовля, підвівся з ліжка, на якому лежало молоденьке дівчисько. Волосся на голові Татталья було чорне, як смола, але шерсть на грудях і животі зовсім сива. Тіло пухке, як у поросятка. Рокко всадив чотири кулі в голе черево. А потім крутнувся й побіг до машини. Його висадили коло вокзалу в Вантафі. Він пересів у свою машину й поїхав на Лонг-Біч. Приїхавши, на якусь мить зайшов до Майкла Корлеоне, а потім знову зайняв свій пост біля воріт.
***
Нарешті в своєму безлюдному помешканні Альберт Нері закінчив опоряджувати форму. Він неквапно вдягнувся — штани, сорочка, краватка й мундир, пояс із кобурою. Коли його вигнали з поліції, то примусили здати зброю, але через якийсь службовий недогляд не забрали обмундируванні і нагрудний знак. Клеменца забезпечив його новеньким пістолетом поліцейського зразка тридцять восьмого калібру, який неможливо було засікти. Нері розібрав його, почистив, змастив, перевірив бойок, зібрав і натиснув на курок. Зарядив барабан і вже був готовий іти.
Поклав поліцейський кашкет у великий паперовий кульок, а поверх мундира накинув цивільного плаща, щоб не впадала в очі його форма. Глянув на годинник. Машина мала під'їхати аж за п'ятнадцять хвилин. Він простояв чверть години, розглядаючи себе в дзеркало. Сумнівів не могло бути. Він виглядав справжнім полісменом.
У машині на передньому сидінні вже чекали на нього двоє з людей Рокко Лампоне. Нері сів ззаду. Машина рушила, й коли виїхали за межі району, де він жив, Нері скинув з пліч цивільного плаща й залишив його на землі, розірвав кульок, вийняв і надяг на голову кашкет полісмена.
На розі П'ятдесят п'ятої вулиці й П'ятої авеню машина під'їхала до тротуару, й Нері вийшов. Рушив уздовж авеню; до нього поверталося дивне відчуття, от немовби він і справді чергує й обходить вулиці, як колись. Було людно. Дійшов до Рокфеллерівського центру й зупинився навпроти собору св. Патріка. По цей бік П'ятої авеню помітив потрібний йому лімузин. Підійшов уже до самого Рокфеллерівського центру. Лімузин стояв самотньо між стовпчиками, на яких було написано, що стоянка й зупинка в цьому місці заборонена. Нері стишив ходу. Він прийшов рано. Зупинився, щоб щось записати в службовий блокнот, а потім пішов далі. Підійшов до лімузина. Торкнув ліхтариком крило машини. Водій здивовано зиркнув на нього. Нері вказав кийком на знак «СТОЯНКА ЗАБОРОНЕНА» й показав водієві, щоб той забирався геть. Шофер відвернув голову. Нері зійшов на проїжджу частину дороги й став навпроти відчиненого віконця шофера. Той мав вигляд дебелого бандюги, саме таких Нері подобалось вгамовувати. Сказав навмисне образливим тоном:
— Слухай, хлопче, ти хочеш, щоб я причепив тобі нижче спини квитанцію про штраф і виклик до суду, чи, може, все ж таки здимієш звідси?
Водій відповів спокійно:
— Розпитай спершу в своєму відділку. Ну а якщо вже тобі так кортить, то можеш виписати мені свою квитанцію.
— Ану гайда звідси, — підвищив голос Нері, — бо як витягну з машини, тоді начувайся.
Водій, як фокусник, видобув звідкись десятидоларівку, склав її однією рукою в маленький квадратик і спробував пропхнути Нері за пазуху. Нері вийшов на тротуар і поманив водія пальцем до себе. Той вийшов з машини.
— Ану давай свої права й документи на машину, — наказав Нері. Він мав надію завести водія за ріг, однак тепер це відпадало. Краєм ока він помітив, як з будинку «Плаза білдінг» на вулицю вийшло троє невисоких, міцної будови чоловіків. Це був сам Барціні й двоє його охоронців, що вирушали на зустріч з Майклом Корлеоне. Тієї ж миті один з охоронців заквапився вперед, щоб з'ясувати, що там скоїлось біля машини Барціні. Він запитав у водія:
— Що трапилося?
Водій сердито відповів:
— Виписує мені штраф. Тільки й усього. Певне, цей хлопець недавно у відділку.
Підійшов сам Барціні з другим охоронцем і гримнув:
Вы читаете Хрещений Батько
